Фінансовий контроль та його завдання в сучасний період
p align="left">Сутність фінансового контролю як методу управління полягає в тому, що суб'єкт управління фінансами здійснює перевірку того, як об'єкт, що управляється (державний орган, місцевий, бюджетна організація, підприємство будь-якої організаційно-правової діяльності і форми власності), дотримується фінансового законодавства чи виконує його накази. Стосовно державного фінансового контролю, то він є різновидом державного контролю як одного із методів державного управління і здійснюється за фінансовою і господарською діяльністю господарюючих суб'єктів. Але фінансовий контроль, на відміну від інших видів контролю за господарською діяльністю провадиться за тими відносинами, які пов'язані із формуванням (наприклад, за внесками обов'язкових платежів), цільовим розподілом і ефективним використанням фондів коштів. Фінансовий контроль, як метод управління взагалі, можна уявити у вигляді системи, стосовно складу якої висловлюються різні точки зору. За загальним уявленням обов'язковим елементом цієї системи є суб'єкт, який його здійснює, оскільки його відсутність унеможливлює контроль взагалі. Другим елементом системи є об'єкт контролю. Можливість контролю обумовлюється певним зв'язком між суб'єктом та об'єктом, оскільки відсутність цього зв'язку також призводить до неможливості контролю. Тому на перший погляд систему фінансового контролю можна уявляти як взаємопов'язану сукупність контролюючого суб'єкта, контрольних дій та контрольованого об'єкта. І. Стефанюк запропонував модель системи фінансового контролю, яка включає такі елементи: - контролюючий суб'єкт (суб'єкт контролю) - це юридична чи фізична особа, яка спрямовує контрольні дії на власну діяльність або діяльність іншої фізичної чи юридичної особи (осіб), що перебувають в оточуючому господарському середовищі; - контрольні дії - це операції порівняння (зіставлення) показників діяльності підконтрольного суб'єкта з певною нормою (нормами), здійснювані контролюючими суб'єктами з метою знаходження й блокування відхилень від цих норм; - підконтрольний об'єкт (об'єкт контролю) - це фізична чи юридична особа (особи), на певний вид діяльності яких спрямовуються контрольні дії; - предмет контролю - це конкретний вид діяльності (певні фінансово-господарські операції) підконтрольного суб'єкта, на які спрямовуються контрольні дії контролюючого суб'єкта. 1.6 Фінансовий контроль як функція держави та інструмент державної політики
Ефективний та дієвий фінансовий контроль є необхідною умовою існування сучасної демократичної держави, важливим фактором управління. Регулююча функція держави в економічній сфері - це не тільки попередження, виявлення та ліквідація фінансових правопорушень, а й функціонування дієвої системи державного фінансового контролю. Фінансовий контроль ми можемо віднести до основних внутрішніх та постійних функцій держави. За сферами суспільного життя фінансовий контроль можна віднести до економічних функцій держави, а залежно від суб'єктів державної діяльності і принципу поділу державної влади в суспільстві до контрольно-наглядових функцій. Фінансовий контроль є важливою функцією держави поряд із фіскальною функцією чи функцією формування та використання бюджетів усіх рівнів. Будь-яка держава для здійснення своїх функцій і досягнення певних державних і соціально-економічних завдань використовує фінанси. Важливу роль у реалізації поставлених цілей грає фінансова політика. Через фінансову політику держава здійснює вплив на економічний і соціальний розвиток суспільства. Фінансова політика - це особлива сфера діяльності держави, спрямована на мобілізацію фінансових ресурсів, їхній раціональний розподіл і ефективне використання для здійснення державою його функцій. Головним суб'єктом проведеної політики є держава. Вона проводить: розробку науково обґрунтованої концепції розвитку фінансів; визначає основні напрямки їхнього використання; розробляє заходи, спрямовані на досягнення поставлених цілей. Залежно від тривалості періоду й характеру розв'язуваних завдань розрізняють фінансову стратегію й фінансову тактику. Фінансова стратегія - довгостроковий курс фінансової політики, розрахованої на тривалу перспективу, що передбачає рішення великомасштабних завдань. Фінансова тактика - це рішення завдань конкретного етапу розвитку за допомогою сучасного перегрупування фінансових зв'язків. Фінансова політика є складовою частиною економічної політики держави.
Важливим інструментом державної фінансової політики є фінансовий контроль. За допомогою заходів фінансового контролю держава може здійснювати тієї чи інший різновид фінансової політики та перевіряти її ефективність. Розрізняють такі різновиди фінансової політики держави: а) класична; б) регулююча; в) планово-директивна. Класична фінансова політика спрямована на невтручання держави в економіку, збереження вільної конкуренції, використання ринкового механізму як головного регулятора господарських процесів і тому майже повною відсутністю державного фінансового контролю за господарюючими суб'єктами. (А. Сміт, Д. Рікардо й ін.) Регулююча фінансова політики виходить із необхідності втручання держави в циклічний розвиток економіки, забезпечення повної зайнятості. Інструментами втручання стають державні витрати, які формують додатковий попит (ріст підприємницької діяльності, збільшення НД, ліквідація безробіття.), а також державний фінансовий контроль. Відбувається ріст заощаджень у населення, і держава за допомогою прогресивних ставок податків вилучає надлишки, це сприяє збалансованості бюджету й погашення державних боргів. (Дж. Кейнс і ін.) Планово-директивна фінансова політика. Ціль: максимальна концентрація ресурсів у руках держави й перерозподіл їх відповідно до плану. При цьому на всіх етапах концентрації фінансових ресурсів у держави здійснюється жорсткий фінансовий контроль. Кожний із цих різновидів фінансової політики держави характеризується різним ступенем втручання держави в економіку та різним ступенем фінансового контролю. За допомогою різного ступеня фінансового контролю можна здійснювати ту чи іншу фінансову політику. Загалом фінансовий контроль у фінансовій політиці держави дозволяє співставити фактичні результати від використання фінансових ресурсів з плановими, виявити резерви росту фінансових ресурсів, намітити шляхи ефективного розвитку.
Розділ ІІ. Фінансовий контроль у фінансовому праві
2.1 Фінансовий контроль як інститут фінансового права
Здійснення фінансового контролю як найважливішої функції держави регламентується нормами фінансового права, сукупність яких утворить самостійну підгалузь фінансового права. Існують різні думки щодо її розташування в системі фінансового права.
* Традиційно фінансовий контроль визначається як інститут фінансового права, який відносять або до загальної, або до особливої частини фінансового права. Ряд учених вважає, що оскільки фінансовий контроль реально здійснюється в конкретних напрямках фінансової діяльності, варто говорити лише про специфічні його види, здійснюваних різними органами в сфері, наприклад, оподатковування, бюджету, кредитування, страхування й т.д. Останнім часом у науці фінансового права прийнято говорити про фінансовий контроль як інститут фінансового права, що відноситься до загальної частини фінансового права. Разом з тим відзначається специфіка проведення фінансового контролю в сфері бюджету, податкових відносин, страхування, кредитування, а також валютний контроль. Здається, незважаючи на різноманіття видів фінансового контролю, необхідно говорити про загальні принципи, цілі, завдання його здійснення, характерних для всіх сфер фінансової діяльності й для всіх органів, що його здійснюють. З огляду на всеосяжний характер фінансового контролю, його зростаючу роль в умовах формування ринку як найважливішої функції фінансів, є можливим говорити про особливу роль фінансового контролю й, у першу чергу, державного фінансового контролю на кожному етапі здійснення фінансової діяльності.
* Важливістю суспільних відносин, що при цьому формуються і необхідністю їхнього врегулювання правом обумовлене виділення названих фінансово-правових норм у підгалузь фінансового права. У цьому зв'язку є можливим говорити про особливості даної підгалузі, що полягають у тім, що це - єдина підгалузь фінансового права , що має складну структуру, оскільки складається, у свою чергу, з фінансово-правових норм, включених як у загальну, так і в особливу його частині. До загальної частини фінансового права можна віднести фінансово-правові норми, що регулюють організацію й порядок проведення, загальні цілі, завдання й принципи здійснення фінансового контролю, характеристику його форм і методів. Фінансово-правові норми, що регламентують проведення фінансового контролю в різних сферах фінансової діяльності й внаслідок цього володіючи специфічними цілями, завданнями, змістом, вираженими в спеціальних нормативних актах (Бюджетний кодекс, банківське, страхове, валютне законодавство), а також норми, що визначають правовий статус контрольних органів у конкретній сфері фінансової діяльності, включаються у відповідні інститути фінансового права. Таким чином, структура підгалузі фінансового права фінансового контролю має складний характер. Норми, його утворюючі, носять всеосяжний, всепроникаючий характер і втримуються як у загальної, так і в особливій частині фінансового права. Названі норми можуть розрізнятися за наступними підставами:
1) за цілями і завданнями здійснення фінансового контролю в конкретній сфері фінансової діяльності;
2) за об'єктами (змісту або напрямкам його здійснення);
3) за формами і методами;
4) за органами, на які покладено його проведення (при цьому необхідно враховувати їхній правовий статус і повноваження).
Фінансовий контроль властивий всім фінансово-правовим інститутам. Тому крім загальних фінансово-правових норм, що регулюють організацію й порядок проведення фінансового контролю в цілому, є норми, що передбачають його специфіку в окремих фінансових правових інститутах.
