Адам Смит
він, не зв'язана з витратами капіталу, оскільки їх, як правило, здійснює
орендар. Що ж до землевласника, то він користується вигодами
капіталовкладень, тому що за відновлення орендного договору вимагає
підвищення плати.
Виходячи з позицій трудової теорії вартості, Сміт ренту (також і
прибуток) розглядає як відрахування від праці робітника. Інше трактування
походження ренти зв'язане у Сміта з його теорією витрат виробництва. Рента
в цьому разі є природною винагородою за користування землею, подібно до
того, як прибуток є природною винагородою за капітал, а заробітна плата —
природною ціною праці. Рента поряд з прибутком і заробітною платою формує
цінність. А це означає, що земля, як І праця, є джерелом цінності.
Проте рента відрізняється від інших ціноутворюючих факторів — прибутку
й заробітної плати. Вона не зумовлена жодною жертвою (як праця й капітал) з
боку власника землі. Відрізняється рента від прибутку й заробітної плати і
як складова ціни. Останні конституюють ціну, а рента є її функцією.
«...Рента, — писав Сміт, — входить до складу ціни продукту інакше, ніж
заробітна плата і прибуток. Висока або низька заробітна плата і прибуток на
капітал є причиною високої або низької ціни; більший чи менший розмір ренти
є результатом останньої»1.
Є у Сміта й елементи фізіократичного трактування земельної ренти як
результату дії сил природи, що їх землевласник надає у користування
фермеру. Праця в сільському господарстві, писав він, продуктивніша, бо тут
поряд з людиною працює природа.
Сміт бачив різницю в родючості й місцезнаходженні земельних ділянок і
її вплив на величину ренти. Розглядав він також залежність ренти від
капіталовкладень. Проте у Сміта ще немає розуміння понять диференційної й
абсолютної ренти. Водночас він визначає монопольну ренту (хоч і не вживає
цього терміна), що виникає тоді, «коли кількість землі, котра може бути
пристосована під якусь особливу культуру, занадто незначна для задоволення
реального попиту»". Оплачує її споживач.
Учення про продуктивну й непродуктивну працю. Сміт, на відміну від
попередників, не обмежується галузевим визначенням продуктивної й
непродуктивної праці. У нього продуктивною є будь-яка праця, незалежно від
того, до чого ЇЇ прикладають. Проте Сміт зберігає ієрархію галузей стосовно
їх продуктивності. На перший план він ставить сільське господарство, потім
промисловість і торгівлю. Але не це головне в його вченні про продуктивну й
непродуктивну працю.
Сміт визначає продуктивну й непродуктивну працю не лише залежно від
того, де вона застосовується, а й від того, що виготовляється з її
допомогою. У нього є два підходи до визначення продуктивної та
непродуктивної праці. Перший підхід — ціннісний. Продуктивною працею є та,
що створює цінність. Непродуктивна праця цінності не створює. Так, праця
мануфактурного робітника додає цінності матеріалам, які він обробляє.
Водночас праця слуги не додає цінності ні до чого. На купівлю продуктивної
праці витрачається капітал, а непродуктивної — дохід.
Другий підхід до визначення продуктивної і непродуктивної праці
зв'язується з її матеріалізацією, уречевленням. Продуктивна праця — праця
робітника, яка закріплюється і реалізується в якомусь предметі або товарі,
що придатний на продаж. А праця слуги не закріплюється і не реалізується в
товарах. Його послуги зникають в момент їх надання. Згідно з таким
визначенням продуктивної праці вся сфера нематеріального виробництва
оголошувалась непродуктивною. До цієї сфери Сміт відносить діяльність
держави, ЇЇ чиновників, церкву, армію, флот тощо.
Такий підхід Сміта до визначення продуктивної і непродуктивної праці
був підданий критиці багатьма його сучасниками, які ширше трактували
продуктивну працю. Економісти класичної школи навпаки — сприйняли такий
підхід. З певними застереженнями сприйняв його і Маркс1.
Сміт надавав великої ваги поняттям продуктивної та непродуктивної
праці, оскільки він зі збільшенням кількості продуктивної праці зв'язував
зростання національного багатства країни.
Капітал у Сміта — це головна рушійна сила економічного прогресу. Під
капіталом він розуміє запас продукції, що приносить прибуток, або за
допомогою якого працею створюються нові блага. Запаси певної особи, писав
він, поділяються на дві частини. «Та частина, від якої вона чекає одержання
доходу, називається її капіталом. Друга частина — це та, яка йде на
безпосереднє її споживання»2.
Капітал він поділяє на основний і оборотний. До основного капіталу
належать машини й різні знаряддя праці, промислові й торговельні будівлі,
склади, будівлі на фермах, «поліпшення землі» (розчищення, осушення,
удобрення), «людський капітал» — капіталізована цінність «придбаних і
корисних здібностей усіх жителів, або членів суспільства». Віднесення
Смітом людського капіталу до основного логічно випливає з того, що капітал
у нього — це виготовлені матеріальні ресурси, а здібності робітників до
праці також «виготовлені» за допомогою використання матеріальних ресурсів.
Трудові навички й здібності робітників включав до основного капіталу
ще Петті. Сміт, оголошуючи здібності, навички капіталом, робив висновок, що
робітник, крім «звичайної заробітної плати» за «звичайну працю», має
одержати й відшкодування витрат на навчання і прибуток на них. К. Маркс, як
побачимо далі, теж дотримується думки, що кваліфікованіша робоча сила має
вищу вартість.
Оборотний капітал у Сміта складається з грошей, запасів продовольства,
сировини і напівфабрикатів, а також готової продукції, що перебуває на
складах і в магазинах.
Поняття основного й оборотного капіталу Сміт застосовує до будь-якого
капіталу, незалежно від сфери його використання. Різницю між ними він
бачить у тім, що перший дає прибуток, не вступаючи в обіг і не змінюючи
власника, а другий — тільки в процесі обігу І зміни власника. Основний
капітал формується І поповнюється за рахунок оборотного. Співвідношення між
основним і оборотним капіталом, підкреслює Сміт, неоднакове в різних
галузях виробництва.
Великого значення Сміт надавав нагромадженню капіталу. Це, по суті,
основна ідея праці Сміта. Він має на меті не тільки дослідити природу і
причини багатства взагалі, а й з'ясувати процес зростання саме
національного багатства. «Зростання... доходу й капіталу означає зростання
національного багатства»1. Отже, економічне зростання Сміт зв'язує не лише
зі зростанням доходу, а й з нагромадженням капіталу.
Нагромадження капіталу, за Смітом, є результатом ощадливості.
Ощадливість капіталістів збільшує фонд, призначений .для утримування
продуктивних робітників. Збільшення кількості останніх веде до зростання
цінності, що додається до оброблюваних продуктів.
Річний продукт нації, робить висновок Сміт, може бути збільшений лише
за рахунок зростання кількості продуктивних робітників і підвищення
продуктивності їхньої праці. Зростання продуктивності праці СмІт зв'язує із
застосуванням машин, механізмів, що потребує додаткових капіталів. Вартість
засобів виробництва він включає як четверту складову в ціну кожного окремо
взятого товару окремого капіталіста. Що ж до всієї товарної маси всього
класу капіталістів, то в її мінову цінність включаються лише три складові:
заробітна плата, прибуток і рента. Відтак цінність річного продукту
суспільства складатиметься лише з доходів. Такий підхід Сміта до визначення
мінової цінності сукупного суспільного продукту в марксистській літературі
одержав назву «догми Сміта». Сміта звинуватили в тім, що він виключає
перенесену вартість із вартості сукупного продукту. Проте він виходить із
того, що матеріальні витрати (перенесена вартість) — це не що інше, як
чиїсь доходи, отримані на попередніх стадіях виробництва. Такий підхід
спрощував аналіз теорії вартості. «Догма Сміта», по суті, вирішувала ту
саму складну теоретичну проблему стосовно визначення вартості, що й
марксистське вчення про двоїстий характер праці (конкретна праця переносить
вартість уречевленої праці, абстрактна — створює нову). Маркс, аналізуючи
«догму Сміта», показав, що вона має сенс або за повного абстрагування від
фактора часу, або в процесі аналізу формування вартості продукту за досить
тривалий період. Для короткого проміжку часу формула Сміта не має сенсу
тому, що у вартості такого продукту завжди є частка, яка не розпадається на
доходи цього року, а відшкодовує вартість засобів виробництва, які були на
початку року.
Зауваження цілком слушне, проте ця частка є відносно невеликою
порівняно з усім річним обсягом матеріальних витрат і її можна не брати до
уваги. Відтак практичну цінність «догми Сміта» важко переоцінити, її широко
використовують на Заході в багатьох видах економічного аналізу. Крім того,
аналізуючи «догму Сміта», слід ураховувати, що він чітко розрізняє валовий
і чистий дохід нації. Під валовим доходом він розуміє весь річний продукт
країни. Чистий дохід — це нова цінність, яка лишається після відшкодування
основного й оборотного капіталу.
Отже, річний продукт праці й землі країни поділяється на фонд
відшкодування капіталу і фонд доходів власників капіталу й землі. Праця
продуктивних робітників оплачується з фонду відшкодування. Джерелом
зростання капіталу стають прибутки. Сміт підрахував, що фонд відшкодування
капіталу в багатих країнах є більшим і абсолютно, і стосовно частки
валового продукту. Це означає, робить висновок Сміт, що більша частина
валового продукту йде на утримання продуктивної праці, що, у свою чергу,
веде до зростання багатства.
У підсумку зазначимо, що заслуга Сміта полягає не лише в тім, що він
започаткував систематизований виклад політичної економії. Сміт підкреслив
значення особистого інтересу як рушійної сили прогресу за умов, коли всім
забезпечено однакові можливості. Коли власний інтерес намагаються
реалізувати за рахунок інших, він набирає несприятливого для суспільства
характеру. Ринковий механізм створить гармонію лише тоді, коли його буде
включено у відповідні правові та Інституціональні рамки. Англійський
історик економічної думки М. Блауг писав: «...Сміту немає рівних ні у
XVIII, ні навіть у XIX ст. за глибиною І точністю проникнення в суть
економічного процесу, економічної мудрості...»
Література:
1. Смит А. Исследование о природе й причинах богатства народов. — Кн.
I-— С. 148.-III. — М.1993.
