о того ж капітал, навіть дещо містично, змінює свою економічну форму прояву. Так, він може виступати (проявлятись) у формі: певної суми грошей; засобів виробництва; готової продукції (товарів) на складі, призначеної на продаж; засобів існування найманих працівників тощо. Поряд з цими матеріально-речовими формами капітал, як уже зазначалося, можна розглядати і як суспільні відносини. Адже функціонування (дія) того чи іншого фактора виробництва (засобів виробництва, землі, робочої сили) органічно пов'язані зі стосунками між людьми. Як бачимо, викладені положення про сутність, форми прояву капіталу були і залишаються не завжди загальновизнаними різними економічними концепціями, теоріями та науковими напрямами. З їх порівняння можна дійти висновку, що найповніше сутність капіталу як руху, що набуває різних форм, у тому числі форму суспільних відносин людей, ми знаходимо перш за все у Маркса. Масовими і панівними економічними відносинами капітал стає за умов капіталістичного виробництва. Згідно із загальноекономічною точкою зору для даного виробництва (капіталістичної економіки) характерні такі принципові обставини: по-перше, наявність юридичної свободи працівника, з одного боку, та відсутність у нього засобів виробництва і засобів для життя (окрім здатності до праці - робочої сили) - з іншого; по-друге, економічне примушення людини продавати свою робочу силу (послуги праці) власникам засобів виробництва на певний час, протягом якого капіталіст організовує і контролює її використання; по-третє, оскільки за таких умов процес праці є взаємодією факторів, які купив капіталіст, то і результат їх взаємодії - продукт виробництва (товар, послуга) - належить капіталістові. Для нього немає принципового значення, які товари (споживчі блага) виробляти, оскільки він організує їх виробництво тому, що вони є носіями вартості, і перш за все нової вартості, яка для безпосереднього процесу виробництва більша за авансову вартість на відповідну величину (приріст). Оганян Т.А, Паламарчук В.О. - Політична економія - К: МАУП, 2003 - 520 с.Логічно постає запитання, яким є механізм появи цього надлишку (приросту) вартості, отриманого капіталістом після реалізації результатів виробництва, порівняно з тим, що він спочатку авансував на придбання факторів виробництва. Достатньо ґрунтовну відповідь було дано К. Марксом в першому томі "Капіталу". Аналіз загальної формули капіталу та її суперечностей довів життєздатність формули: гроші - товар - гроші (Г-Т-Г), тобто гроші обмінюються на товар, який знову обмінюється на гроші. На перший погляд, дана формула не має змісту, оскільки гроші розрізняються лише кількістю. Тобто дана формула матиме сенс за умови, коли отримані гроші після продажу товару будуть кількісно більші від тих грошей, які були витрачені на купівлю попереднього товару. Це можна виразити так: Г-Т-Г1,де Г1 = Г + D приріст (наприклад, 100 гр. од. - Т - 110 гр. од., де приріст 10 гр. од). Дану формулу Маркс назвав загальною формулою капіталу. З неї виходить, що приріст грошей виникає з обігу, але саме це, за марксизмом, суперечить закону вартості (еквівалентному обміну), оскільки сам обіг вартості не створює. У той же час приріст грошей не може виникнути поза обігом. У цьому - сутність суперечності загальної формули капіталу. Скільки гроші в обігу "не крути", їх сума, з точки зору всього суспільства, не зміниться. Може відбутися лише перерозподіл цієї суми між суб'єктами процесу купівлі-продажу. Так, один купив товар за 100 гр. од., а продав за 110 гр. од., тобто "виграв" 10 гр. од. як продавець. Але з часом, щоб продавати, він повинен теж купувати, а тому ті 10 гр. од., що він додатково отримав як продавець, даний суб'єкт втратить, коли стане покупцем. Як же розв'язується в "Капіталі" ця суперечність? Маркс виходить з того, що такий приріст вартості може виникнути лише зі споживчої вартості товару, який купується. Таким товаром, споживча вартість якого має оригінальну властивість бути джерелом вартості, є робоча сила (здатність людини до праці). Специфіка цього товару полягає у здатності робочої сили створювати вартість, яка перевищує її власну вартість. Процес споживання робочої сили є одночасно і двоїстим процесом виробництва та створення додаткового продукту. Тому вартість створеного товару більша за вартість робочої сили на величину додаткового продукту. Наймаючи працівників, підприємець (капіталіст) купує не лише їхню здатність до праці (чи послуги праці), а й найголовніше - здатність до створення додаткового продукту. За Марксом, домінуючою, узагальнюючою формою цього продукту при капіталізмі є додаткова вартість, яку він позначив буквою M (від нім. mehrwert - додаткова вартість). [1, ст.170-172]
2. Види капіталуКапітал ділиться на основний і оборотний Джон Бейтс Кларк "Распределение богатства" , М, 1980.. Цими термінами звичайно позначаються різні частини перманентного фонду істинного капіталу, а не два види капітальних благ, і звична думка і розмовна мова найчастіше вживають їх в цьому значенні. Так, говорять, що торговець має п'ятдесят тисяч доларів в основному капіталі і двісті тисяч в оборотному. Але в науковому використовуванні ці терміни уживаються для виразу двох різновидів капітальних благ. І тут в результаті знову вийшла відома плутанина, яка ніколи не перестає виникати там, де два різні поняття, пов'язані з терміном "капітал", уживаються невизначено і взаємозамінний. Певні види засобів виробництва, як нам говорять економісти, є основним капіталом, а деякі інші речі - оборотним капіталом. Будови, машини і т.п. представляють перший рід; сировина, напівфабрикати і т.д. - останній. Грубо кажучи, ці терміни виражають поведінку двох видів знарядь праці; і наукова номенклатура має дещо для виправдання такого вживання цих термінів. Рубанок в руці столяра може розглядатися як закріплений тут в тому значенні, що він повинен покинути цю людину і перейти до іншого власника для того, щоб виконати свою продуктивну роботу. Але дошка, яку тесляр струже, може змінити свого власника, оскільки мабуть, що людина виготовляє предмет для іншої особи. Таким чином, виходить, що деякі знаряддя праці неначе скоюють те, що можна грубо представити як обіг, а інші - ні. Насправді, проте, ніяке з цих знарядь не звертається в справжньому значенні. І, дійсно, капітальні блага, за єдиним виключенням, не звертаються в справжньому значенні. Таке виключення представляють гроші. Бо монети, банкноти і т.п., виконуючи свої функції, переходять з рук в руки нескінченно. Товар всякого іншого сорту циркулює так мало, як тільки може. Дійсно, перехід його з рук в руки завжди пов'язаний з втратою: чим безпосередньо може він потрапити від людини, яка його виготовляє, до людини, яка повинна користуватися ним, тим краще для суспільства. Для товару може виявитися необхідним пройти через декілька змін володіння при його виготовленні, і таких змін потрібно більше на високому ступені організації промисловості, ніж на низькій; але на даному ступені соціальної організації ми маємо дані методи виробництва; при даних, таким чином, методах - чим менше предмет звертається, тим краще. Інше розрізнення - колись спожите Джоном Стюартом Міллем і дотепер звичне в економічних трактатах - стверджує, що основний капітал, маючи на увазі основні капітальні блага, може бути використаний багато разів, тоді як оборотний капітал - тільки один раз. Так, говорять, тесляр може часто користуватися своїм молотком протягом відомого часу і потім відкласти його убік. Він може зберігати його день за днем, рік за роком і забивати їм незліченну кількість цвяхів. Але, з другого боку, якщо він сколотив дошки, які повинні утворити ящик для якогось споживача, він розлучається з цими дошками в їх новій формі і ніколи не побачить їх знову. Тому говорять, що матеріали - оборотний капітал. Таке розрізнення невизначене. Що утворює "час" використовування знаряддя в тому значенні, як цей термін використаний вище? Для того, щоб мати яку-небудь цінність, це визначення повинне було б поповнитися - як це і має місце в деяких висловах - твердженням про те, що блага, створюючи оборотний капітал, не можуть бути використані більше одного разу, не зазнаючи зміни характеру. Під послідовними маніпуляціями плотвіка груба дошка стає спочатку гладкою і потім частиною ящика, тоді як рубанок і молоток залишаються незмінними, як би часто вони ні уживалися, якщо не рахувати неминучого зносу. Якщо ми, таким чином, визначимо час використовування даного капітального блага тими змінами, які відбуваються в його стані, ми досягнемо деякої частки істини. Блага, які утілюють основний капітал, можуть бути повторно використані без якої-небудь зміни в їх економічному стані; тоді як ті блага, які утілюють оборотний капітал, придбавають новий економічний стан при кожному вживанні. Якщо ми обкреслимо характер тієї зміни стану, який такі блага зазнають, ми проведемо істотну і ясну відмінність між обома видами капітальних благ. Капітальні блага сприяють виробництву двома протилежними шляхами. Деякі речі, на зразок знарядь ремісника, допомагають підготувати до використовування речовину, що доставляється природою. Вони повинні виконувати швидше активні, ніж пасивні функції, оскільки вони наділяють корисністю інші речі. Машини, які видозмінюють речовину, засоби транспорту, які пересувають його, і будови, які його захищають, - все це входить в цю категорію; сюди відносяться ті засоби, які в боротьбі між людиною і природою, стають на бік людини і допомагають йому підпорядкувати для його користування елементи природи, що чинять опір. Такі засоби виробництва утворюють активну частину конкретного капіталу. З другого боку, матеріали, оброблювані знаряддями, механічно пасивні. Вони одержують корисність замість того, щоб повідомляти її; вони зазнають зміни, а самі нічого не змінюють. У змаганні між людиною і природою вони стають на бік останньої і знаходяться до людини і його активних засобів відносно сприйняття. Виляск, таким чином, пасивний, тоді як веретено активне; смугове залізо пасивне, тоді як прокатний став і молот активні; і так всюди у області виробництва сам характер процесу проводить демаркаційну лінію між активними знаряддями праці і пасивними матеріалами - між зброєю настання людини і об'єктами захисту природи або її впокорюваними елементами. Клас пасивних засобів виробництва включає не тільки ту необроблену речовину, з якого починається виробництво, але і продукти, перехідні в незавершеному стані з однієї виробничої групи в іншу. Він включає не тільки руду, але і залізо, не тільки шерсть, але і пряжу, сукно і навіть готове плаття, чекаючи покупців. Він включає всі запаси товарів, які в руках оптовиків чекають отримання вже більш незначної корисності форми, місця і т.д., необхідних для того, щоб зробити їх повністю готовими для кінцевого споживання. Ця відмінність лежить в основі іншого, що звичайно проводиться між так званим основним і оборотним капіталом. Засоби виробництва, які були віднесені до основного капіталу, - будови, знаряддя і т.д. - повинні виконувати активні виробничі функції, тоді як ті, які були віднесені до оборотного капіталу, мають пасивні функції.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6
