Доля династії Романових

розпоряджатися тільки своїм подвір'ям, а верховна влада повинна була

належати Верховній таємній раді. Проте при вступі на престол Ганна

розірвала підписані нею в Митаве "кондиції". Ганна Іоанівна не одержала

належного виховання й освіти і все життя залишалася малограмотної. Її

улюбленими розвагами були верхова їзда і полювання. Ганну Іоаннівну

відрізняли досить грубі смаки - її веселили клоуни, а в театрі вона

віддавала перевагу спектаклі з бійками. Прагнення до розкоші в імператриці

прекрасно вживалось із неохайністю. Ставши імператрицею, Ганна почала

піднімати іноземців і піддала опалі російську знати. Вся влада в країні

фактично належала канцлеру Остерману і фавориту Ганни Эрнесту Іоганну

Бірону, викликаному нею з Курляндії. На чолі армії теж стояв німець -

фельдмаршал Мініх. Верховна таємна рада була скасована. Інакомислення

жорстоко переслідувалося: всіх осіб, що здавалися небезпечними, піддавали

насильству або засилали в Сибір. Жорсткість кріпосного права і податкової

політики у відношенні селян призвели до народних хвилювань і масової втечі

селян, що розорилися, на околиці Росії. Утримання подвір'я обходилося в 5

разів дорожче, чим при Петрові I, незважаючи на те, що в казні не було

грошей. Проте в сфері освіти відбулися деякі позитивні зміни: був

заснований Сухопутний шляхетний кадетський корпус для дворян, при Сенаті

було створене училище для готування чиновників, при Академії наук була

відкрита семінарія на 35 юнаків. До цього ж часу відноситься більш

правильний апарат пошт, а також створення поліції у великих містах.

Зовнішня політика Росії після смерті Петра I надовго виявилася в руках

барона А.И.Остермана. У 1734 році Росія вступила у військовий конфлікт із

Францією за "польську спадщина". Перемога Росії сприяла затвердженню на

польському престолі короля Августа III. У 1735 році була почата війна з

Туреччиною, що завершилася в 1739 році Бєлградським миром. Незважаючи на

успіхи російської армії, Росія змушена була піти на серйозні поступки: вона

одержала міцність Азов без зміцнень і без права тримати там гарнізон; Росія

також не мала права тримати флот на Чорному морі. Війни, що Росія вела в

царювання Ганни Іоанівни, не доставляли імперії вигод, хоча і піднімали її

престиж у Європі. 17 жовтня 1740 року у віці 47 років Ганна Іоанівна

померла. За заповітом імператриці престол після її царювання повинний був

відійти нащадкам її сестри Єкатерини Мекленбургської, дочка якої Єлизавета-

Єкатерина-Христина прийняла православ'я і була наречена Ганною. У 1740 році

в Ганни Леопольдівни, виданої заміж за принца Брауншвейгського Антона-

Ульріха, народився син Іоанн. Незадовго до смерті імператриця Ганна

Іоанівна оголосила немовля спадкоємцем престолу. Регентом при Іоаннові вона

призначила герцога Бірона.

1.9 Іоанн VI Антонович

1740 - 4.07.1764)

Іоанн Антонович, син принцеси Ганни Леопольдівни Мекленбургськой і

принца Антона-Ульріха Брауншвейг-Люнебургського, був зведений на престол

після смерті своєї двоюрідної бабки імператриці Ганни Іоаннівні. Регентом

при імператорі Ганна Іоанівна призначила свого фаворита герцога Бірона. Під

час свого недовгого правління, що продовжувалося менше місяця, Бірон

зменшив розмір подушного податку, ввів обмеження розкоші в придворному

побуті, видав маніфест про суворе дотримання законів. 9 листопада 1740

року в результаті двірського перевороту Бірон був заарештований і

відправлений у заслання, а правителькою держави змовники проголосили матір

імператора Ганну Леопольдівну. Через рік, у листопаді 1741 року, дочка

Петра I Єлизавета Петрівна за підтримкою солдат і офіцерів Преображенського

полка заарештувала правительку і її родину, у тому числі й однорічного

імператора Іоанн VI. У 1744 році вся сім'я Ганни Леопольдівни була таємно

заслана в Холмогори. Тут Іоанн провів біля 12 років у повній самітності.

Проте в Холмогорах поповзли чутки про перебування в місті колишнього

імператора й у 1756 році Іоанн Антонович був переведений у Шліссельбург і

утримувався там в одиночному ув'язненні. Якимось образом він навчився

грамоті і йому дозволили читати Біблію. Проте таємниця його перебування в

міцності не збереглася. Після воцаріння Петра III положення нещасливого

в'язня не змінилося. Єкатерина II, взойдя на престол, дала охороні Іоанн VI

інструкцію схилити в'язня до прийняття чернечого сану. Але в липні 1764

року підпоручик Смоленська полку Василь Якович Мирович почав спробу

звільнити Іоанн Антоновича і проголосити його імператором. Охорона,

приставлена до в'язня, пручалася, але потім здалася, попередньо, по точній

інструкції імператриці, вбивши Іоанна Антоновича. Після ретельного

розслідування Мирович був страчений, а його тіло спалили разом з ешафотом.

Імператора таємно поховали у фортечної стіни Шліссельбурга, а його могилу

зрівняли з землею.

1.10 Єлизавета Петрівна

(18.12.1709 - 25.12.1761)

У ніч на 25 листопада 1741 року за підтримкою гвардійських офіцерів

дочка Петра I Єлизавета Петрівна учинила двірський переворот і була

проголошена імператрицею. Єлизавета Петрівна була "розумної і доброї, але

безладною і норовливою росіянкою баринею", що з'єднувала "нові європейські

віяння" із "благочестивою вітчизняною старовиною" (В.О.Ключевський). Гарна,

весела і безтурботна, Єлизавета Петрівна віддала своє серце придворному

певчему з чернігівських козаків Олексієві Разумовському. Молва говорила, що

Олексій Григорович Разумовський був таємно повінчаний із Єлизаветою

Петрівною і почуття імператриці до нього залишалося незмінним до кінця її

життя. Одним із перших дій нового уряду було запрошення з Голштінії

племінника Єлизавети Петрівни Карла-Петра-Ульріха (майбутнього Петра III),

сина Ганни Петрівни, що імператриця Єлизавета оголосила спадкоємцем

престолу і великого князя Петром Федоровичем і змусила вивчати російську

мову і православний катехізис. Внутрішня політика Єлизавети Петрівни

носила більш реставраторський , ніж творчий характер. Єлизавета Петрівна

мала намір повернутися до порядків Петра I, проте в управлінні державою не

було визначеної програми, а ідеї Петра не завжди дотримувалися і не

розвивалися. Проте при Єлизаветі Петрівні була відновлена національна

гідність російського народу, була скасована страта. Сенат набув старого

значення і після знищення Кабінету міністрів став вищим органом управління

в державі: до адміністративно-судової сторони правління Сенату додалася і

законодавча. Значення Синоду і духівництва при набожній імператриці зросло,

посилено переслідувалися розкольники. Сенат піклувався про поширення

православ'я, про забезпечення духівництва і монастирів, про поширення

духовного освіти в народі. Великою проблемою був стан фінансів держави.

Після перебування у влади німецького уряду Росія не могла зводити кінці з

кінцями у своєму господарстві. Комісія про комерцію створила ряд проектів

для розвитку зовнішньої торгівлі. Купецтву, як і дворянству, держава

відчинило дешевий кредит, учредив Позиковий і Державний банки. У справі

торгівлі і промисловості йшов повільний, але постійний прогрес. У 1754 році

Сенат прийняв розроблене П.И.Шуваловим постанову про знищення внутрішніх

митниць, що дало поштовх розвитку всеросійського ринку. Одночасно йшов

розвиток системи монополій. Велася посилена політика по заселенню південних

околиць, для чого запрошувались не інородці і іновери, а православні

слов'яни-серби. При Єлизаветі Петрівні були реорганізовані військово-

навчальні заклади. У 1744 році вийшов указ про розширення мережі початкових

шкіл. Були відкриті перші в Росії гімназії - у Москві (1755 р.) і в Казані

(1758 р.). У 1755 році И.И.Шувалов і М.В.Ломоносов заснували Московський

університет. У 1756 році в Санкт-Петербурзі відкрився загальнодоступний

театр. Чимало було прикладено зусиль для збору статистичних і географічних

даних про Росії. У царювання Єлизавети Петрівни міжнародні позиції

Російської імперії значно зміцнилися. Російсько-шведський військовий

конфлікт закінчився підписанням у 1743 році Абоського миру, по якому до

Росії відійшла частина Південної Фінляндії. Війна за австрійську спадщину

між пруським королем Фрідріхом II і Марією Терезією при сприянні Росії

закінчилася перемогою Австрії і укладанням Ахенського миру (1748 р.), що

забезпечив Марії Терезії імператорську корону. Росія взяла участь у

Семирічній війні (1756-1763 р.) між Пруссією з однієї сторони й Австрією,

Францією і Росією з інший. У ході її російські війська двічі розбили

непереможну колись армію Фрідріха II у боях при Гросс-Егерсдорфе (1757 р.).

і при Кунерсдорфе (1759 р.). У 1760 році російський корпус зайняв столицю

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12