Ревізія як метод фінансового контролю
p align="left">Залежно від місця проведення:1. камеральні - метод безвиїзного контролю, що здійснюється органами фінансового контролю за місцем їхнього розташування. Цим органам надаються необхідні звітні й інші документи;
2. виїзні - проводиться за місцем розташування підконтроль-ного суб'єкта;
3. зустрічні - метод документального підтвердження на під-приємстві, в установі чи організації, що мали договірні, відносини з підконтрольним суб'єктом, виду, обсягу та якості операцій і роз-рахунків, які здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальнос-ті (повноти відображення в обліку цього суб'єкта) на прохання контрольного чи правоохоронного органу.
Залежно від планування проведення:
1. планові - передбачаються у річних і квартальних планах ро-боти контролюючих органів;
2. позапланові - проводяться за наявності даних про порушен-ня фінансово-господарської діяльності підприємства, податкової та фінансової дисципліни, при зловживаннях, а також на вимогу правоохоронних та інших державно-владних органів (але лише за рішенням суду).
За характером матеріалу, що перевіряється:
1. документальні - здійснюються, зокрема, на підставі пер-винних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, кошторисів бюджетних установ;
2. фактичні - здійснюються за допомогою таких засобів: інвентаризація матеріальних цінностей і коштів; візуальний нагляд шляхом обстеження приміщень і виробничих підрозділів; експерт-на оцінка спеціалістами фактичних обсягів і якості виконаних робіт, наданих послуг, правильності списання матеріалів і коштів тощо;
За послідовністю дослідження одних і тих самих питань:
1. первинні - проводяться за певною програмою вперше;
2. додаткові - призначаються у тому разі, коли в процесі по-передньої (первинної) перевірки не розкриті всі питання, які були включені у програму проведення перевірки, або на вимогу, напри-клад, правоохоронних чи слідчих органів для підтвердження отриманих попередньо фактів;
3. повторні - призначаються так само, як і додаткові ревізії.
Ревізії бувають також планові і позапланові. На суб'єктах господарської діяльності найчастіше такі ревізії проводять органи ДКРС.
Планова ревізія міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, підприємства, установи, організації за ініціативою органів ДКРС може проводитися не частіше, ніж один раз на рік. Ревізію за дорученням правоохоронних ор-ганів може бути проведено в будь-який час. Дата початку прове-дення планової ревізії суб'єкта підприємницької дія-льності погоджується з податковим органом, при цьому суб'єкт господарювання письмово повідомляють про це не пізніше, ніж за 10 днів до початку ревізії.
На проведення кожної ревізії працівникові органу ДКРС видається спеціальне посвідчення встановленого зразка, підписане керівником відповідного підрозділу служби чи його заступником, і скріплене печаткою цього підрозділу. Службові особи ДКРС зобов'язані пред'явити керівникові підприємства (установи, організації), яке ревізуватимуть, по-свідчення на право проведення ревізії.
Термін ревізії зазвичай не перевищує 30 робочих днів. Цей строк може бути продовженні! керівником контрольно-ревізійного органу, з ініціативи якого проводиться ревізія. При цьому перевіряльнику необхідно мати посвідчення з подовженим у встановленому порядку терміном проведення ревізії чи нове посвідчення на право проведення ревізії.
Суб'єкт фінансового контролю в Україні - контрольно-ревізійна служба та її функції
У системі Міністерства фінансів України існує спеціальна служба, яка здійснює фінансовий контроль, - контрольно-ревізійна служба, що діє на підставі Закону Украї-ни «Про державну контрольно-ревізійну служ-бу в Україні» від 26.01.93р.
Закон визначає загальні завдання, які сто-ять перед органами державної контрольно-реві-зійної служби. Коло завдань, що покладені на Головне контрольно-ревізійне управління Украї-ни, діяльність якого спрямовується і коорди-нується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України, визначає Положен-ня про Головне контрольно-ревізійне управ-ління України, затверджене Указом Прези-дента України від 28.11.2000 р.
Завдання, що ставлять зазначені вище нормативні акти, є загальними і можуть бути актуальними протягом тривалого проміжку часу. Однак перед органами державної конт-рольно-ревізійної служби на кожному етапі її розвитку постають більш конкретні завдання, які є найактуальнішими для даного періоду, на виконання яких спрямовуються їх зусил-ля, і ці завдання викладаються у певних но-рмативних актах. Так, наказом Міністерства фінансів України від 31.05.2000 р. № 118 за-тверджено основні завдання державної конт-рольно-ревізійної служби в Україні на 2000-2004 рр. («Стратегія діяльності державної контрольно-ревізійної служби») Довідник працівника державної контрольно-ревізійної служби / Автори-упорядники: М. М. Каленський, І. Б. Стефанюк, Н. І. Рубай та ін. - К., 2001. - Т. І - С. 101-105. Ця Страте-гія діяльності державної контрольно-ревізій-ної служби розроблена на виконання завдань, що містяться у Посланні Президента України до Верховної Ради України «Україна: поступ у XXI століття», і включає систему правових, організаційних, методологічних і кадрових заходів. Одним із основних завдань, що ви-значає Стратегія діяльності державної кон-трольно-ревізійної служби, від виконання якого залежить належне здійснення всіх ін-ших завдань, є вдосконалення чинного зако-нодавства. У період до 2004 р., враховуючи недосконалість Закону, належить підготувати і забезпечити прийняття нормативно-право-вих актів щодо надання органам державної контрольно-ревізійної служби повноважень з пе-вних питань. Зокрема, наприклад, передбачено надати повноваження органам державної контрольно-ревізійної служби з питань здій-снення контролю за виконанням дохідної та видаткової частин бюджетів усіх рівнів, які входять до бюджетної системи України. З такою позицією важко погодитися, оскільки якщо надати право державній контрольної ревізійній службі контролювати доходну і видаткову частини бюджетів, то це означати-ме, що вона підмінятиме інші органи фінансового контролю, або органи державної податкової служби, або органи Державного казначейства, або Рахункову палату, і буде дуже важко розмежовувати їх повноваження, а це, в свою чергу, впливатиме і на здійснення фінансового контролю.
Наприклад, науковці Академії ДПС України вважають, що доцільно надати органам державної контрольно-ревізійної служби право проводити ревізії надходження і витрачання коштів місцевих бюджетів на договірній основі за зверненням органів державної влади і місцевого, самоврядування, бо, здійснюючи перевірку доходної частини бюджету, органи державної податкової служби використовують метод перевірки, а можливо, краще було б у певних випадках, щоб державна контрольно-ревізійні служба провела ревізію. Щодо Державного бюджету України, то контроль за використанням його коштів здійснює Рахункова палата, яка проводить і ревізії, і перевірки, яку не потрібно підміняти.
На сьогодні важливе значення для чіткої організації роботи органів державної контрольно-ревізійної служби мають різноманітні інструкції, методичні рекомендації, методичні вказівки тощо, в яких приділяється увага конкретним питанням організації та проведення контрольних заходів, накладенню стягнень тощо - це, в свою чергу, деталізує положення Закону і усуває та послаблює його недоліки. Тому підтримання положень зазначеної Стратегії діяльності державної контрольно-ревізійної служби про необхідність продовження роботи з розкриття механізму реалізації положень чинного Закону шляхом підготовки відповідних нормативно-правових актів заслуговує на увагу.
Завдання контрольно-ревізійної служби реалізуються в її функціях. Із самої їх назви можна дійти висновку, що основною їх функцією є контрольно-ревізійна, яка полягає у проведенні ревізій та перевірок фінансової діяльності, стану збереження коштів і матеріальних цінностей, до-стовірності обліку і звітності у міністерствах, відомствах, державних комітетах та інших ор-ганах державної виконавчої влади, у державних фондах, у бюджетних установах, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують кошти з бюджету та з державних ва-лютних фондів; у проведенні ревізій і пере-вірок правильності витрачання державних коштів на утримання місцевих органів державної виконавчої влади, установ і організацій, що діють за кордоном і фінансуються за раху-нок державного бюджету; проведенні ревізій та перевірок повноти оприбуткування, правильності витрачання і збереження валютних коштів. Проте чи можна говорити про належне виконання органами державної контрольно-ревізійної служби зазначеної функції, коли у Законі такий метод контролю, як перевірка, визначається як обстеження і вивчення окре-мих ділянок фінансово-господарської діяль-ності підприємств, установ, організацій або їх підрозділів. Об'єктивно це не зо-всім правильно, оскільки обстеження є само-стійним методом фінансового контролю і пе-ревірка не зводиться лише до обстеження. Можливо, доцільно було б дати визначення пе-ревірки як системи контролюючих дій з ви-вчення окремих ділянок фінансово-госпо-дарської діяльності підприємств, установ, ор-ганізацій або їх підрозділів.
Якщо розглядати такий метод фінансово-го контролю, як обстеження, то тут слід за-значити, що відповідно до п. 2 ст. 10 Закону працівникам контрольно-ревізійної служби надане право безперешкодного доступу до складів, сховищ, виробничих та інших при-міщень для їх обстеження і з'ясування пи-тань, пов'язаних з ревізією чи перевіркою. У Законі існує положення (абз. 2 ст. 11), де зазначено, що контроль здійснюється за ініціа-тивою державної контрольно-ревізійної служ-би. Тобто законодавець вказує у цій нормі на такий вид контролю, як ініціативний, але відповідно до загальних положень фінансо-вого права ініціативний контроль здійсню-ються в основному на підставі власних рішень господарюючих суб'єктів У даному випадку Закон вказує, що перевірка або ревізія провадиться за ініціативою державної КРС, що суперечить загальним нормам фінансового права. Тут контроль не є ініціативним, а обов'язковим, оскільки провадиться за рішення відповідних державних органів, у даному випадку за рішенням ДКРС.
До функцій органів державної контрольн ревізійної служби слід також віднести нормотворчу, організаційну, аналітичну, інформаційну та правозастосовчу.
Одним із елементів нормотворчої функції є розробка інструктивних та інших нормативних актів про проведення ревізій і перевірок. В основному цю функцію здійснює Головне контрольно-ревізійне управління України. Ця функція на сьогодні відіграє важливу роль, оскільки її виконання спрямоване на вдосконалення проведення фінансового контролю органами державної контрольно-ревізійної служби.
Організаційна функція полягає в орга-нізації роботи нижчестоящих контрольно-ре-візійних підрозділів, здійснення методичного керівництва та контролю за їх діяльністю.
Особливу увагу слід звернути на аналі-тичну функцію, яку, до речі, не визначає ні Закон, ні інші нормативні акти. Проте у Стра-тегії діяльності контрольно-ревізійної служби вказано, що одним із кроків щодо підвищення дієвості державної контрольно-ревізійної служ-би має стати суттєве посилення аналітичної ро-боти її органів з питань фінансової дисцип-ліни у державі. Саме аналіз стану додержан-ня фінансової дисципліни здійснює Головне контрольно-ревізійне управління України.
З аналітичною тісно пов'язана інформа-ційна функція, оскільки, узагальнюючи нас-лідки перевірок і ревізій, Головне контроль-но-ревізійне управління України і контрольно-ревізійне управління в Автономній Республі-ці Крим, областях, містах Києві і Севастопо-лі повідомляють про них органам законодав-чої та виконавчої влади, а узагальнюючи до-свід їх проведення - поширюють його серед контрольно-ревізійних служб. Також про про-ведені контрольні дії через засоби масової інформації інформується громадськість.
Слід зазначити, що не вся інформація, яку отримують працівники органів державної контрольно-ревізійної служби, підлягає оприлю-дненню. Чинне законодавство містить положен-ня щодо забезпечення дотримання працівни-ками державної контрольно-ревізійної служ-би комерційної та службової таємниць. Закон га інші нормативно-правові акти, які визна-чають правовий статус державної контроль-но-ревізійної служби, не дають визначення понять «комерційна» та «службова» таємниці.
Поняття «комерційна та-ємниця» більш вузьке, ніж поняття «службова таємниця» Визначення поняття «комерційна таємниця» дано у Кримінальному кодексі України. Під комерційною таємницею слід розуміти певні відомості, які безпосередньо пов'язані з отриманням прибутку суб'єктом господарської діяльності, розголошення яких ставить під загрозу отримання цього прибутку. За умисне розголошення комерційної таємниці без згоди її власника особою, якій ця таєм-ниця відома у зв'язку з професійною або службовою діяльністю, якщо воно вчинене з корисливих чи інших особистих мотивів і завдало істотної шкоди суб'єкту господарської діяльності, Кримінальним кодексом України (ст.232) передбачено відповідальність.
Під службовою таємницею, мабуть, слід розуміти відомості, що стосуються будь-якої сторони діяльності суб'єкта господарювання. Проте ці відомості можуть бути різними. Поширення одних може не спричинювати шкоди суб'єкту господарської діяльності, а інших - навпаки, і може навіть завдати істо-тної шкоди. У цьому випадку, якщо існує необхідність збереження службової таємниці, то потрібно вказати, яка саме відповідаль-ність буде у разі розголошення працівниками державної контрольно-ревізійної служби від-повідних відомостей, і, звичайно, законодав-чо закріпити поняття «службова таємниця» Це сприятиме захисту законних прав та інте-ресів суб'єктів господарської діяльності та належному здійсненню фінансового контро-лю цією службою.
Якщо проаналізувати ті права, які надані органам державної контрольно-ревізійної служ-би і закріплені у чинному законодавстві, то можна дійти висновку про існування правозастосовчої функції, про яку, до речі, вза-галі у розділі II Закону не йдеться. Оскільки органи державної контрольно-ревізійної слу-жби мають право застосувати заходи адмініст-ративного впливу, фінансові санкції, в межах своєї компетенції, то вони відповідно вико-нують правозастосовчу функцію.
Висновки
Враховуючи викладене, можна зазначити, що на сьогодні найважливішою передумовою розвитку державної контрольно-ревізійної служби, належного здійснення нею фінансового контролю є вдосконалення тих нормативно-правових актів, які визначають її правовий статус. Адже переоцінити значення контролю за фінансовою системою в України у її складні часи розвитку складно. Нормативне вдосконалення дасть змогу не лише належним чином діяти ДКРС, а й забезпечить права та законні інтереси суб'єктів господарювання під час проведення перевірок та ревізій.
Література
1) Закон України «Про державну контрольно-ревізійну службу» від 26.01.1993;
2) Державна митна служба України. Наказ від 11 травня 2004 р. № 326;
3) О. Користін, А. Клименко. Ревізія як форма фінансового контролю // Право України. - 2007 - № 2 - С. 62-65;
4) Музика-Стефанчук О.А. Фінансове право: Навчальний посібник. - К.: Атіка, 2007. - С. 54;
5) Про затвердження Стандартів державного фінансового контролю за використанням бюджетних коштів, державного і комунального майна. Наказ Головного контрольно-ревізійного управління України від 9 сер-пня 2002 р. № 168 // Офіційний вісник України. -- 2002. -- № 38. - Ст. 1803;
6) Затверджена Наказом Головного контрольно-ревізійного управління України № 121 від 3 жовтня 1997 р. // Офіційний вісник України. -- 1997. -- Число 44. -- С. 265;
7) Гуржій Т.О. Діалектична єдність філософських категорій загального, особливого та одиничного як головна передумова з'ясування сутності явища // Держава і право: 36. наук, праць. -- Вип. 1 8. -- К., 2002. -С. 220;
8) Довідник працівника державної контрольно-ревізійної служби / Автори-упорядники: М. М. Каленський, І. Б. Стефанюк, Н. І. Рубай та ін. - К., 2001. - Т. І - С. 101-105;
9) Сивульський М.І. Державний внутрішній фінансовий контроль в Україні: результати, проблеми та перспективи розвитку // Фінанси України, 2005, № 7. С. - 8 - 18
