Глобальні проблеми сучасност
p align="left">Ноосферна концепція сталого розвитку базується на тому, що по суті вся його проблематика безпосередньо стосується питання про те, наскільки ж розумним є життя суспільства? Розумність (або, навпаки, нерозумність, антирозумність, ірраціональність) змісту діяльності людей починається на індивідуальному рівні і через низку опосередкувань піднімається до найвищих щаблів соціального розвитку. Останнє століття було часом особливо швидкого нагромадження моментів нерозумності в житті соціуму, і тепер людство поставлене перед об'єктивною необхідністю зробити рішучий, вибір на користь розуму, справжньої розбудови ноосфери, або ж загинути. Отже, реалізація ноосферної моделі суспільного розвитку є умовою виживання людства. Проте ноосферогенез не може бути процесом спонтанним, довільним, він має плануватися і скеровуватися свідомо, цілеспрямовано, і саме в цьому сенс ноосферної стратегії сталого розвитку, У розумінні її творців сталий розвиток -- це "стратегія керованого, підтримуваного, регульованого розвитку, що не руйнує навколишню природу, забезпечує неперервний суспільний прогрес" [12;36]. З метою координації зусиль учених та спеціалістів у дослідженні засад цього процесу та умов і шляхів його оптимальної реалізації було утворено Міжнародну академію ноосфери (сталого розвитку), президентом якої обрано академіка А.Урсула.Важливими характеристиками ноосферогенезу (і цим самим -- забезпечення сталого розвитку людства) дослідники цієї проблеми визнають створення та функціонування інтегрального соціального інтелекту, поглиблення інформатизації суспільства на шляху до розбудови інформаційної цивілізації, де основним ресурсом суспільного виробництва буде інформація, а не речовинно-енергетичні ресурси, як це було і є досі. І зрозуміло, що виробляти цю інформацію головно має наука: адже її соціальна функція полягає в тому, щоб озброювати людину вірогідним знанням про світ, яке може бути використане в суспільній практиці. У цьому знаходить свою конкретизацію відоме положення вчення В.Вернадського про особливу ноосферну роль науки як уособлення інтегрального розуму людства. Саме ця обставина і визначає принципову незамінність науки, зокрема, у справі вивчення та розв'язання глобальних проблем сучасності, у поглибленні концепції сталого розвитку та її ефективній реалізації.
Через п'ять років після Ріо-92 XIX спеціальна сесія Генеральної Асамблеї ООН з проблем довкілля та сталого розвитку змушена була констатувати незадовільне виконання рекомендацій Ріо більшістю держав світу. Однією з основних причин цього є юридично необов'язковий характер відповідних документів. Щоб запобігти цьому в майбутньому, вчені України висунули ідею розроблення та затвердження світовим співтовариством якісно нового документа -- Екологічної Конституції Землі. За задумом авторів ідеї, це мав би бути загальний для людства Закон збереження життя, "який, не загрожуючи суверенітету жодної країни, її політичному устрою, національним інтересам, водночас забезпечував би кожній державі і світовому співтовариству в цілому екологічну безпеку, а окремій людині нормальні для її життя природні умови як нині, так і у майбутньому... Цей документ повинен був би містити у собі положення обов'язкової юридичної сили, які стосуються безпосередньо відвернення кризових екологічних явищ, що загрожують здоров'ю або життю людини. Водночас деякі його положення могли б мати рекомендаційний характер" [3;12]. Підготовка такого документа, певна річ, вимагатиме поєднання зусиль науковців різних напрямів.
Отже, досвід останніх десятиліть переконує в тому, що внесок науки у вивчення глобальних проблем, формування та поглиблення концепції сталого розвитку є надзвичайно важливою справою: адже від розв'язання цих завдань, без перебільшення, залежить виживання людства.
ВИСНОВКИ
Сформулюємо тепер деякі основні висновки, до яких можна прийти внаслідок аналізу вищевикладеного матеріалу. Головний з них полягає в тому, що подолання існуючих екологічних труднощів в принципі можливе. Воно витікає як з аналізу історії взаємовідносин людини і природи, так і з потенцій сучасного етапу цих взаємовідносин, можливостей науки, техніки, культури в широкому значенні цього слова. Однак, для подолання існуючих екологічних труднощів -- і це другий висновок -- необхідні істотні зміни в напрямках розвитку науки і техніки ( реформування існуючих дисциплін глобальної екології тощо, розробка нових методів і підходів до дослідження взаємовідносин людини і природи і т.п.), а також виробництва і управління.
Гармонізація взаємовідносин людини і природи цінна не тільки у власне екологічному значенні. Вона важлива також і для розв'язання інших проблем. Екологічно виправдані рішення є в той же час і соціально -- позитивними, остільки, оскільки сама людина і суспільство загалом є частиною природи в широкому значенні слова.
Завдання гармонізації відноситься до тих ще далеких етапів розвитку взаємодії людини з природою, коли в противагу нинішньому глибокому конфлікту з природою буде створена реальна основа для єдності людини з природою. Але ми не маємо права нехтувати навіть віддаленою перспективою, залишати її без уваги заради невідкладних сьогоднішніх проблем. І тут є що сказати філософу. Він, в противагу колишнім ідеям "боротьби з природою" може висувати якщо не програми гармонізації відносин з всіма живими істотами на землі, то щонайменше продумані ідеали етично зрілих, духовно осмислених відносин зі світом; філософія здатна внести чималий внесок в підготовку інтелектуально -- психологічного клімату для прийняття і втілення таких ідеалів, стимулювати творчий пошук безконфліктних форм взаємодії з природою і поступового пом'якшення існуючих жорстких установок по відношенню до природи.
Широта і різноплановість порушеної проблеми, а також обмеженість обсягу даної роботи не дозволили провести аналіз всіх її сторін. Однак внаслідок загального огляду різноманітних позицій і думок, які прямо або непрямо зачіпають філософські аспекти взаємовідносин людини і природи, видно, що подальша розробка стратегії розвитку відносин в даній системі, визначення місця Людини у Всесвіті є одним з найважливіших завдань сучасності. І ніякими напівзаходами це завдання вирішити неможливо. Основні принципи стабільних відносин стосуються поведінки людини і по своїй суті не можуть бути нічим іншим, крім імперативів. Історія світової цивілізації вчить, що вихід з екологічної кризи полягає в тому, щоб творчо відповісти на виклик сучасної ситуації і докорінно змінити суспільно-виробничу технологію і основні форми взаємовідносин людини і природи. Основним світоглядним принципом взаємовідносин людини і природи повинен стати принцип гармонії людини і природи як двох відносно самостійних частин єдиної системи, що розвиваються кожна по своїх законах, але які в той же час внутрішньо нерозривно пов'язані.
У філософському відношенні майбутнє -- це, зрештою, вразливе сьогодення, що розвивається. Отже, нинішні нестерпні темпи розвитку є тим, що можна назвати своєрідним "зловживанням, перенесеним в майбутнє", яке з подесятереною силою відіб'ється на наших нащадках.
Тим же, хто виправдовує знищення природи необхідністю підвищення добробуту суспільства, необхідно пам'ятати, що вдосконалення особистості неможливе за рахунок природи, а повинно супроводжуватись вдосконаленням самої природи.
Визначаючи подальшу стратегію розвитку людства і цивілізації, нові етично-філософські пріоритети у взаємовідносинах з природою, потрібно пам'ятати, що біосфера існувала до появи на Землі людини, може існувати і без неї. Але людина без біосфери існувати не може -- це аксіома. Значить, виконання принципу спільного розвитку вимагає від людини певної регламентації в своїх діях, визначених обмежень.
Чи буде здатне наше суспільство поставити свій розвиток в певні рамки, підпорядкувати його тим чи іншим умовам "екологічного імператива"? Відповідь на це питання зможе дати тільки історія.
ЛІТЕРАТУРА
1. Armstrong S.I., Botzler R.G. Environmental Ethics. Divergence and Convergence. --New York a.o.: McGrow Hill inc. 1993
2. Булатов М.О., Малєєв К.С., Загороднюк В.П., Солонько Л.А Філософія ноосфери. Філософський зміст і сучасний смисл феномена ноосфери. -- К.: Наук, думка, 1995.
3. Василенко В., Туниця Ю. Не хлібом єдиним. Про глобальну екологічну ініціативу та права людини // Урядовий кур'єр. -- 1999. -- 24 квітня.
4. Вернадский В.И. Биосфера й ноосфера. -- М.: Наука, 1989.
5. Глобальные проблемы современности. -- М.: Мысль, 1981.
6. Концепція сталого розвитку України. Проект. -- К,, 2000.
7. Крисаченко В.С., Хилько М.І. Екологія. Культура. Політика. Концептуальні засади сучасного розвитку. -- К.: Знання України, 2001.
8. Леопольд О. Календарь песчаного графства. -- М.: Мир, 1983.
9. Печчеи А. Человеческие качества. Пер. с англ. -- 2-е изд. -- М.: Прогресс, 1985.
10. Семенюк Е.П. Філософські засади сталого розвитку. -- Львів: Афіша, 2002.
11. Туниця Ю.Ю. Екологічна Конституція Землі. Ідея. Концепція. Проблеми. -- Ч.1. -- Львів: Видавн, центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2002.
12. Урсул А. Д. Переход России к устойчивому развитию. Ноосферная стратегия. -- М.: Издат. дом "Ноосфера", 1998.
13. Урсул А.Д. Путь в ноосферу. (Концепция выживания и устойчивого развития цивилизации). -- М.: Луч, 1993.
14. Фермеерс Е. Очі панди, філософське есе про довкілля. -- Львів: Стрім, 2000.
15. Философский энциклопедический словарь. -- М.: Сов. энцикл. 1983.
16. Франко І. Земельна власність у Галичині // Твори в 20 т. -- К.: Держлітвидав, 1956. -- Т. 19. Філософські, економічні та історичні статті.
17. Фролов И.Т. Перспективи человека. Опыт комплексной постановки проблемы, дискуссии, обобщения. -- М.: Политиздат, 1983.
18. Шапар А. Від концепції -- до практичних дій. Наукові підходи до визначення показників сталого розвитку // Вісн. Нац. акад. наук України. 1999. -- № 4.
