RSS    

   Етнічна історія села Павлівка

p align="left">Із історичних довідок відомо, що церква завжди мала земельний наділ і доходив він до 25 гектарів. Так було до Жовтневої революції. Прихожани, яким потрібно було посвятити хату, охрестити дитину, відправити похорон, обвінчати молодих і інше, повинні були певний час відпрацювати на церковній землі. Із розповідей старожилів села стала відома така бувальщина, що для вінчання молодих ( а вінчались тоді всі), існував такий закон: батюшка давав нареченій стовкти в ступі 2 мірки проса ( це 20 кг), а нареченому потрібно було обмолотити ціпом дві копи жита (це 120 снопів). Від автора: можливо, такий неписаний закон був скріплюючим фактором для молодої сім'ї, адже в ті часи так званих "розводів" не було.

З 1861 року в Павлівці існувала школа, яка функціонувала до початку нашого століття (20 століття). Знаходилась вона там, де зараз обеліск в центрі села. В цьому приміщені з однієї сторони був клуб, а з другої школа на два класи. Навчання проводив один вчитель під наглядом пана. В 1894 році школу реконструювали - зробили 4 класи, де працював один вчитель. Навчання в цій школі проводилося до 1933 року. Перший вчитель із 1924 року був Білоград Степан Лаврович із Вінниці і його дружина Катерина Григорівна. Пізніше, коли в 1933 році батюшка Здіховський виїхав із сім'єю з села, в його хаті розмістилась школа на 4 класи. В 1952 році в село приїхав молодий син батюшки Здіховського, приходив до колишньої батьківської хати і був дуже задоволений, що хата ще є і в ній розмістилась школа на 4 початкові класи. Працював він головним режисером Дніпропетровського драмтеатру, а був в селі, коли театр гастролював в Вінницькому драмтеатрі імені Садовського. З ним особисто зустрічався Наборський Микола Самійлович, який на той час вчителював і був завідуючим цієї школи. Працював він в цій школі із 1946 по 1952 рік. Із 1952 року тут працював Гуменчук Герасим Андрійович до 1978 року. Після цього школа перейшла в аварійний стан і була закрита. Біля школи був прекрасний сад, багато квітів.

В 1924 році сільська рада перейшла в будинок де була перша школа і клуб, працювала в коридорі в другому крилі будинку.

В 1924 - 1925 р. - голова Довгополюк Дмитро (сільський)

1925 - 1927 р. - Мабохнюк М. (із Черепашенець)

1927 - 1929 р. -Ковальчук Данило (сільський)

- 1930 р. - Кобернюк І (с. Глинськ)

- 1933 р. - Мабохнюк М (Черепашенці) 1933 - 1935 р. - Наконечний М. (Глинськ)

1935 - 1939 р. - Герко Сергій (Глинськ)

1939 - 1941 р. -Ковальчук Данило (сільський)

1944 - 1946 р. - Марченко М (Калинівка)

- 1947 р. - Павлуник Панас.(сільський)

р.-Філінов І (калинівка)

1947 - 1950 р. - Марченко М (Калинівка)

1950 - 1954 р. - Палящий І.М. (сільський)

- 1955 р. - Ковальчук М.М. (сільський)

- 1957 р. - Гуменчук Г.Ю. (сільський)

- 1958 р. - Тютюнник І.М. (сільський)

р.- Самсонюк Р.М. (сільський)

- 1967 р. - Поліщук А.А. (Медвідка)

1967 - 1974 р. - Щур М.В. (сільський)

1975 - 1980 р. - Білик С.П. (Калинівка): побудований місток, вулиця Чапаєва.

1980 - 1990 р. - Гунько Г.Ф. (сільська): побудовано дві зупинки автобуса, продовжувалось будівництво нової школи, побудовано пам'ятник партизанам, розпочато газифікацію села, встановлено огорожу біля обеліска та сільської ради, проведено капітальний ремонт сільської ради, будинку культури, побудовано танцювальну площадку, проведено капітальний ремонт окремих доріг.

1990 - 1994 р. - Гринчук В.В. (сільський): продовжив газифікацію села, провів ремонт сільських доріг.

З 1994 р.- Кондратюк А.Р. (сільський): газифіковано вулиці: Мізяківська, Шевченка, Садова, Кунзіча, Молодіжна, організований ринок в селі, побудована побутова майстерня, проведено інвентаризацію земель територіальної громади, видано державні акти працівникам соціальної сфери на постійне користування землею, розпочато і виготовлено 517 державних актів на присадибні ділянки громадян, розпочато процес виготовлення державних актів не земельні частини (паї) колишнім пенсіонерам-колгоспникам та нині працюючим, видані сертифікати на майнові паї, проводиться щорічний ремонт доріг в селі [4].

В Павлівці в 1922 році відкрита хата-читальня, як перший передвісник сучасної бібліотеки. Із історичної довідки, датованої 1924 роком: "В Павлівці Вінницького округу вже два роки працює хата-читальня. Від вистав та вечірок розваги перейшли до ліквідації неписьменності, читання заповідей на політичні теми та інше. Є кутки "Леніна" і "Барвінка", працюють 5 різних гуртків під керівництвом вчителів та сільських активістів". Газета "Червоний край" від 5 квітня 1925 року: "конкурс "Червоного краю" на кращу хату-читальню." О Ковнацький. Заснована вона була в 1924 році в попівському будинку. Правління складалось із семи осіб (один учитель та 6 старих робітників). Членів хати-читальні нараховувалось 145 чоловік, із яких 42 жінки. Створено гуртки:

сільськогосподарський - 48 чл.

природознавчий - керує вчитель - Зо чл..

Ленінський політичний - слухачі молодь

кооперативний - 40 чл.

драм гурток.

У лікнепі вчиться 220 учнів. Стінгазети "Сільське життя" та "Жовтневий віхор" видаються через кожні дві неділі. В 1950 році в селі відкрита сільська бібліотека в сільському будинку культури. Вона складається із 580 книжок та 250 читачів. В 1951 році було 1200 книг, в 1959 - 5300 книг і 844 читачі. В 2003 році в селі функціонує дві сільські бібліотеки - доросла і дитяча. В дитячій нараховується 12000 книг і 450 читачів, а в дорослій - 12000 книг і 520 читачів. 22 роки завідуючою бібліотеки була Мецевич Клавдія Іванівна і вже 20 років завідуючі Чукай Л.П. і Панасюк Г.К.

22 квітня 1904 року в селі Павлівка народився український письменник Олексій Леонардович Кундзіч. До школи почав ходити у 9 років. Навчався на Вінницьких вищих педкурсах, у Камянецькому інституті народної освіти. Автор багатьох художніх творів, наукових досліджень, перекладач.

Велика Вітчизняна війна (1941-1945рр) була найважчим випробовуванням. Чорними коршунами налетіли на село 19 липня 1941 року німецькі фашисти. Окупантами було вигнано в рабство 850 чоловік. В селі закрили школу, медпункт, з сільського будинку культури зробили церкву, знищили бібліотеку. Із колишніх остарбайтерів із села Павлівки нині в живих залишилось 54, лише якесь чудо врятувало Коника Василя (вул. Космонавтів) від смерті. Він пройшов два найстрашніших концтабори із крематоріями - Освенцім і Бухенвальд. Врятувалась від смерті Гуменчук Марія Давидівна, перебуваючи в таборі смерті.

У 1941 році у селі виникла підпільна антифашистська група.

Із протоколу першого засідання Павлівської підпільної групи в жовтні 1941 року: " Всіма засобами боротися з окупантами, саботувати всі їх розпорядження, вести радянську пропаганду серед населення, робити все, що може принести користь Радянській армії." Головою зборів був Гуменчук Г.Ю., вела протокол Слободянюк ( Манжос) Ольга Давидівна.

Підпільна група була із 8 чоловік, яку очолював Петро Трохимович Кугай ( по кличці П. Довгань), Катя і Григорій Гуменчуки, Оля Слободянюк, Ігор Коцюбинський, Мілентій Кульчицький, Катя Кособуцька, Сергій Волинець.

Найактивнішу участь у підпільній роботі брала сім'я Волинця Каленика Васильовича із дружиною Марією Леонтіївною та синами Петром, Сергієм, Олексієм, Іваном.

Як спеціаліст-радіомеханік Каленик Васильович змонтував детекторний радіо приймач, з допомогою якого підпільники слухали останні зведення совінформбюро і через листівки інформували сільських жителів та жителів ближніх сіл. Активним підпільником був місцевий житель Томчук Іван Павлович. Хата його знаходилась на краю села, в притул до неї підходив ліс. В нього часто збирались підпільники і партизани для вироблення спільних дій проти фашистів. На їх рахунку багато різних диверсій, як на території села так і за його межами. Це приводило до злоби гітлерівців. Розпочались арешти підпільників. Були арештовані Волинець К.В. і його 12-ти річний син Олексій, Харитончик С.Я., які загинули в застінках гестапо. Замучені переслідуваннями гестапівців, сільські підпільники змушені були іти в ліс. Так 10 лютого 1943 року підпільна група вирушила в ліс. Про це описано у книзі П.Кугая та С.Калінічева "Біля вовчого лігва".

Прислужниками німецьких окупантів були, нажаль, деякі сільські жителі. Поліцаї вислідили партизанів та підпільників. Болюбаш М. постукав в хату Томчука І.П. і, коли той відкрив, йому пострілом поліцай поранив ногу. При спробі втекти в ліс, Томчук І.П. був застрелений на своєму подвір'ї. В хаті залишився і відстрілювався Волинець П. Поліцаї вирішили взяти його живим. При спробі вилізти на піч, де заховався Волинець П., один із поліцаїв був застрелений. Далі з печі Волинець заховався під штандарами і звідти вів вогонь. Німці закидали хату гранатами, одна з яких смертельно ранила Волинця. Тіла П.Волинця і І.Томчука були похоронені, де зараз контора господарства СТОВ "Світанок". В 1950 році їх тіла і тілі інших воїнів із цієї могили перевезли р братську могилу М.Калинівки. Під Калинівкою був табір військовополонених, цілу зиму тримали людей в холодних конюшнях. Всіх, хто хворів, знесилювався і не тримався на ногах, щоранку підбирав фургон і вивозив на розстріл в лощині між Павлівкою і Калинівкою. У ніч на 30 червня 1942 року фашисти цілу ніч розстрілювали людей, загинуло понад 700 чоловік. Із павлівчан було розстріляно 5 мирних жителів: Гуменчука Василя Олександровича, Гуменчука Федора Олександровича, Наборського Василя Самійловича.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7


Новости


Быстрый поиск

Группа вКонтакте: новости

Пока нет

Новости в Twitter и Facebook

                   

Новости

© 2010.