Сутність та функція грошей

онкретизуючи це визначення, представник чиказької школи монетаризму, один із авторів книги “Дослідження в галузі кількісної теорії грошей” професор Селден пише, що “монетаризм слід розуміти як поєднання двох основних принципів

1) гроші мають значення, іншими словами, зміни у кредитно-грошовій сфері спричиняють вирішальний вплив на загальну господарську кон'юнктуру,

2) центральні банки спроможні контролювати кількість грошей в обігу”.

Найбільш суттєвими положеннями сучасного монетаризму, які стосуються теорії грошей та грошової політики, є такі положення:

Вільна ринкова економіка, що базується на приватній власності, є потенційно здатною до повного саморегулювання, якщо певні зовнішні сили цьому не заважають. Тому якщо в реальній дійсності в економіці є такі явища, як періодичні кризи, безробіття, інфляція тощо, то це результат дії саме таких зовнішніх сил. Зокрема, в названій праці "Історія грошей Сполучених Штатів.1868-1960" М. Фрідман та А. Шварц довели, що світова економічна криза 1929 - 1933 рр., що розпочалася в США, була спровокована помилковою монетарною політикою ФРС, що призвело до надмірного скорочення пропозиції грошей і платоспроможного попиту.

Грошова сфера у монетаристів є відносно самостійною, відокремленою від сфери реальної економіки. Оскільки грошова сфера безпосередньо пов'язана з діяльністю держави (через емісію грошей та монетарну політику), то вона не може бути внутрішньо збалансованою і є потужним джерелом дестабілізації для сектора реальної економіки.

Грошова сфера повинна бути центральним об'єктом державного регулювання з тим щоб створити найсприятливіші умови для повної реалізації можливостей ринкового механізму саморегулювання. При цьому держава повинна регулювати грошову сферу переважно економічними методами, щоб максимально виключити пряме втручання в економічну діяльність суб'єктів ринку. У цю вимогу не вписуються фіскально-бюджетні методи економічного регулювання як надто жорсткі. Тому монетаристи зосередили основну увагу у своїх дослідженнях на методах та інструментах монетарної політики.

Аналіз динаміки грошової маси (пропозиції грошей) та динаміки кризових явищ в економіці США приблизно за 100 років, проведений М. Фрідманом та А. Шварц, довів, що номінальний обсяг ВВП перебуває у тіснішому кореляційному зв'язку з пропозицією грошей, ніж з інвестиціями та генеруючою нормою процента, які визнаються кейнсіанцями вирішальним чинником впливу на економіку. Динаміка ВНП, а значить і цін, чітко, тільки з деяким відставанням, йде за динамікою маси грошей в обороті. Тому монетаристи знову в центр уваги поставили кількісний чинник, який безпосередньо, а не через процент та інвестиції, впливає на кон'юнктуру ринку, ціни і виробництво. На цій підставі вони вважали регулювання пропозиції грошей важливим способом попередження кризових явищ, згладжування коливань ділового циклу.

Як послідовні прихильники кількісної теорії, монетаристи спираються у своїх дослідженнях на формулу "рівняння обміну" І. Фішера:

М У = Р Q

Різниця в тому, що І. Фішер робить наголос на вплив грошового фактора (кількості грошей) на ціни, а монетаристи - на вплив цього чинника на обсяг номінального валового продукту. Проте ця відмінність не заперечує принципової тотожності їх позицій щодо центрального положення кількісної теорії про вплив кількості грошей на ціни. Адже величина Р Q. - це фактично обсяг валового національного продукту. Тому рівняння обміну можна записати так:

М*V=ВНП

де ВНП - номінальний валовий національний продукт.

Подібною до кількісної теорії є й позиція монетаристів щодо швидкості грошей та її впливу на економічні процеси. Вони стверджують, що величина V стабільна на коротких часових інтервалах і змінюється лише на довготермінових інтервалах, проте зміни ці відбуваються плавно і можуть легко передбачатися. Це дало підстави монетаристам абстрагуватися від чинника V при визначенні впливу М на рівень цін на всіх часових інтервалах, у чому вони повністю солідаризуються з представниками класичної кількісної теорії.

Монетаристи по-новому сформулювали: М - П0 - Ц, тобто розглянули як зміна кількості грошей (М) впливає на попит (П0) і через нього на ціни (Ц). Цей механізм видався досить ефективним, оскільки тривалість передатного процесу є короткою і можливість впливу на ціни через регулювання М досить висока. Це дає можливість оперативно регулювати збалансованість попиту і пропозиції на ринку через пропозицію грошей.

Однак, такий "передатний механізм" обмежується лише процесами, що відбуваються у сфері обміну і зовсім не зачіпає сфери виробництва (так званого "чорного ящика"). М. Фрідман пояснює механізм, що скритий у "чорному ящику", через портфель активів, якими володіють усі економні суб'єкти. Усі власники таких портфелів звикають до певної структури цих активів, зокрема до співвідношення грошових запасів і запасів інших активів (фінансових і не фінансових). І якщо пропозиція грошей (М) зростає, звична структура активів порушується, і щоб її відновити, економічні суб'єкти будуть більше купувати інших активів, у тому числі матеріальних, що підвищить попит на товарних ринках і стимулюватиме розширення виробництва.

Визнавши регулювання пропозиції грошей (М) головним напрямом регулятивного впливу держави на економіку, монетаристи могли, подібно до кейнсіанців, сповзти на Інфляційні позиції. Адже нарощування пропозицію грошей (М), у їх трактуванні, само по собі приводить до зростали платоспроможного попиту, що "тягне" за собою розширення номінального ВН Останнє може бути як за рахунок збільшення виробництва реального ВНН, так за рахунок зростання середнього рівня цін, тобто Інфляції.

Щоб виключити таку можливість, М. Фрідман запропонував "грошове правило" довгострокової грошової політики, за яким держава повинна підтримувати помірне, постійне збільшення пропозиції грошей пропорційно до середньорічних темпів зростання ВНП та очікуваної інфляції. Згідно з цим правилом приріст маси грошей в обороті визначається за формулою, яка дістала назву “рівняння Фрідмана”:

де deltaМ - середньорічний темп приросту маси грошей, % за тривалий період;

deltaР - середньорічний темп очікуваної інфляції, %;

deltaT - середньорічний темп приросту номінального ВНП, %.

Монетаристи внесли певні корективи в постулати класичної кількісної теорії:

визнали, що на тривалих часових інтервалах V змінюється, що ускладнює зв'язок між М і Р та робить їх динаміку непропорційною;

між зміною М та її проявом у сфері цін і виробництва існує певний часовий лаг, який теж ускладнює зв'язок між Мта Р і повинен враховуватися в монетарній політиці;

ці два явища грошового механізму, по суті, виключають два постулати кількісної теорії - пропорційності й однорідності, і вони замінюються постулатом асинхронності в динаміці М і Р;

держава у своїй монетарній політиці повинна орієнтуватися не на поточні проблеми, а на перспективні - передусім на підтримання цін на стабільному рівні.

Сучасний монетаризм дістав широке визнання в економічній науці, а його рекомендації - в економічній практиці. Його сила полягає:

у введенні жорсткого правила поведінки для держави в грошовій сфері, що діє подібно до золотого стандарту;

у простоті, легкості і надійності вирішення надто складних суспільних проблем (послаблення циклічності, підвищення рівня зайнятості, подолання інфляції тощо) - для" цього достатньо тримати під жорстким контролем грошову пропозицію, заборонити будь-які вільності з боку держави при регулюванні грошової сфери;

у надто простому способі визначити винуватця тих чи інших економічних та соціальних негараздів - ним є орган, який допустив надмірне зростання, або надмірне скорочення в обороті у явних симпатіях монетаристів до приватного підприємництва, захисті його від надмірного втручання з боку держави, пропозиціях створити для нього найсприятливіші конкурентні, фіскальні, монетарні тощо умови для розвитку.

Як видно з визначень, що даються безпосередньо представниками цієї школи економічної думки, головним змістом монетаристської політики є структурна перебудова системи державного регулювання господарських процесів, його форм і методів. У цій перебудові не змінюється кінцева мета економічної політики держави - забезпечити найсприятливіші умови для дії ринкових механізмів. Змінюється лише інструментарій цієї політики. Головним об'єктом державного втручання в економічні процеси стає сфера грошових відносин. Це свідчить про зв'язок між монетаризмом і кейнсіанством. Воднораз наявність спільних позицій, що характеризують роль і місце грошового чинника в економічній структурі суспільства передбачає глибокі відмінності між монетаризмом і кейнсіанством у методології аналізу грошових відносин. Усупереч твердженню Дж М Кейнса про внутрішню нестабільність господарської системи, вся споруда монетаризму як неокласичного напрямку теорії методологічно базується на - з одного боку, на внутрішній структурній збалансованості і здатності до саморегуляції ринкової економіки, а з іншого - на відносній автономності грошової системи, котра виступає як зовнішній генератор дестабілізаційних процесів розвитку.

Проблеми стабільності грошового обігу та конвертованості валюти. Мотиви стабільності валют.

Сталість грошей означає постійність їхньої мінової вартості, яка виражається в певній кількості товарів чи послуг, котрі можна придбати на грошову одиницю. І чим довший період, протягом якого можна купити за одну й ту ж суму грошей одну й ту ж масу товарів та послуг, тим вища їхня сталість. Сталість грошей - одна з головних їхніх якісних ознак, тому що за сталої купівельної спроможності гроші найкраще виконують свої функції.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9