нтеграційні процеси у ЄС продовжують поглиблюватись. Завершено утворення єдиної валютної системи, що дало змогу 12 державам альянсу ввести в обіг з 1 січня 2002 р. на своїй території спільну валюту “євро", яка замінила національні валюти. Інші країни ЄС поки що продовжують використовувати в себе власну валюту - з різних причин. А саме - Велика Британія, Данія і Швеція на проведеному у себе референдумі з цього питання проголосували проти єдиної валюти, а 10 нових членів ЄС ще не готові на такий перехід через певні економічні причини: рівень інфляції та бюджетного дефіциту перевищує у них 2%, рівень безробіття складає у Польщі 19%, Словаччині - 16,6, Литві - 11,7, Латвії - 10,5%, тоді як до розширення ЄС у 2004 р. він дорівнював у середньому 8% серед п'ятнадцяти членів Співтовариства.Механізм функціонування ЄС базується на політико-правовій системі управління, яку складають міждержавні, наднаціональні органи. До головних із них належать Європейська комісія, Європейська Рада, Європейський парламент, Рада Міністрів, Суд ЄС, Економічний в Соціальний комітет, Комітет регіонів та Лічильна палата.Європейська комісія є виконавчим органом Європейського Союзу, який подає на затвердження Ради Міністрів проекти законів, здійснює нагляд за виконанням угод, дотриманням митного режиму, контролює податкову політику, здійснює фінансування своїх фондів, самостійно веде переговори з третіми країнами, розпоряджається спільним бюджетом. Цей орган, що складається з 20 членів, призначається національними урядами терміном на 5 років. Члени комісії діють в інтересах розвитку всього ЄС і формально незалежні від урядів своїх країн. Комісія є колегіальним органом, усі її рішення приймаються простою більшістю голосів.Рада Міністрів - це законодавчий орган ЄС, до якого входять представники 25 країн-членів на рівні міністрів. Він ухвалює рішення щодо реалізації єдиної політики Співтовариства, які є обов'язковими для виконання цими країнами. Рішення Ради Міністрів ухвалюється більшістю голосів. А кількість голосів кожної країни ЄС залежить від її розмірів.Європейський парламент - це орган, що контролює діяльність Європейської комісії і затверджує бюджет ЄС. Парламент обирають шляхом прямого загального голосування за виборчими процедурами країн - членів Співтовариства. Депутати національних парламентів одночасно можуть бути і членами Європейського парламенту. До складу Європарламенту обирають 626 депутатів, які займаються законотворчою діяльністю. Цей орган ЄС є переважно консультативним, оскільки він консультує Раду і Комісію з найбільш важливих питань ще до прийняття рішень. Пропозиції Парламенту не є для Ради і Комісії обов'язковими.Європейська Рада утворена у 1974 р. За своїм статусом вона розробляє загальну політику Співтовариства. До її складу входять глави держав і урядів країн - членів ЄС. Робота цього органу проходить у формі нарад або сесій двічі на рік. Європейська Рада визначає головні напрямки економічного і політичного співробітництва у Європі.Європейський Суд забезпечує дотримання законності через виконання прийнятих договорів. Це вищий судовий орган ЄС, де діє принцип верховенства закону Співтовариства над законом країн спільноти. За Маастрихтською угодою Європейський суд має право застосовувати штрафні санкції щодо країн, які порушують законодавчі акти ЄС. Проте до 1992 р. практичне застосування цього законодавства мало в основному декларативний характер.Крім цих основних органів ЄС, у ньому функціонують ще різні комітети, комісії, фонди. До них належить Економічний і соціальний комітет, Контроль-но-ревізійна палата, Комітет регіонів, Євроатом та деякі інші. Їхня діяльність, на відміну від фондів, носить в основному консультативний характер.Майже 50-річний досвід існування Європейського співтовариства свідчить про високі результати розвитку цього інтеграційного угрупування. За цей час у ЄС спостерігалися швидкі темпи економічного зростання майже всіх країн Спільноти, низький рівень інфляції, безробіття, високі платоспроможність і рівень споживання населення. Країни ЄС володіють нині новими технологіями, високими стандартами виробництва, охорони довкілля, значними ринками капіталів. Тому сьогодні більшість країн Європи, що не є членами ЄС, хочуть найближчим часом вступити до цього інтеграційного об'єднання.Серед країн - претендентів на вступ до ЄС є і Україна. Але вона дуже відстає за рівнем свого економічного розвитку від країн-членів ЄС. Тому її вступ до ЄС не може бути швидким. Для цього Україні потрібно вступити до Світової організації торгівлі, підвищити щорічні темпи економічного зростання до 6 - 7%, привести своє законодавство у відповідність із вимогами законодавства ЄС в усіх сферах, знизити рівень інфляції до 3 - 4%, а рівень безробіття - до 8%.Основними документами, що визначають стратегію інтеграції України до ЄС, є Угода про партнерство і співробітництво, яка була підписана в Люксембурзі 14 червня 1994 року і вступила в дію з 1 березня 1998 року, та План дій у рамках європейської політики суспільства. Уже 2007 року Україна може провести переговори про створення митного союзу з ЄС для поступового усунення бар'єрів у цій сфері. Це дасть змогу Україні отримати статус асоційованого члена ЄС, брати участь у переговорах стосовно різних питань співробітництва зі Співтовариством, сприяє полегшеному доступу до фінансових ресурсів ЄС. У період з 2007 по 2011 роки можливе повне виконання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, яке створить реальні передумови для вступу нашої держави у це інтеграційне об'єднання.
3.1 Північноамериканська угода про вільну торгівлюОдним із найбільших інтеграційних об'єднань країн світу є Північноамериканська угода про вільну торгівлю (НАФТА), яка включає США, Канаду і Мексику. На це угрупування з населенням понад 370 млн. осіб припадає 20% від усієї світової торгівлі. Обсяг ВВП цих трьох країн складає більше 10 трлн. дол.Передумови виникнення Північноамериканської зони вільної торгівлі склалися у зв'язку з проникненням у Мексику американських ТНК, які отримали там значні пільгові умови у виробничій і торговельній діяльності. Одночасно з цим американський капітал проник в основні галузі канадської економіки. Безпосередньому утворенню НАФТА у вересні 1992 року передувала зона вільної торгівлі між США і Канадою за угодою, укладеною між ними у 1988 р.Основними положеннями створеного інтеграційного об'єднання НАФТА є наступні:усунення митного бар'єру на товари країн-членів НАФТА у торгівлі між собою;захист ринку США, Канади і Мексики від експансії європейських та азійських компаній;полегшення умов взаємних капіталовкладень;порядок врегулювання торговельних конфліктів між учасниками НАФТА;створення спільних комісій для вирішення проблем, пов'язаних із захистом довкілля.Економіки США і Канади тісно пов'язані між собою - американські монополії контролюють майже половину обробної та гірничо видобувної промисловості Канади, тоді як США є залежними від сировини з Канади. Що ж до Мексики, то очікувалося, що вона внаслідок цієї інтеграції скоротить свій перехід до економічно розвинених країн з 50 до 15 років. За планами організаторів НАФТА повноцінний спільний ринок цих трьох країн може бути створений до 2010 року.Північноамериканське інтеграційне об'єднання НАФТА за основними економічними показниками перевищує ЄС, а з поширенням у майбутньому зони вільної торгівлі на Латинську Америку підводить базу під створення міжконтинентального ринку товарів і послуг. Специфічність цього тристороннього угрупування визначається характеристикою певних особливостей, які значною мірою відрізняють його як від західноєвропейської, так і від інших моделей міжнародної економічної інтеграції.По-перше, країни, що об'єдналися у північноамериканське інтеграційне угрупування НАФТА, мають різні рівні економічного розвитку. А саме: рівень США і Канади набагато вищий від рівня розвитку Мексики.По-друге, США є центром цього інтеграційного об'єднання, оскільки володіють величезним науково-технічним потенціалом і конкурентоспроможною економікою. Основні інвестиційні та торгові потоки в межах НАФТА спрямовані з США або до США. Так, більша частина зовнішньоторговельного обороту Канади (72%) і Мексики (63%) припадає на торгівлю із США. Що ж стосується мексикансько-канадських торговельних та інвестиційних зв'язків, то вони є надто слабкими.По-третє, північноамериканська зона вільної торгівлі об'єднує лише три країни, які досить великі за територією, населенням та економічним потенціалом.По-четверте, НАФТА не має, на відміну від ЄС, національних органів управління, які б регулювали тристоронні відносини між цими країнами, хоча ця угода про зону вільної торгівлі має досить широкомасштабний характер. Вона охоплює не лише торгівлю, але й виробничу сферу, інвестиційну діяльність, фінансові відносини, міграцію робочої сили та інше.Кожна з трьох країн - учасниць північноамериканської угоди має свої економічні інтереси у цьому міжнародному інтеграційному об'єднанні. Так, США хоче перемістити до Мексики, де є дешева робоча сила, свої трудомісткі виробництва. Це дасть їм змогу скоротити витрати і підняти конкурентоздатність своєї продукції на світовому ринку, розширити доступ до мексиканських та канадських економічних ресурсів. Що ж стосується Канади, то вона через інтеграцію зі США позбулася з їхнього боку протекціонізму і в такий спосіб може підвищити конкурентоздатність своїх товарів на ринках США. Інтеграція з Мексикою може суттєво збільшити її товарооборот, який раніше був незначним.Головною причиною, яка обумовила інтеграцію Мексики із США та Канадою, є необхідність збільшення темпів розвитку її національної економіки. Впровадження реформ, які б сприяли доступу Мексики до досягнень науково-технічного прогресу і модернізації на основі власного виробництва, забезпечили б значне збільшення кількості робочих місць, підвищили конкурентноздатність її товарів та послуг.В основі інтеграційних зв'язків цих трьох країн є їх порівняльні переваги, якими вони володіють у торгівлі між собою. Так, США мають перевагу в торгівлі продукцією машинобудування, сільського господарства, хімічної галузі. Канада експортує у США нафту, газ, залізну руду, продукцію чорної металургії, целюлозно-паперової промисловості. У Мексиці порівняльні переваги мають товари нафтової та видобувної промисловості, комплектуючі для автомобільної галузі, телекомунікаційна продукція та промислове обладнання.Учасники північноамериканської угоди НАФТА визначили своєю основною метою створення не спільного ринку зразка ЄС, а зони вільної торгівлі, яка б дала можливість кожній країні цього угрупування без перешкод і обмежень розвивати економічні відносини з іншими державами.
3.2 Основні інтеграційні об'єднання в інших регіонах світуКрім двох найбільш розвинених міжнародних інтеграційних об'єднань - ЄС та НАФТА, які розглядалися вище, у різних регіонах світу функціонують ще й інші інтеграційні угрупування держав. До них можна віднести АСЕАН, МЕРКОСУР, КАРІКОМ, АТЕС, Андський пакт та деякі інші.На Азійському континенті основними інтеграційними об'єднаннями є Асоціація країн Південно-Східної Азії (АСЕАН) та Азійсько-Тихоокеанське економічне співробітництво (АТЕС).АСЕАН - це інтеграційне угрупування держав, що утворилося в 1967 році. Воно включає в себе дев'ять країн Південно-Східної Азії - Бруней, В'єтнам, Індонезію, Камбоджу, Лаос, Малайзію, Сінгапур, Таїланд та Філіппіни. Невисокий ступінь зрілості інтеграційних процесів цього об'єднання свідчить, що воно лише формувалося впродовж перших 15 років. Нарешті у 1992 р. його учасники поставили перед собою мету утворити протягом наступних 15 років (до 2007 р) повноцінну зону вільної торгівлі шляхом поетапного зниження тарифів усередині неї.Слід відзначити, що за 30-річну історію свого існування країнам-учасницям АСЕАН майже вдалося реалізувати поставлену мету. Сьогодні тут інтеграційні процеси надійно охоплюють мікрорівень на основі діяльності багатонаціональних компаній. Одночасно кожна з країн АСЕАН тісно пов'язана з економікою США, Японії, Південної Кореї, Гонконгу, Тайваню. Значна частина їхньої зовнішньої торгівлі припадає на торгівлю місцевих філій з ТНК цих країн. Найбільшого успіху у цій торгівлі досягла Японія, яка не є учасницею АСЕАН. Вона використовує сировину цих країн для виробництва готових товарів, що потім експортуються назад у ці ж країни. Цьому сприяють пільгові митні тарифи для спільних підприємств, які створила Японія та інші держави з країнами АСЕАН.Зовсім інша ситуація має місце у питанні зближення національних господарств країн АСЕАН. Ці процеси ще не набули тут достатнього розвитку. Відсутність міжнаціональних органів управління зазначеного інтеграційного об'єднання і пояснює в основному таку ситуацію.Азійсько-Тихоокеанське економічне співробітництво (АТЕС) утворилося у 1989 році внаслідок підписання угоди про співпрацю між 12 країнами цього регіону, а саме - США, Канадою, Японією, Австралією, Південною Кореєю, Брунеєм, Малайзією, Індонезією, Новою Зеландією, Сінгапуром, Таїландом, Філіппінами. Пізніше до них приєдналися поступово ще 9 країн: Китай, Гонконг, Тайвань (у 1991 р), Мексика та Папуа-Нова Гвінея (у 1993 р), Чилі (у 1994 р), Росія, В'єтнам та Перу (у 1997 р).Це інтеграційне об'єднання є найбільшим у світі як за територією і населенням, так і за економічними показниками. Зокрема, частка країн АТЕС у світовому ВВП становить 54%, у міжнародній торгівлі - 41,5%, у золото валютних резервах - 80%. АТЕС являє собою міждержавне об'єднання, що має консультативний характер. Головною метою цього угрупування є узгодження політики у галузі торгівлі та інвестицій, співробітництво в таких галузях, як енергетика, транспорт і телекомунікації, туризм, охорона довкілля. У 1993 році в межах угоди по АТЕС утворено Комітет з торгівлі та інвестицій. Згідно з планами АТЕС до 2020 р. передбачається створення зони вільної торгівлі.Іншим великим інтеграційним об'єднанням у світі є МЕРКОСУР. Це спільний ринок чотирьох країн Латинської Америки (Аргентини, Бразилії, Парагваю та Уругваю), які заснували у 1991 р. це економічне співтовариство, котре почало функціонувати з 1 січня 1995 р. МЕРКОСУР є великим регіональним торговельно-економічним угрупуванням, що об'єднує ці держави, загальна чисельність яких становить близько 220 млн. осіб, а сукупний ВВП складає понад 560 млрд. дол.Результатом об'єднання Аргентини, Бразилії, Парагваю та Уругваю є те, що 90% взаємної торгівлі цих країн звільняється від будь-яких тарифних бар'єрів, що ж до імпорту з третіх країн, то стосовно них запроваджуються єдині тарифи та митні правила.Для управління процесом інтеграції в 1994 р. були створені такі інституції:Рада спільного ринку (у складі міністрів закордонних справ цих країн);Група спільного ринку, яка є виконавчим органом МЕРКОСУР;Технічні комісії, які підпорядковані Групі спільного ринку і займаються питанням торгівлі, митного регулювання, технічних норм, валютно-фінансової політики, транспорту, сільського господарства, енергетики та технології.Незважаючи на те, що всі чотири країни відчули реальні економічні вигоди від членства в МЕРКОСУР, наприкінці ХХ та на початку ХХІ ст. у них виникли серйозні труднощі, пов'язані з величезними зовнішніми боргами цих держав. До виникнення такої ситуації призвели високі темпи інфляції в Аргентині і Бразилії, а також те, що економіка Парагваю і особливо Уругваю не є достатньо відкритими, що не дозволяє зблизити господарські структури і модернізувати промисловість цих країн, яка сьогодні не може конкурувати з партнерами по МЕРКОСУР. Існує також небезпека, що розрив в економічному розвитку країн цього інтеграційного об'єднання може поставити Уругвай і Парагвай у залежність від Аргентини і Бразилії, які, впоравшись з фінансовою кризою у себе, знову нарощують темпи економічного зростання.У цілому перспективи МЕРКОСУР оцінюються як сприятливі, і навіть можлива його інтеграція в майбутньому в Північноамериканське угрупування НАФТА.До інших інтеграційних угрупувань, які є у світовому господарстві, можна віднести Андську групу, КАРІКОМ, ЦАСР, АФЕС. Але якщо перші три названі об'єднання країн вже функціонують, то Африканське економічне співтовариство (АФЕС) лише створюється на основі вже діючих субрегіональних угрупувань країн цього континенту.Андська група створена в 1969 р. деякими колишніми членами Латиноамериканської асоціації вільної торгівлі (ЛАВТ) - Болівією, Венесуелою, Еквадором та Перу. Це інтеграційне об'єднання є типовим прикладом спільного ринку, в якому діють єдині зовнішні тарифи, обмеження на приплив іноземних інвестицій та узгоджена інтеграційна політика в економічній та соціальній сферах.Іншим регіональним прикладом інтеграційного об'єднання у формі спільного ринку виступає КАРІКОМ. Воно створене у 1973 р. і включає 14 країн Карибського басейну, які мають домовленість між собою про вільну торгівлю та єдиний зовнішній митний тариф стосовно третіх країн.У 1960 році п'ять країн Центральної Америки (Гватемала, Гондурас, Коста-Ріка, Нікарагуа і Сальвадор) утворили інтеграційне об'єднання у вигляді Центральноамериканського спільного ринку (ЦАСР). Вже у перший рік його існування країнам-учасницям цього угрупування вдалося усунути майже 80% торговельних обмежень. Але політичні проблеми, які мають місце всередині регіону, перешкоджають подальшому розвитку цього інтеграційного об'єднання. Серйозною причиною труднощів тут є те, що вигоди від інтеграції отримали в основному більш багаті і економічно розвиненіші країни-учасниці.Аналіз розглянутих вище регіональних інтеграційних об'єднань дає можливість зробити висновок, що при утворенні таких угрупувань географічна близькість часто є однією із основних їх складових. Вона сприяє зменшенню транспортних витрат, легшому впровадженню єдиних норм і стандартів через близькість культур, мов, традицій, які формують їхні спільні інтереси.
ВисновокУ майбутньому необхідно зрозуміти, як в умовах підвищення інтеграційної зрілості країн Латинської Америки, Азії та Африки будуть розвиватися існуючі регіональні торговельно-економічні блоки; наскільки успішною може стати занедбана у Західній Європі і вже частково апробована модель крупної інтеграційної “галактики"; чи приживеться у найближчому майбутньому мережева модель інтеграції як альтернатива регіональної її моделі.На фоні цих завдань, можливо, по-новому буде висвітлена і проблема не інтегрованості пострадянських країн. Варто, наприклад, подумати: чи може при сприятливих обставинах четвірка найбільш розвинених країн СНД (Росія, Україна, Білорусія та, можливо, Казахстан) створити з часом інтеграційне ядро, більш-менш привабливе для інших країн СНД, або до того часу, коли складеться таке ядро, вони розійдуться в різні сторони, як це сталося з колишніми колоніями і домініонами Британської імперії?
Список літератури1. Журнал “Світова економіка та міжнародні відносини", №4, 20062. “Міжнародна економіка" - навчальний посібник під заг. ред. О.Г. Гупала, К: “Хай-Тек Прес", 20073. “Міжнародна економіка" - навчальний посібник, Б.М. Одягайло, К: “Знання", 2006
Страницы: 1, 2, 3, 4
