Аналіз інвестиційної діяльності в Україні та шляхи її розвитку
p align="left">Отримує розповсюдження нова інвестиційна стратегія, яка орієнтується на конкретних людей та конкретні підприємства. Це так званий селенг - залучення особистих коштів працівників підприємств (фірм), коли останні, переносячи труднощі з фінансовими ресурсами, змушені звертатись за допомогою до своїх працівників. Селенг - це один із способів інвестування різних програм.Інвестори. Це суб'єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування. Ними можуть бути громадяни і юридичні особи України, іноземних держав, а також держави. Інвестори можуть виступати у ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності. До об'єктів інвестиційної діяльності, таким чином відносяться і її учасники - інвестори, замовники, користувачі робіт, постачальники, банківські, страхові і посередницькі організації, біржі тощо.
Зазначимо, що абсолютна більшість юридичних осіб, які діють на фондовому ринку в якості інвесторів, є інститути. Тому цю категорію інвесторів називають інституційними інвесторами. Вони купують акції і облігації з різних причин. Найбільш поширеною серед них є прагнення не лише захистити свої тимчасово вільні кошти від знецінення, але й одержати певний дохід. Поряд із цим інституційні інвестори купують цінні папери з метою впливу на упраління емітентом, використання їх як засобу розрахунків.
Крім інституційних інвесторів діють ще індивідуальні інвестори, тобто фізичні особи, які переслідують свої особисті інтереси і є досить багаточисельними на фондовому ринку. Таким чином, якщо індивідуальні інвестори на фондовому ринку є, як правило, у більшій мірі - багаточисленими, інституційні інвестори - у більшій мірі впливовими. Це пояснюється рядом причин: по-перше, як правило, інституційні інвестори володіють більшими коштами, ніж окремо взяті індивідуальні, які можуть спрямовуватись на придбання цінних паперів. По-друге, саме інституційні інвестори частіше бувають зацікавленими у тому, щоб брати участь у повсякденному управлінні справами емітента. По-третє, якщо індивідуальні інвестори купують цінні папери, керуючись головним чином особистими інтересами, то інституційні досить часто роблять це з метою поєднання інтересів як власних, так і емітента.
Основними нормативними актами, що визначають правовий статус iнвесторiв в Українi, є закон "Про iнвестицiйну дiяльнiсть", "Про цiннi папери i фондову бiржу", Про господарськi товариства", "Про банки i банкiвську дiяльнiсть", "Про приватизацiйнi папери", Цивiльний кодекс, Декрет КМ "Про режим iноземного iнвестування", Положення "Про iнвестицiйнi фонди та iнвестицiйнi компанiї" i т.д.
I далi. Iнституцiйнi iнвестори можна подiлити на три групи.
1. Такi, що здiйснюють скерованi iнвестицiї у обмежене коло пiдприємств - холдiнги, фiнансовi групи, фiнансовi компанiї.
2. Такi, що здiйснюють повсюднi iнвестицiї, тобто не обмежуються ранiше визначеними об'єктами iнвестування. До цiєї групи входять iнвестицiйнi фонди та компанiї, страховi фiрми i т.д. Хоча треба сподiватись, що у недалекому майбутньому вони будуть спецiалiзуватись по певних об'єктах iнвестування. Портфель iнвестицiй цих iнвесторiв досить широкий i вiдносно стабiльний.
3. Такi, що здiйснюються повсюднi iнвестицiї, але не мають стабiльного портфеля цiнних паперiв - iнвестицiйнi дiлери. Це iнвестори, якi намагаються отримати прибуток шляхом спекулятивної гри на бiржi (торгiвельнi компанiї, iнвестицiйнi банки тощо).
Iнвестицiйна дiяльнiсть. Iнвестицiйною дiяльнiстю є сукупнiсть практичних дiй громадян, юридичних осiб i держави щодо реалiзацiї iнвестицiй. Вона здiйснюється на основi:
* iнвестування, здiйснюваного громадянами, недержавними пiдприємствами, господарськими товариствами, а також громадськими i релiгiйними органiзацiями;
* державного iнвестування за рахунок коштiв бюджетiв, позабюджетних фондiв i1позичкових1коштiв;
*1iноземного1iнвестування.
Iнвестицiйна дiяльнiсть здiйснюється згiдно з такими основними принципами:
1) невтручання органiв держави, юридичних осiб i громадян в iнвестицiйну дiяльнiсть, яка не протирiчить дiючому законодавству;
2) добровiльнiсть iнвестування;
3) рiвноправнiсть всiх iнвесторiв i учасникiв iнвестицiйної дiяльностi;
4) захищеностi iнвестицiй;
5) свободи вибору критерiїв при здiйсненнi iнвестицiйної дiяльностi.
Об'єкти iнвестування. Об'єктами iнвестицiйної дiяльностi може бути будь-яке майно, в основнi фонди i оборотнi кошти в усiх галузях та сферах господарства, цiннi папери, цiльовi грошовi вклади, науково-технiчна продукцiя, iнтелектуальнi цiнностi, iншi об'єкти власностi, а також майновi права.
Забороняється iнвестування в об'єкти, створення i використання яких не вiдповiдає вимогам санiтарно-гiгiєнiчних, радiацiйних, екологiчних, архiтектурних та iнших норм, встановлених законодавством України, а також порушує права та iнтереси громадян, юридичних осiб i держави, що охороняється законом.
Замовники iнвестицiй i користувачi об'єктiв iнвестування. Замовником може бути iнвестор, а також будь-якi iншi фiзичнi та юридичнi особи, уповноваженi iнвестором здiйснювати реалiзацiю iнвестицiйного проекту. При цьому замовник не повинен втручатись у пiдприємницьку дiяльнiсть iнших учасникiв iнвестицiйного процесу, якщо iнше не передбачене угодою.
Користувачами можуть бути iнвестори, а також iншi фiзичнi та юридичнi особи, державнi та мунiцiпальнi органи, iноземнi держави та мiжнароднi органiзацiї, для яких створено об'єкт iнвестування.
Основним правовим документом, який регулює взаємовiдносини мiж суб'єктами iнвестицiйної дiяльностi, є iнвестицiйна угода, вибiр умов якої є їх виключною компетенцiєю. Хоча законодавство мiстить, скажiмо, умови, за яких iнвестицiйна дiяльнiсть припиняється (наприклад, оголошення iнвестора банкрутством).[7.c.83-89]
1.2 Приоритетні галузі для іноземного інвестування в Україні
Іноземний капітал сьогодні особли-во необхідний у тих сферах економіки, активізація яких допоможе вивести її з кризового стану, зняти наростаюче соці-альне напруження в суспільстві. Це насамперед виробництво продуктів хар-чування, товарів широкого попиту та по-слуг, ліків та іншої життєво важливої продукції. І справа тут не лише в тому, щоб забезпечити населення необхідними товарами та послугами, але й у тому, щоб здійснити їх імпортозаміщення, звільнивши валютні ресурси, що витрачаються зараз на імпорт товарів народного спо-живання або сировини для їх виробни-цтва.[8.c.52-53]
У реконструкції та модерніза-ції за участю іноземного капіталу має потребу практично все агро-промислове господарство України, як і всіх республік колишнього СРСР, - від первинних виробничих процесів у сільському господарстві до випуску кін-цевого продукту та доведення його до споживача. Тут вкрай необхідно підняти продуктивність та знизити втрати, забез-печити більш глибоку та комплексну пе-реробку первинної сировини з метою значного збільшення виходу кінцевої про-дукції та підвищення її споживчих якос-тей. Через технологічну відсталість у аг-ропромисловій сфері економіки щорічно не доходять до споживача мільйони тонн м'яса, не використовується близько по-ловини молочного білка, пропадає до 30-40% овочів та фруктів. У величезних кількостях втрачається або нераціональ-но використовується й вирощена зернова продукція.
Зниження втрат сільськогосподарсь-кої сировини та поглиблення її переробки стосується тих сфер, де за участю іно-земного капіталу можна в короткі стро-ки одержати значний економічний ефект, зокрема шляхом створення порівняно не-великих підприємств, що не потребують великих вкладень і забезпечують швид-ку окупність початкових затрат при неви-сокому ступені ризику для іноземних ін-весторів. Бажана участь іноземного капі-талу й у переведенні агропромислового виробництва на сучасну технологічну ба-зу, в тому числі з використанням потуж-ного науково-технічного та виробничого потенціалу оборонних галузей, що підля-гають конверсії.
У великомасштабному іноземному інвестуванні зараз відчувають гостру по-требу й паливно-енергетичні галузі, що впродовж багатьох років несуть вели-чезне навантаження не тільки щодо енер-гопостачання виробництва та соціальної сфери, але й щодо забезпечення експор-ту. Залучення інвестицій з-за кордону в цю галузь було б дуже корисним при розв'язанні ряду вузлових завдань. Серед них:
активізація використання існуючого виробничого потенціалу по видобуванню та переробці енергоресурсів, особливо в тих ланках, де можна в короткі строки здобути від хорошу віддачу вкладених коштів, наприклад, при інвестуванні комп-лексу заходів щодо введення в експлуа-тацію великого масиву сьогодні недію-чих вугільних шахт Донецького, Придні-провського та Львівсько-Волинського ба-сейнів з покриттям видатків за рахунок виручки від продажу додатково видобу-того вугілля;
різке зниження питомих видатків пали-ва та енергії у народному господарстві на основі переходу до енергозберігаючих технологій;
комплексна модернізація діючих і ство-рення нових виробничих фондів і проце-сів на базі сучасної техніки та прогресив-них технологій, що забезпечують стійке зростання ефективності та безпеки ви-робництва, а також докорінне поліпшен-ня умов праці;
зниження негативного впливу металур-гійного та нафтохімічного комплексів на навколишнє середовище на основі засто-сування екологічно чистих технологіч-них процесів у виробництві, транспор-туванні та сферах споживання енергоре-сурсів.
