Фінансове право в Україн
p align="left">Другою ознакою відгалуження однієї галузі права від іншої, як відомо, є метод правового регулювання відповідного виду сус-пільних відносин. Основним методом фінансово-правового регулювання тут виступає метод владних приписів. За своєю структурою це органічно цілісна система безперервного впливу на учасників фінансово-правових відносин з метою реалізації ними своїх функцій.Вона уособлює в собі цілісність юридичних фактів, з якими пов'язане виникнення фінансових правовідносин, правовий статус їх суб'єктів, розподіл прав і обов'язків між ними, види санкцій за порушення приписів правової норми і порядок їх застосування. Інакше кажучи, під методом фінансово-правового регулювання мається на увазі органічна система прийомів і спо-собів безперервного правового впливу на поведінку учасників фінансових відносин, на характер взаємозв'язків між ними.
Метод владних приписів притаманний і іншим галузям пуб-лічного права -- конституційному, адміністративному, кримі-нальному.
В них також обсяг прав і обов'язків учасників відповідних правовідносин встановлюється державою. Наприклад, стаття 160 Кодексу України про адміністративні правопорушення за торгівлю з рук у невідведеному місці передбачає попередження або штраф, який накладається особою, уповноваженою засто-совувати покарання в залежності від врахування багатьох фак-торів. Ця особа наділена правом оперативної самостійності.
У фінансових правовідносинах їх суб'єкти таким правом не наділяються. Коло їх прав і обов'язків чітко визначене законо-давцем, а санкції фінансово-правових норм завжди носять точ-но визначений каральний фінансовий характер. Не буває у фінансовому праві і рівності сторін правовідносин. В них дер-жава в особі органа законодавчої або виконавчої влади припи-сує іншій стороні фінансових відносин однозначно визначену і абсолютно обов'язкову міру поведінки, вказуючи одночасно чіткий характер і міру покарання з боку держави у разі невико-нання припису другій стороні відносин. Цей принцип нерівності сторін фінансових правовідносин, правда, не виключає мож-ливості оскарження дій органу, наділеного владними повнова-женнями, в разі перевищення ним цих повноважень, а також одержати відстрочку або розстрочку платежу, якщо з незалеж-них від суб'єкта фінансових правовідносин причин він не може бути внесений у визначений термін. Однак подання прохання про відстрочку, розстрочку або скарги не призупиняє стягнен-ня аж до самого моменту прийняття уповноваженим на це ор-ганом відповідного рішення.
Специфіка методу владних приписів у фінансовому праві проявляється і в самому змісті конкретних правовідносин, в колі органів, що уповноважені державою на владні дії. За своїм змістом фінансово-правові владні приписи стосуються: поряд-ку і розмірів стягнення податків, інших обов'язкових платежів і внесків до бюджету, позабюджетних державних централізова-них і децентралізованих фондів; напрямків використання дер-жавних коштів; порядку і розмірів їх використання і т.д. Такий метод сприяє планомірному наповненню державної казни, цільовому розподілу і використанню державних фінансових ресурсів у відповідності з визначеними державою пріоритета-ми, розробленими програмами і планами.
Метод владних приписів реалізується і під час формування державою своїх ресурсів за рахунок платежів добровільного ха-рактеру -- державних позик, казначейських зобов'язань, лоте-рей тощо. Так, держава встановлює умови проведення держав-ної внутрішньої позики, випуску державних казначейських зо-бов'язань, проведення лотерей, які не можуть бути змінені за угодою сторін і є обов'язковими для суб'єктів, що вступили у ці відносини.
Яскраво проявляються відмінності основного методу регу-лювання фінансово-правових відносин і в переліку державних органів, які уповноважені давати владні приписи суб'єктам фінансових відносин. В силу усталеного у всіх державах розпо-ділу компетенції між державними органами основну частину таких приписів видають органи, що спеціально створені для управління державними фінансами. Учасники фінансових відно-син, яким ці органи адресують свої розпорядження, в пере-важній більшості випадків знаходяться у взаємозв'язку з цими органами і залежні від них тільки по лінії фінансової діяль-ності. Це не виключає правового регулювання фінансових відно-син методом владних приписів і по вертикалі (наприклад. Міністерство освіти України -- університет). Але в цілому для фінансово-правового регулювання найбільш характерним є використання владних приписав саме в функціональних взає-мозв'язках з органами спеціального управління фінансами дер-жави.
Крім методу владних приписів, фінансово-правовому регу-люванню властиві і інші методи: метод субординації, метод погодження, метод рекомендації і т.д. В даний час вони набу-вають все більшого застосування. Це обумовлено ускладнен-ням суспільних взаємозв'язків, зростанням рівня самостійності суб'єктів фінансових відносин. Наприклад, в законодавстві України міститься перелік місцевих податків і зборів, з числа яких органи місцевого самоврядування мають право вводити платежі на своїй території. Найчастіше ці методи застосову-ються не як самостійні, а в тому чи іншому поєднанні з основ-ним методом фінансово-правового регулювання -- методом владних приписів.
Таким чином, фінансове право -- це самостійна галузь пуб-лічного права, що регулює суспільні відносини в сфері мобілізації, розподілу і використання централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів держави з метою забезпечення виконання нею своїх завдань і функцій.
2. Місце фінансового права в системі права України
Різноманіття якісно відмінних між собою видів суспільних відносин є об'єктивною основою існування різноманіття видів правовідносин. Доповнювані відповідними методами правового регулювання відносин, вони створюють в суспільстві цілісну систему галузей права. Ці галузі, що є крупними самостійними юками правової системи суспільства в цілому, тісно взаємодіють між собою, взаємодоповнюють одна одну. Останнє обумовлено тим, що якісно відмінні між собою види суспільних відносин перебувають в діалектичній єдності, їх співвідношенні між собою і межі з часом змінюються. Звідси і з'являється оді ілюзія, що предмет тієї чи іншої галузі права немов би змивається, поглинається предметами інших, перш за все сусідніх за змістом галузей права. З огляду на все це, в силу лої низки обставин найбільш «невезучим» є саме фінансове право. В попередньому параграфі було показано, що воно об'єктивно має притаманні йому предмет регулювання, метод регулювання.
Якісні відмінності і специфіка предмету фінансового права, своєрідність його методів ще більше і повніше виявляються при їх співставленні і відмежуванні від предметів і методів інших галузей права, інакше кажучи, при визначенні місця фінансо-ве права в системі права. При цьому не треба упускати з виду і, що фінансово-правові інститути безпосередньо пов'язані з діяльністю держави по створенню, розподілу і використанню централізованих і децентралізованих грошових фондів.
Діяльність держави регламентують також конституційне і адміністративне право. Перше з них охоплює суспільні відносини, що випливають з організації держави, її устрою, а друге суспільні відносини, пов'язані з державним управлінням в цілому.
Конституційне право регулює основи суспільного ладу і політики, державний устрій, правове положення громадян, систему і принципи організації діяльності державних органів, головні завдання і функції держави. Як і всі останні галузі права, фінансове право базується і розвивається на цих основах. Наприклад, фінансово-правові норми, що регулюють утворення фондів державних фінансових ресурсів, засновані на засадах рівноправності всіх форм власності в країні. Конституційне право містить і норми, що мають пряме відношення до фінан-сового права. Це, зокрема, норми, що закріплюють основи організації фінансової діяльності держави. Наприклад, стаття 85 Конституції України встановлює виняткові повноваження Верховної Ради України затверджувати Державний бюджет, вносити до нього зміни, контролювати його виконання, прий-мати рішення стосовно звіту про його виконання. Відповідно до статті 92 Конституції України встановлюється Державний бюджет України і бюджетна система України (система оподат-кування, податки і збори і т.п.). Ці норми конкретизуються у фінансовому праві. Спираючись на них, норми фінансового права встановлюють деталізовані правила, що стосуються діяль-ності різних державних органів в галузі фінансів. Наприклад, група фінансово-правових норм докладно регламентує поря-док складання, розгляду, затвердження і виконання Державно-го і місцевих бюджетів (Закон України «Про бюджетну систему України»).
Тісно стикається фінансове право з адміністративним пра-вом, оскільки діяльність по формуванню, розподілу і викорис-танню фінансових ресурсів держави є за своїм характером уп-равлінською. Між тим, предмет адміністративного права не поглинає ті суспільні відносини, які відносяться до фінансово-го права.
Адміністративне право визначає основні принципи держав-ного управління, повноваження органів виконавчої влади на видання управлінських актів, в тому числі і органів спеціально-го управління фінансами держави, закріплює структуру цих органів, організаційні форми їх діяльності, порядок призначення і звільнення посадових осіб, закріплює їх права і обов'язки і т.д. Спираючись на норми і принципи адміністративного пра-ва, фінансове право регулює ті відносини, які безпосередньо пов'язані з виконанням цими органами функцій по збиранню, розподілу і використанню фінансових ресурсів держави, конт-ролю за їх цільовим витрачанням.
Інакше кажучи, фінансове право регулює відносини, що виникають з фінансової діяльності держави. Для того щоб дер-жава могла існувати і виконувати свої завдання і функції, в тому числі адміністративні, їй щоденно, повсякчасно потрібні величезні суми грошових коштів. Фінансове право регулює їх акумуляцію і витрачання, забезпечуючи тим самим виконання державою свого призначення.
