RSS    

   Міжнародна економіка

b>2. Економічні та соціальні наслідки трудової міграції

Міграція
робочої сили - явище складне і неоднозначне, так як може мати як позитивний, так і негативний вплив на економічний і соціальний розвиток країн, які приймають робочу силу і країн-донорів.

Позитивні наслідки міграції робочої сили для економіки країн, що її приймають:

? полегшується внаслідок надходження іноземних робітників, структурні, галузеві та інші зміни в національній економіці;

? іміграція сприяє омолодженню нації;

? приймаючі країни економлять на витратах, які були вкладені в освіту і професійну підготовку робітників;

? розширюється ємкість внутрішнього ринку, у зв'язку із збільшенням попиту на товари і послуги;

? іноземна робоча сила оплачується, як правило, нижче, чим національна;

? імігранти покращують демографічну ситуацію, особливо в промислово розвинутих країнах.

Негативні наслідки для країн-реципієнтів робочої сили:

? погіршується ситуація на ринку праці у зв'язку із збільшенням пропозиції робочих рук;

? відбувається зниження ціни на національну робочу силу;

? провокуються конфлікти між корінним населенням і імігрантами;

? інколи цілі галузі економіки (сфера послуг, торгівля, будівництво) при тривалому використанні іноземних робітників потрапляють в залежність від їх праці.

Наслідки міграції робочої сили для економіки країн-донорів (країни, з яких виїжджає робоча сила). Позитивний вплив для економіки:

? еміграція покращує становище на національному ринку праці;

? із-за кордону повертаються більш навчені та більш кваліфіковані робітники;

? при поверненні на батьківщину мігранти привозять з собою матеріальні цінності і заощадження;

? експорт робочої сили - важливе джерело надходжень в країни еміграції через перекази мігрантами валютних коштів.

Негативні наслідки для країн-донорів:

? країна втрачає частину трудових ресурсів у найбільш працездатному віці, в результаті чого відбувається старіння трудових ресурсів;

? країни-донори втрачають кошти, пов'язані із загальноосвітньою і професійною підготовкою емігрантів;

? змінюється національна структура населення, погіршується демографічна ситуація та ін.

Таким чином, неоднозначність наслідків міжнародної міграції робочої сили як для країн-експортерів, так і для країн-імпортерів, вимагає розроблення заходів, що дозволяють забезпечити нормальне функціонування національної економіки цих країн, тобто державної міграційної політики.

Державна міграційна політика - це сукупність заходів, які застосовує та чи інша держава для регулювання міграційних потоків робочої сили і населення на основі певної законодавчої бази. Мета міграційної політики - це визначення масштабів міграції, формування механізму міграції і створення умов для посилення позитивних ефектів міграції.

Міграційна політика держави поділяється на два види: іміграційну та еміграційну, які мають різні цілі, завдання і, звичайно, методи регулювання.

Іміграційна політика включає такі основні моменти:

? вимоги до якості іноземної робочої сили (рівень освіти, певний стаж роботи по спеціальності). Наприклад, в Австралії приймають спеціалістів із стажем не менше 3 років, у США - 5 років, на Кіпрі - 2 роки.

? вік і стан здоров'я;

? особисті характеристики того, хто в'їжджає;

? вимоги до умов залучення іноземної робочої сили (її чисельність і співвідношення з місцевого робочою силою, термін перебування);

? фінансову складову (плата за працевлаштування, мито за дозвіл на роботу та ін.);

? заборона на професії, профспілкову і політичну діяльність;

? національно-географічні пріоритети (тобто стимулювання в'їзду вихідців з певних регіонів земної кулі);

? система санкцій часто досить жорстка проти незаконних мігрантів, тих, хто їм сприяє, роботодавцям, які використовують їх працю.

Відомі три основні типи іміграційної політики:

1) чисельності мігрантів і терміну їх перебування в країні;

2) надання можливості перебувати в країні без певного терміну і право на в'їзд членів сім'ї;

3) надання права на постійне проживання імігрантів і, в принципі, дає їм право на отримання громадянства.

Еміграційна політика регулює виїзд робочої сили з країни. Інструменти еміграційної політики можна поділити на інструменти прямої і непрямої дії на еміграційні процеси.

До прямих відносяться:

? ринкові інструменти, наприклад, введення своєрідного податку на виїзд, який покриває витрати держави на освіту і соціальну підтримку;

? обмеження видачі закордонних паспортів;

? заборона на в'їзд певних категорій працівників;

? введення еміграційних квот;

? встановлення певного терміну обов'язкової роботи в країні після завершення процесу отримання освіти (за державний рахунок).

До непрямих інструментів відносяться:

? заохочення валютних переказів із-за кордону;

? надання пільг по валютних вкладах;

? можливість робітникам-мігрантам купляти цінні папери, які не оподатковуються;

? митні пільги тим, хто повертається додому після роботи за кордоном.

В ХХ ст. уряди більшості країн вимушені в тій чи іншій мірі впливати на процеси міграції. При цьому регулюється не тільки кількість імігрантів, їх професійна, статево-вікова структура, а й тривалість перебування в країні.

Кожна країна напрацьовує свої заходи з регулювання в'їзду і виїзду робочої сили в залежності від внутрішньоекономічного стану даної країни. Так, наприклад, Кабінет Міністрів України дозволив в'їхати у 2009 році до України або залишатися для постійного проживання 7899 іноземцям і особам без громадянства, збільшивши у 2,2 рази квоту імміграції на 2009р. порівняно з 2008р. Квота передбачає дозвіл в'їхати до України 3731 особи, що є батьками, чоловіком (дружиною) іммігранта та його неповнолітнім дітям. Крім того, до квоти входять 345 діячів науки і культури, імміграція яких відповідає інтересам України. Також на в'їзд та постійне проживання було дозволено 251 особі, які раніше були громадянами України.

3. Міжнародне регулювання міграційних процесів

На
міжнародному рівні створено декілька організацій, робота яких направлена на упорядкування процесів міграції: Міжнародна організація праці, Міжнародна організація з міграції, Управління Верховного комісара із справ біженців при ООН, Система постійного нагляду за міграцією при ОЕСР.

Завданнями МОП є:

? сприяння забезпеченню соціальної справедливості для трудящих;

? розробка міжнародної політики і програм, направлених на покращення умов праці і життя;

? розробка міжнародних трудових стандартів, які покликані слугувати керівними принципами для національної влади при проведенні цієї політики;

? регламентація набору робочої сили;

? боротьба з безробіттям;

? гарантування заробітної плати, яка забезпечує нормальний рівень життя;

? захист від професійних захворювань і нещасних випадків;

? захист дітей і жінок;

? регламентація питань соціального страхування і забезпечення;

? організація професійно-технічного навчання. Для реалізації цієї мети у віданні МОП функціонують Міжнародний інститут трудових проблем в Женеві і Міжнародний центр з технічної і професійної підготовки підвищеного типу в Туріні (Італія).

До структури МОП входять:

? Міжнародна конференція праці - вищий орган МОП, який виконує законодавчі функції;

? Адміністративна рада, яка керує роботою різних комітетів і комісії при МОП;

? Міжнародне бюро праці - інформаційний і консультативний орган.

Міжнародна організація з міграції (МОМ) створена в 1949р. як Міжнародна організація із справ біженців. Пізніше її повноваження були розширені, із 1989р. вона була перейменована в МОМ. До МОМ входять 81 держава (46 є постійними членами, а 35 - як спостерігачі).

Основними функціями МОМ, згідно статуту є:

? здійснення упорядкованої і запланованої міграції громадян;

? переміщення кваліфікованої робочої сили, включаючи членів сім'ї, які можуть сприяти розвиткові приймаючих країн;

? організація пересування біженців;

? надання можливостей державам обмінюватися думками, досвідом і співробітництвом у сфері міжнародної міграції.

Основними цілями в сфері міжнародної міграції МОМ визначає такі: найм на роботу; об'єднання сімей; отримання освіти; короткі туристичні, сімейні, ділові візити (терміном до 3-х місяців); пошук політичного притулку (згідно Женевської конвенції); повернення громадян на батьківщину, до своїх етнічних коренів; в'їзд на постійне місце проживання. МОМ - це єдина організація, яка має глобальні повноваження. Вона не є членом ООН, але тісно співробітничає з нею.

Управління Верховного комісара у справах біженців при ООН займається питаннями захисту біженців, реалізації довгострокових рішень в першу чергу репатріації.

Система постійного нагляду за міграцією (СОПЕМІ) при ОЕСР, координує діяльність національних імміграційних управлінь.

Отже, міжнародна міграція робочої сили є одним із важливих і найбільш складних аспектів інтернаціоналізації господарського життя. З одного боку, вона забезпечує перерозподіл трудових ресурсів як фактору виробництва у відповідності з потребами країн, дозволяє освоювати нові регіони, а з іншого - веде до загострення економічних і соціальних суперечностей, що вимагає розроблення спеціальних заходів як на державному, так і на міжнародному рівнях.

Питання для обговорення:

1. Що розуміється під міжнародною (зовнішньою) міграцією робочої сили?

2. Назвіть основні види трудової міграції.

3. Назвіть економічні і неекономічні фактори, що обумовлюють міграцію робочої сили.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22


Новости


Быстрый поиск

Группа вКонтакте: новости

Пока нет

Новости в Twitter и Facebook

                   

Новости

© 2010.