Фінансові ресурси місцевого самоврядування

p align="left">За цією теорією функції та зміст діяльності органів місцевого самоврядування ототожнюються з діяльністю общини. В основі теорії лежить твердження, що община як самоврядний територіальний колектив є таким же самоцінним утворенням, що й держава, і що община як колектив людей, які спільно проживають на одній території, виникла раніше, ніж держава. А це означає, що вона має природні, невід'ємні права. Ці права общині державою не надавалися, а значить, і не може бути нею вилучено.

На діаметрально протилежних позиціях ґрунтується інша, так звана державна теорія місцевого самоврядування, сформована в середині XIX ст. німецькою школою юристів. У її основі лежить твердження, що органи місцевого самоврядування є органами державного управління і створюються державною владою для реалізації її функцій та завдань на місцевому рівні. Таким чином, вони перебувають у структурі державної влади і підпорядковані їй.

Є ще одна теорія місцевого самоврядування -- теорія громадського самоврядування, або господарського самоврядування. Народилася вона також у Німеччині в другій половині XIX ст. її ще називають теорією громадсько-господарського самоврядування. Трохи згодом її було названо теорією муніципального дуалізму. Вона синтезує ідеї двох попередніх. В основі цієї теорії лежить твердження, що органи місцевого самоврядування мають власну, природну, а значить, суверенну компетенцію тільки у сфері не-політичних відносин.

Завдання та функції місцевих органів влади можна розділити на дві основні групи:

-- завдання та функції, які взагалі передано місцевим органам влади в межах місцевих інтересів і вони є їхньою невід'ємною власною компетенцією (соціальне обслуговування, початкова і середня освіта, охорона здоров'я, дороги місцевого значення, ветеринарна допомога, благоустрій, догляд за бідними та сиротами, житлово-комунальне господарство, житлове будівництво, водозабезпечення, теплове господарство, міські електричні мережі, економічна інфраструктура, працевлаштування безробітних, перепідготовка кадрів з метою працевлаштування, ритуальні послуги, збирання та утилізація сміття, екологічні проблеми, організація землекористування та інші витрати). Вони поділяються на обов'язкові та факультативні. Обов'язкові витрати здійснюються місцевими органами влади в обов'язковому порядку за переліком, що визначається законодавством. Факультативні -- це витрати, які здійснюються місцевими органами влади на власний розсуд, на основі рішень, прийнятих їхніми представницькими зібраннями; -- завдання та функції, доручені місцевим органам влади центральною владою, або делеговані повноваження. Перелік доручених справ або делегованих повноважень визначає центральна або -- у федеративних державах -- регіональна влада.

Бюджетне регулювання

Ключове питання бюджетної політики -- формування та розполіл фінансових ресурсів між державним бюджетом і бюджетами територій, знаходження оптимальних меж централізації коштів.

Відповідаючи на це питання, слід підкреслити, що зараз в Україні недоцільно йти на посилення децентралізації використання бюджетних ресурсів.

У більшості розвинутих країн, у тому числі з федеративним устроєм, ступінь централізації коштів бюджету навіть вищий, ніж в Україні. Існуючий механізм вирівнювання в Україні нині базується на простому перерозподілі ресурсів, що зводить нанівець господарську ініціативу "багатих" територій і заохочує споживацтво "бідних" регіонів. З метою вдосконалення такого механізму слід сформувати фонди вирівнювання розвитку територій як на державному, так і на обласному та районному рівнях. Слід запровадити стабільні на кілька років нормативи відрахувань до місцевих бюджетів від загальнодержавних податків.

Податкове регулювання

Потребує вдосконалення існуюча практика податкового регулювання розвитку окремих територій. Більшість органів місцевої влади, особливо в сільській місцевості, має дуже слабку прибуткову базу. Зміцнення цієї бази -- одне з нагальних завдань, які сьогодні постали як перед державою, так і перед органами місцевого самоврядування. В зв'язку з цим потребує вирішення проблема розробки і запровадження системи місцевих податків.

Інвестиційне регулювання

Протягом тривалого періоду основним важелем регулювання інвестиційної діяльності територій були ліміти централізованих капіталовкладень, що виділялись центральною владою органам місцевої влади, а також "дольова участь" міністерств і відомств як структур центру у розвитку територій. Сьогодні значення цих важелів різко зменшилося через значне скорочення централізованих коштів, які виділяються місцевій владі. Всі органи цієї влади потерпають від нестачі джерел фінансування інвестицій.

1.6 Функція територіальної громади, та роль правовий статус

У системі місцевих фінансів особливу роль відіграє місцеве самоврядування. Територіальний колектив -- це визнана в праві місцева спілка людей публічного характеру або місцева публічна спілка. Територіальний колектив є формою організації місцевої влади. У кожній країні є значні особливості в організації територіальних колективів. Територіальні колективи мають різні назви. В Італії, Бельгії, Швеції -- це комуна, в Німеччині -- община, в Російській Федерації -- "муніципальне утворення", "територіальна спільнота", в колишній Російській імперії -- община та земство, у Франції -- комуна, департамент, регіон, у Польщі -- гміна. У Конституції України територіальний колектив названо територіальною громадою.

Територіальна громада -- це сукупність громадян України, які спільно проживають у міському чи сільському поселенні, мають колективні інтереси і визначений законом правовий статус. Органами місцевого самоврядування є сільські, селищні, міські ради та їхні виконавчі органи.

Територіальна громада в Україні як інститут лише формується. Вона поки що затиснута в загальнодержавну єдину організацію фінансової системи. У такій ситуації мало що залежить від діяльності самої громади, яка очікує лише на державу. Але держава не спроможна прийти всім на допомогу. Отже, утворюється замкнуте коло, що є однією з вагомих причин нинішньої фінансової кризи.

У багатьох зарубіжних країнах це питання в тій чи іншій формі врегульовано. Наприклад, у США низові одиниці, що можуть бути прирівняні до територіальної громади, мають статус муніципальних корпорацій. Це сіті, бороу, віліджі й тауни, де проживає дві третини населення країни. Муніципальна корпорація -- це такий само господарюючий суб'єкт, як і будь-яке інше акціонерне товариство. Подібні підходи застосовуються і в Канаді та в інших країнах. Територіальні колективи невеликих за чисельністю населених пунктів, як правило, організують економічну діяльність власними силами через відповідні відділи, департаменти, котрі діють у структурі їхніх виконавчих органів.

1.7 Основи фінансової автономії місцевих органів влади

Фінансова автономія є базою самоврядування територіальних колективів, самостійності всіх рівнів місцевої влади. Проблематику забезпечення фінансової автономії місцевого самоврядування в Україні поки що не розроблено.

Фінансова автономія є основною формою реалізації принципів місцевого самоврядування. Фінансова автономія місцевих органів влади -- це фінансова незалежність цих органів при виконанні покладених на них функцій. Фінансова незалежність у сукупності з організаційною і адміністративною незалежністю є передумовою ефективного розв'язання місцевими органами влади покладених на них завдань.

Принцип фінансової автономії обстоюється і в Європейській декларації прав міст, прийнятій Постійною конференцією місцевих і регіональних органів влади Європи - Радою Європи. У ній наголошується, що громадяни європейських міст мають право на "фінансові механізми і структури, які дозволяють місцевим органам влади знаходити фінансові засоби, необхідні для здійснення прав, визначених у цій Декларації".

За різних умов місцеві органи влади можуть мати різні обсяги фінансової компетенції і, таким чином, різні рівні фінансової автономії. Рівень фінансової автономії місцевих органів влади може бути визначено також системою кількісних показників. Це:

частка видатків на реалізацію власних повноважень;

частка обов'язкових видатків;

частка видатків для забезпечення делегованих повноважень;

питома вага власних доходів, питома вага власних і переданих (закріплених) доходів;

частка доходів від місцевих податків і зборів та незв'язаних субсидій;

міра залежності від окремих доходних джерел;

коефіцієнт податкоспроможності окремої адміністративно-територіальної одиниці чи територіального колективу.

Кожен із перелічених показників засвідчує різні аспекти фінансової автономії місцевих органів влади. Коротко зупинимося на кожному із запропонованих кількісних показників фінансової автономії місцевих органів влади.

Показник частки видатків на реалізацію власних повноважень характеризує обсяг функцій, що забезпечуються органами місцевого самоврядування поза межами прямого державного контролю. Це -- показник автономії місцевих органів влади від державної влади.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38