Грошово-кредитна система Франц

. Картотека банківських рахунків (FICOBA). їх веде Головне податкове управління для виявлення рахунків, що належать особам, позбавленим права виставляти чеки. У 1993 р. картотека охоплювала близько 1,27 мільйонів таких осіб.

3. Національна картотека чеків, що не відповідають законодавству. Концентрує декларації про вкрадені чи загублені чеки, про банківські реквізити закритих або арештованих рахунків. Наприкінці 1993 р. база даних містила 3,5 млн. декларацій про крадіжку або втрату чеків, 2,2 млн рахунків із забороною виставляти чеки та 4,9 млн. закритих рахунків. Протягом 1993 р. отримано 14 млн. запитів.

4. Національна картотека неповернених кредитів, наданих приват-ним особам для непрофесійних цілей. Допомагає кредитним установам оцінити труднощі, з якими вони стикаються при поверненні кредиту. Реєструються лише неплатежі основного боржника, що відповідають високому ступеню заборгованості. У 1993 р. база даних містила відомості про 1,36 млн. боржників.

Банк Франції (як і центральні банки інших країн з розвиненою ринковою економікою) посідає вузлове місце в організації фінансової системи, створює сприятливі умови для її функціонування, забезпечуючи стабільність цін, грошей і надійність банківського сектору (табл. 20).

До 1945 р. всі комерційні банки однаковою мірою могли займатися обліково-позиковими та інвестиційними операціями. Проте на практиці одні з них більше виконували обліково-позикові операції, тобто діяли як депозитні банки, а інші більше виконували засновницько-емісійні функції, тобто діяли як інвестиційні банки. Згідно із законом від 2 груд-ня 1945 р. комерційні банки поділялися на депозитні, ділові (за характе-ром діяльності були інвестиційними) і банки довгострокового кредиту.

Зазначеним законом, а також доповненням до нього від 17 травня 1946 р. визначалися межі пасивних і активних операцій депозитних і ділових банків. Депозитні банки мали право приймати вклади до запитання від клієнтів без обмеження, а строкові вклади - строком не більш як на два роки. Для ділових банків, основною функцією яких була засновниць-ко-емісійна діяльність, закон передбачав прийняття строкових вкладів строком на два роки і більше. Залучення безстрокових вкладів обмежувалося певним колом вкладників. Ділові банки мали право приймати вклади від підприємств, з якими вони були пов'язані по лінії засновниць-ко-емісійної діяльності, а також від акціонерів цих підприємств і своїх службовців.

Обмеження активних операцій полягали в тому, що депозитні банки не мали права використовувати вклади для участі в капіталі торговельно-промислових підприємств і вкладати в нерухомість (крім випадків, якщо на це був дозвіл Національної кредитної ради). Депозитні банки могли брати участь у формуванні капіталу торговельно-промислових та інших підприємств тільки за рахунок власного капіталу. При цьому їх частка в капіталі торговельно-промислових підприємств (крім банків і фінансових установ) не повинна була перевищувати 10 % суми власного капіталу таких підприємств, а обсяг використання банком власного капіталу в таких операціях не міг перевищувати 75 % його загальної суми.

Банківська реформа у 1966-1967 pp. дещо послабила ці обмеження. Депозитним банкам було дозволено приймати строкові вклади строком більш як на два роки, для ділових банків було скасовано обмеження на прийняття безстрокових вкладів. Частку участі депозитних банків у формуванні власного капіталу торговельно-промислових підприємств було підвищено з 10 до 20 %. Для цих операцій вони могли тепер використовувати не 75 % власного капіталу, а всю його суму. Максимальний строк кредитів депозитних банків було підвищено до семи років.

Оскільки реформа не усунула всіх обмежень у діяльності депозит-них банків, вони продовжували стримувати активність і конкурентоспроможність банків як у країні, так і на світових ринках позикових капіталів, де діяльність банків інших країн була ширшою. Тому в 1984 р. розподіл банків на депозитні, ділові і банки середньо- та довгострокового кредиту було скасовано і запроваджено статус універсалізації комерційних банків.

Основні категорії ФКІ Франції наведено у табл. 21.

Універсальні банки можуть виконувати такі операції:

* залучати і видавати різні види вкладів;

Основні фінансово-кредитні інститути Франції у 1995 р.

Назва	Кількість
Банк Франції	1
Універсальні банки	400(367)*
Банки взаємного кредиту, або кооперативні	200(194)
Ощадні та пенсійні каси	300(430)
Установи муніципального кредиту	21(21)
Фінансові товариства	1042(1017)
Спеціалізовані фінансові інститути	30(30)

* здійснювати 142 види кредитних операцій;

* управляти грошовими коштами (довірчі операції).

До трьох найбільших банків Франції і світу належать такі:

* “Креді Агріколь” (“Credit Agricole Groupe”) - баланс понад 1 трлн фр., персонал 74 тис. чол. У 1997 р. за розміром капіта-лу 22280 млн дол. займав третє місце у світі;

* “Креді Лioнe” (“Credit Lion”) - баланс 900 млрд фр., персонал 45 тис. чол.;

* “Сосьєте Женераль” (“Societe Generale”) - баланс 700 млрд фр., персонал 33 тис. чол.

Ці банки мають розгалужену мережу філій як у Франції, так і за кор-доном (“Credit Lion” та “Societe Generale”, зокрема, працюють

в Україні. У травні 1997 p. "Societe Generale" створив в Україні спільний інвестиційний фонд під назвою "Societe Generale Ladenburg Thalmann Ukraine Fund" -- його статутний фонд очікується на рівні 100 млн дол.).

Десять найбільших універсальних банків Франції зосередили у 1998 р. 4/5 сукупного балансу ФКІ країни (у 1984 р. -- 70 % балансу), тому Франція за концентрацією банківського капіталу займає перше місце у світі.

Проте 20 травня 1998 р. Європейська комісія дала згоду на приватизацію банку "Креді Ліоне" з метою врятування банку та продаж активів загальним обсягом в 620 млрд фр. (Евробюллетень. -- 1999. -- № 2).

У банківській системі Франції у 1995 р. було зайнято 425 тис. чол. і створено 4 % ВВП. Банки мають широку мережу відділень (26 тис.) на території країни і за кордоном (перше місце серед країн із розвиненою ринковою економікою).

Іноземні банки. На початку 70-х років кількість іноземних банків у Франції була порівняно невеликою. Здебільшого це були англійські та американські банки і банки деяких країн континентальної Європи. Основне збільшення кількості іноземних банків у Франції відбулося в 70 -- на початку 80-х років. У 1984 р. у країні налічувалося 145 відділень і філій банків 34 країн, або 36 % усіх зареєстрованих у Франції комерційних банків. Близько половини іноземних банків припадало на країни Західної Європи і приблизно 1/4 -- на країни Близького і Середнього Сходу.

У 90-х роках кількість іноземних банків становить 168 (9 % депозитів, 11 % кредитів) із 40 країн (300 відділень і філій).

До спеціальних ФКІ належать державна Національна ощадна каса, Депозитно-ощадна каса, Креді Національ (Національний кредит), Банк зовнішньої торгівлі, Креді Фонсьє, кооперативні кредитні установи, каси муніципального кредиту, фінансові та страхові компанії, пенсійні фонди та деякі інші вузькоспеціалізовані кредитні установи.

За розмірами активів найбільшою із зазначених установ є Депозитно-ощадна каса. її створено в 1916 р. для управління коштами державної Національної каси, яка об'єднує каси при поштових відділеннях, а також коштами приватних ощадних кас. Ощадні каси власні ресурси, якщо вони перевищують необхідний резерв, передають Депозитно-ощадній касі, джерелом ресурсів якої є також кошти страхових компаній

і пенсійних фондів. Ці кошти вона вкладає в облігації державних позик і казначейські векселі, а також використовує для надання позик місцевим органам влади, державним підприємствам і для переобліку середнь-острокових зобов'язань іншим кредитним установам, зокрема Креді На-ціональ.

Креді Національ (Національний кредит) -- акціонерний на-півдержавний банк. Його акціонерами є промислові компанії, банки і приватні особи, але діяльність банку контролює держава. Крім власного капіталу його пасиви складаються з позичкових коштів, залучених у результаті випуску облігацій, і позик казначейства.

Основними активними операціями Національного кредиту є надання середньо- і довгострокових кредитів державним і приватним підприємствам, а також гарантій, завдяки яким зобов'язання боржників можуть бути враховані кредиторами прямо і опосередковано (через доручення інших кредитних органів) у Банку Франції. З 1950 р. Національний кредит бере активну участь у кредитуванні експорту, надаючи середньо- і довгострокові кредити. Довгострокове кредитування він здійснює разом з Банком зовнішньої торгівлі.

Банк зовнішньої торгівлі -- державний акціонерний банк, акціонерами якого є державні кредитні установи. Він виконує функції, пов'язані з кредитуванням експорту. Найважливішими з них є безпосереднє кредитування зовнішньої торгівлі та надання гарантій щодо експортних кредитів, що значно полегшує облік векселів у Національному кредиті і Банку Франції. Своїми операціями Банк зовнішньої торгівлі сприяє розширенню експорту.

Креді Фонсьє, заснований у 1852 p., спеціалізується на наданні іпотечних позик. За формою організації він є приватним акціонерним банком, але керуючий банком і його заступник призначаються державою, тому фактично це напівдержавний банк. Капітал банку складається з акціонерного і позичкового, який мобілізується через випуск облігацій.

Основне місце в активних операціях належить середньо- і довгостроковим позикам будівельним компаніям і землевласникам на промислове і житлове будівництво. Креді Фонсьє надає також позики місцевим органам влади. Через дочірній банк (Субконтору підприємців) він кредитує приватне будівництво.

Кооперативні кредитні установи. У Франції досить розвинена система кредитних кооперативних установ. Наприкінці 1986 р. у країні

налічувалося 192 такі установи і 11214 їх відділень. За сумою активів перші два місця посідають кредитні кооперативи, об'єднані Національною касою сільськогосподарського кредиту і Центральною касою народних банків, які мали 135 банків і 7268 відділень, або відповідно 70 і 65 % усієї кількості кооперативних банків. У 1996 р. до цієї системи входило 400 банків.

Надання кредиту сільському господарству широко практикують депозитні банки. Однак основну частку такого кредиту надають спеціальні кредитні установи -- кредитні кооперативи, або каси сільськогосподарського кредиту. Перші такі каси виникли у 1894 р. Організація сільськогосподарської кредитної кооперації має триступеневу систему. її основою є місцеві каси, які об'єднуються в регіональні. У 1986 р. налічувалося 95 регіональних і 5688 місцевих кас, а у 1996 р. -- 100 регіональних і 300 місцевих кас (внаслідок концентрації). Вищою ланкою є Національна каса сільськогосподарського кредиту, яка контролює діяльність регіональних і місцевих кас і перебуває під контролем держави.

Ресурси місцевих кредитних кооперативів складаються з вкладів їх членів і вкладів осіб, які не є членами кооперативів. Кредити надаються тільки членам кооперативів.

Національна каса сільськогосподарського кредиту є фінансово-адміністративною державною організацією. її кошти складаються з капіталу, який мобілізується через випуск облігацій, вільних коштів регіональних кас, кредитів держави і позик Банку Франції, одержаних за рахунок переобліку коротко- і середньострокових зобов'язань членів кредитних кооперативів. До активних операцій цієї каси належать операції з надання позик регіональним касам.

Кредитні кооперативи, що об'єднують дрібних промисловців і торговців, називають народними (популярними) банками. Перший такий банк засновано в 1878 р. У 1917 р. прийнято закон, що встановлював єдиний порядок створення цих банків. Спочатку народні банки функціонували як ізольовані кредитні установи. В 1921 р. для централізації частки грошових резервів народних банків і координації їх діяльності створено Центральну касу народних банків. Державний контроль за діяльністю народних банків здійснювався такими самими методами, що й контроль за діяльністю приватних банків. Діяльність Центральної каси народних банків після Другої світової війни контролює також представник держави, якого призначає міністерство фінансів країни.

Центральна каса народних банків управляє вільними коштами народних банків, надає їм позики, є розрахунковим центром і виконує інші операції.

Після Другої світової війни набули розвитку фінансові компанії, які спеціалізуються на фінансуванні окремих галузей (електроенергетичної та інших енергетичних галузей, автошляхового будівництва та ін.) і регіонів країни, лізингові компанії, а також компанії, які фінансують продаж споживчих товарів у кредит. Наприкінці 1996 р. в країні налічувалося 1042 фінансові компанії.

Каси муніципального кредиту, які в 1996 р. складалися з 21 установи, не мають істотного значення в кредитній системі Франції. їх активи становили в тому ж році 0,1 % активів усіх кредитно-фінансових установ.

Як випливає з характеристики наведених спеціальних ФКІ, провідна роль належить установам, що спеціалізуються на вкладанні коштів у цінні папери. У Франції ці установи поділяються на дві категорії -- інвестиційні товариства зі змінним капіталом (СІКАВ) і фонди спільного розміщення (ФСП).

Перші СІКАВ з'явилися понад ЗО, а перші ФСП -- майже 20 років тому. їх призначення передусім -- дати можливість широкому загалу вкладати кошти у цінні папери. Керуючись французькою приказкою "Не клади всі яйця в один кошик", ці ФКІ рівномірно розподіляють ризики. На ринку державних боргових зобов'язань у 1998 р. французькі фонди посідали друге місце у світі із сумою коштів понад 500 млрд дол. (США -- перше місце із сумою 2 трлн. дол.).

Для того щоб полегшити вкладникам вибір, французькі законодавці поділили СІКАВ і ФСП на такі категорії:

* установи, діяльність яких спрямована на роботу з акціями;

* заклади, орієнтовані на роботу з облігаціями та подібними борговими зобов'язаннями;

* установи, що спеціалізуються на короткострокових вкладах;

* багатопрофільні установи;

* гарантовані (власники таких установ гарантують вкладникам обумовлений в угоді результат).

Діяльність спеціальних ФКІ -- могутній фактор підтримки ліквідності ринку.

Список використаної та рекомендованої літератури

1. Буката В. Финансово-кредитный механизм и банковские операции. -- М.: Финансы, 1991.

2. Бухвальд Б. Техника банковского дела. -- М.: Финансы, 1993.

3. Валовая Т. Европейская валютная система. -- М.: Финансы и статистика, 1986.

4. Гальчинський А. С, Єщенко П. С, Палкін Ю. І. Основи економічної теорії. -- К.: Вища шк., 1995.

5. Гальчинський А. С. Сучасна валютна система. -- К.: ОНБИ "Либра", 1993.

6. Гальчинський А. С. Теорії грошей. -- К.: Основи, 1996.

7. Геращенко В. Организация и планирование денежного обращения. -- М.: Финансы и статистика, 1988.

8. Гроші та кредит / За ред. М. Савлука. -- К.: Либідь, 1992.

9. Долан Э. Дж, Кэмбелл К. Д., Кэмбелл Р. Д. Деньги, банковское дело и денежно-кредитная политика. -- М.; Л.: Профино, 1991.

10. Драчев С. И. Фондовые рынки: основные понятия, механизмы, терминология. -- М.: Анкил, 1992.

11. Лебедев Е. Денежно-кредитная система в период перехода к рыночной экономике. -- Л.: Изд-во ЛГУ, 1991.

12. Лебедев Е. Развитие денежно-кредитной системы в современных условиях. -- Л.: Изд-во ЛГУ, 1990.

13. Лексис В. Кредит и банки. -- М.: Перспектива, 1993.

14. Мотук Ж. Финансовые системы Франции и других стран. -- М.: Финстат-информ, 1994.

Страницы: 1, 2, 3, 4