Міжнародна міграція робочої сили
p align="left">Нині не спостерігається інтенсивної міжконтинентальної міграції. У Західній Європі найрозвиненіші індустріальні країни залучають робочу силу з її аграрної периферії. У Франції переважають працівники-емігранти з Іспанії, Італії та Північної Африки. До Німеччини мігрує робоча сила з Туреччини, Греції та Італії.Мігранти з Південної Європи, Північної Африки, Мексики малокваліфіковані і виконують роботу, якої уникає місцева робоча сила.
Більшість населення, що мігрує, керується економічними чинниками, наприклад, пошуками краще оплачуваної роботи. Серед мігрантів є й біженці, які залишають країну перебування через релігійні, політичні, етнічні та інші утиски. З'явилися екологічні біженці, які втікають через забруднення районів свого проживання.
До проблем міграції західні фахівці застосовують підхід, який можна описати словами «від себе» і «до себе». Фактори групи «від себе» - це безробіття, безземелля, голод, війна тощо. Фактори групи «до себе» - наявність робочих місць, вищий рівень життя тощо.
В наш час міжнародна міграція робочої сили насамперед зумовлена:
1) Швидким зростанням населення нашої планети (Додаток А);
2) Нерівномірністю економічного розвитку країн світового співтовариства;
3) Розвитком сучасної науково-технічної революції;
4) Соціально-політичним розвитком окремих регіонів світу та держав;
5) Екологічним станом національного господарства [13].
Міждержавна міграція населення України почала набувати значних масштабів з кінця 80-х на початку 90-х років внаслідок політичної та економічної трансформації суспільства. До цього часу виїзд радянських громадян за кордон був практично неможливим. Україна на европейському ринку праці переважно виступає як держава-експортер робочої сили, хоча відмічається тенденція до зростання числа іноземних громадян, які працюють в Україні, але чисельність останніх приблизно в 10 разів менша, ніж українців, які працюють за кордоном.
РОЗДІЛ 2. Аналіз міждержавного переміщення робочої сили. Формування світового ринку праці
2.1. Особливості сучасного етапу міграційних процесів
Для періоду з 1945 по 1973 роки характерні наступні ознаки:
· Стрімке зростання прибулих в метрополії з колишніх колоній і домініонів. Так, до 1970 року у Францію емігрували 600 тис. алжирців, 140 тис. марокканців, 90 тис. тунісців та сотні тисяч із Сенегалу, Малі, Того, Нігеру та багатьох інших країн. До Англії, наприклад, з 1946 року по 1959 рік прибуло тільки з Ірландії 350 тисяч осіб.
· Згаданий період - це час створення, становлення і ліквідації так званої “системи гостьових робітників” (“guestworker system”) , яка в найбільш організованому класичному вигляді була впроваджена у Німеччині (ФРН): Федеральний Офіс Праці здійснював організований набір (вербування) робочої сили, перевіряв виробничі навички робітників, здійснював медичні експертизи тощо. Підприємці компенсували всі фінансові витрати Федерального Офісу і використовували робітників у виробництві. Умови найму були юридично закріплені у двосторонніх угодах між Німеччиною та країнами-експортерами: спочатку з Італією, пізніше - з Грецією, Туреччиною, Марокко, Португалією, Тунісом і Югославією. Це сприяло масовому збільшенню числа мігрантів. В Німеччині їх кількість становила: 1956 рік - 95 тис.; 1966 рік - 1 млн. 300 тис.; 1973 рік - 2 млн. 600 тис. осіб. Аналогічні явища спостерігалися і в інших країнах. Так, з 1950 по 1970 рік кількість емігрантів у Франції, Великій Британії та Швейцарії зросла відповідно з 2 млн. 128 тис. до 3 млн. 339 тис., з 1 млн. 573 тис. до 3 млн. 968 тис. і з 279 тис. до 983 тисяч. Загострення соціально-економічних проблем, політичні та деякі інші чинники призвели до ліквідації “guestworker system” в 1973 році.
· Виникнення незалежних держав внаслідок краху колоніальної системи зумовили появу зворотних потоків мігрантів, насамперед, з числа інтелігенції з метрополій до колишніх колоній і домініонів.
· Серед причин міграції цього періоду переважають економічні, що пов'язані з пошуком забезпеченого, заможного життя.
· Диверсифікація потоків як за географічним походженням мігрантів, так і країн-реципієнтів. К 70-м рокам в загальній кількості іммігрантів поступово зростає доля прибулих з Африки, Азії та Латинської Америки і відповідно знижується доля європейців.
Для періоду з 1973 року по теперішній час характерні наступні етапи міграційних процесів:
· Поступово скорочується міграція робочої сили у Західну Європу і збільшується у країни Північної і Південної Америки, Австралії та деякі інші, і відбувається одночасна трансформація країн Південної Європи з еміграційних в імміграційні.
· Стрімко зростає кількість іммігрантів у нафтодобувних країнах Близького Сходу.
· Посилюються масові потоки біженців внаслідок політичних, релігійних та різних форс-мажорних обставин. Ще в 1956 році європейці вперше з часів ІІ світової війни знов зіткнулись з таким явищем, як біженці з Угорщини, а в 1968 році - з Чехословаччини. 90-ті роки увійшли в історію як драматичні для громадян колишньої Югославії, Албанії, жителів Ефіопії і Еритерії, деяких країн Африки і курдів, а з жовтня цього року - Афганістан.
· Нова геополітична ситуація в Європі, викликана колапсом Радянського Союзу, появою нових незалежних країн, крахом комуністичних режимів в країнах Східної Європи і Балтії і утворення СНД призвели в 90-і роки до нової хвилі мігрантів у різні країни світу, насамперед, до Західної Європи, а також до США, Ізраїлю, Аргентини, Австралії, Канади та в деякі інші.
2.2. Сучасний світовий ринок праці - складова ринку робочої сили
В результаті міграції робочої сили сформувався світовий ринок праці, пропозиція робочої сили на якому залежить від ситуації на внутрішніх ринках праці країн-експортерів і країн-імпортерів робочої сили.
Ринок робочої сили виконує такі функції:
§ здійснює остаточне визначення вартості робочої сили, впливає на відхилення ціни на цей специфічний товар від вартості (залежно від співвідношення попиту і пропозиції);
§ регулює попит і пропозицію робочої сили;
§ зводить продавців робочої сили з її покупцями;
§ забезпечує конкуренцію між найманими працівниками, спонукаючи їх до підвищення свого загальноосвітнього і кваліфікаційно-професійного рівня, одночасно знижуючи ціну робочої сили;
§ забезпечує конкуренцію між підприємцями, спонукаючи їх підвищувати якість умов праці та рівень часткової оплати праці;
§ сприяє зростанню збалансованості між трудовими ресурсами і робочими місцями, досягненню елективної зайнятості;
§ прискорює міграційні процеси в національному та інтернаціональному масштабах, вирівнює умови відтворення робочої сили;
§ сприяє виявленню шляхів та розробці заходів соціального захисту робочої сили [9].
Сучасний світовий ринок, що є складовою ринку робочої сили, характеризують три основні моделі трудових відносин: європейська, англо-саксонська і китайська. Вони відображають характер соціально-трудових відносин у різних країнах світу.
Для європейської (континентальної) моделі характерний високий рівень правової захищеності працівника, жорсткі норми трудового права, орієнтовані на збереження робочих місць, регіонально-регулювання рівня оплати праці та її диференціації.
Англо-саксонська модель характеризується свободою роботодавця у відносинах найму і звільнення, перевагою колективно-договірного регулювання на рівні підприємства і фірми, що сприяє динамічним змінам на ринку праці, чутливому реагуванню на потребу зміни кількості робочих місць.
Китайська модель поєднує жорстке регулювання трудових відносин у державному секторі з повною відсутністю правового регулювання у приватному секторі.
Ці моделі значною мірою відображають ситуацію, що склалася на ринках робочої сили у різних регіонах світу, а їхні відмінності обумовлюють розміри та легальність міграційних процесів.
На початок 90-х років у світі, нараховувалося понад 25 млн. працівників-мігрантів, що становило близько 1 % усих трудових ресурсів. Причому зростання кількості іммігрантів триває, незважаючи на заходи багатьох країн з обмеження міграції [8].
Розширення міграції спричинило появу в країнах імміграції двох ринків праці.
Первинний ринок праці - це та його частина, яка об'єднує престижні роботи, що характеризуються стабільністю зайнятості й надійністю положення працівника, високим рівнем оплати праці, можливістю професійного зростання, використанням прогресивних технологій, що вимагає високої кваліфікації та здатності до навчання.
Вторинний ринок праці - це та його частина, яка об'еднує роботи, які характеризуються високою плинністю кадрів, нестабільною зайнятостю, негарантованою і невисокою оплатою праці, беперспективністю службового становища, примітивними технологіями. Цей ринок , значною мірою, формується за рахунок нелегальної міграції. Проте незважаючи на всі зусілля, заборонити нелегальну міграцію не вдалося жодній з країн. Нелігальних іммігрантів використовують на низькооплачуваних роботах та на роботах зі шкідливими умовами праці без соціального захисту, що суперечить національним законодавствам та міжнародним конвенціям. У більшості розвинутих країн Західної Європи вже склалося коло професій, які характерні лише для мігрантів (вантажники, підсобні робітники, робітники на конвеєрах, прибиральниці). Для місцевого населення ці спеціальності непрестижні навіть в умовах високого безробіття [3].
