Продуктивні сили Китаю
p align="left">У країні дуже багато каналів. Найвідоміший і найбільший у світі -- Великий канал, будівництво якого розпочалось ще 2400 років тому. Зараз протяжність каналу від Пекіна до Ханчжоу 1794 км. У Китаї величезна кількість озер, загальна площа яких -- 80 тис. км2 Серед них 12 великих озер з площею понад 1 тис. км2 кожне.Важливе значення мають підземні води, ресурси яких становлять до 700 млрд м3. З них 630 млрд м3 зосереджені на сході країни. Широке використання підземних вод почалось у 70-х роках, у зв'язку з тривалою посухою. Тільки на сході країни було викопано понад 2 млн колодязів.
Надзвичайно різноманітним є рослинний світ Китаю, який нараховує близько 35 тис. видів, в т.ч. 2,8 тис. видів дерев. На території країни можна зустріти майже всі типи ландшафтів, властивих північній півкулі: пустелі, степи, луки, савани, хвойні і листяні ліси помірного поясу, листопадні ліси субтропічного і дощові ліси тропічного поясів. У гірських районах -- багаті за рослинністю альпійські та субальпійські луки.
Тваринний світ представлений 3,5 тис. видів хребетних (10% світової фауни), 2 тис. видів риб, 1,1 тис. видів птахів, 450 видами диких тварин, 210 видів земноводних, 300 видів плазунів тощо. В країні є 50 зоопарків, 85 заповідників площею 2,2 млн га. Три заповідники -- Болунський (провінція Сичуань), Чанбайшаньський (провінція Гірін) і Динхушаньський (провінція Гуандун) -- є науково-дослідними базами міжнародного значення.
Китай має практично всі види корисних копалин (140). За запасами вольфраму, олова, сурми, цинку, титану, магнезиту, бури, рідкоземельних елементів країна займає перше місце у світі; за запасами бокситів, фосфору, нікелю, ртуті, марганцевих руд, молібдену, ніобію -- друге; за запасами залізної руди -- третє. В Китаї є значні родовища нафтоносних сланців, сірки, солі, гіпсу, мідної руди, розвідані родовища понад 50 видів металів. За запасами золота країна займає четверте місце у світі. Розвідані родовища майже 80 видів неметалічних корисних копалин (найбільші запаси магнезиту, фосфориту, азбесту, графіту, плавикового шпату).
1.2. Демографічні
Китай -- найбільша країна світу за численністю населення. Сьогодні майже кожна п'ята людина світу є китайцем. Щороку населення Китаю збільшується на 11 млн. чоловік. Велика кількість населення притаманна Китаю ще з давніх давен. Вона обумовлювалася виском рівнем народжуваності, що сягав до 40 %о, хоч і смертність була надзвичайно високою. Після утворення Китайської Народної Республіки в 1949 році уряд зіткнувся з проблемою перенаселення країни. Приріст населення випереджав темпи зростання економіки.
В цих умовах була розроблена й впроваджена демографічна політика, спрямована на суттєве зниження народжуваності. Малодітним сім'ям надаються пільги (першочергове надання житла, переваги при прийманні на роботу або навчання у вузі, виплата грошової допомоги тощо). Якщо ж народжується друга дитина, то сім'я позбавляється цих пільг, більше того, вона сплачує штраф. І тільки якщо перша дитина -- дівчинка, дозволяється мати ще одну дитину. Демографічна політика має бажані наслідки. Наприкінці XX століття коефіцієнт народжуваності скоротився до 15%о, а коефіцієнт природного приросту скоротився до 8-9%о. Китай перейшов до фази помірного зростання населення, але кожний відсоток приросту в абсолютних розмірах становить десятки мільйонів чоловік.
Переважна частина населення Китаю проживає в селах. В сільському господарстві зайнято 50% трудових ресурсів, в промисловості -- 24% і в послугах -- 26%. Численність працездатного населення в 1999 р. становить 720 млн. чол.1
Протягом XIX і в першій половині XX століть для Китаю була притаманна дуже висока еміграційна активність. Внаслідок цього сьогодні у світі нараховується понад 45 млн. хуацяо. Більшість з них в наші часи є досить заможною частиною населення тих країн, де вони проживають. В країнах Південно-Східної Азії хуацяо є навіть елітною частиною місцевої буржуазії. В Сінгапурі, що є одним з найрозвиненіших "азіатських драконів", практично все населення складається з етнічних китайців. Хуацяо мають великий вплив на економіку й політику країн цього регіону, і це використовує уряд Китаю. Між комуністичними лідерами Китаю й капіталістичними хуацяо склалися, на перший погляд, дивні й неприродні відносини: хуацяо протягом десятиліть (особливо з 60-х років) неофіційно підтримували уряд КНР політично й економічно, переводячи значні кошти у вигляді інвестицій до Китаю через Гонконг. Справа в тому, що комуністичний Китай для хуацяо уособлює силу, яка врешті решт скинула іноземне ярмо й покінчила з віковим національним приниженням китайського народу. З початком реформування економіки до Китаю стали надходити наростаючі потоки інвестицій, значна частка яких належала саме хуацяо. З давніх часів китайці як робітники визначаються сумлінним ставленням до праці. Вони здатні до копіткої роботи, праці у виснажливих умовах. Вони дисципліновані робітники. Стародавні й багатовікові традиції високої культури, в тому числі культури праці, китайці спромоглися зберегти й сьогодні. В цьому полягає одна з причин успіхів сучасної китайської економіки.
Велика численність робочої сили сприяє формуванню великих абсолютних обсягів виробництва навіть за низької продуктивності праці. Це -- один з важливих, хоч і не головний, факторів, що обумовлюють позиції КНР за розмірами ВВП серед перших держав світу.
Загальна велика кількість населення Китаю формує широкий споживчий ринок, знов таки незважаючи на невисоку купівельну спроможність основної маси споживачів. Це стимулює розвиток виробництва спочатку товарів споживання, а далі -- й інших, по всьому ланцюгу народногосподарського комплексу. Аналізуючи сучасний етап розвитку економіки Китаю, слід брати до уваги особливості його історико-економічного розвитку. Народне господарство Китаю формувалося протягом тисячоліть, через фази розквіту й глибокого падіння. Китай -- країна стародавньої культури, яка мала вплив на розвиток глобальної культури людства. Згадаємо, що китайці винайшли компас, порох, папір, паперові гроші, порцеляну, шовкові тканини. Китай здавна відзначався високою культурою землеробства, особливо поливного вирощування рису. Китайці першими почали вживати чай.
1.3. Історичні
В Китаї зародилися такі релігіозно-філософські вчення як даосизм і конфуціанство. Вони здійснили значний вплив на ментальність народних мас і на соціальний устрій Китаю. Філософія Конфуція (Кунцзи) впроваджувала ідеї глибокого поважання батьків, старших, правителів; кожна людина повинна знати своє місце в суспільстві і відповідно з цим сумлінно виконувати свої обов'язки. В різних соціально-історичних обставинах ці ідеї справляли позитивний або негативний вплив на розвиток китайської економіки. З одного боку, вони формували в китайському народі традиції працелюбства. З іншого боку, ці ідеї консервували феодальні порядки в країні. Невимогливість до зовнішніх обставин, скромність у побуті часто оберталася браком ініціативності. Конфуціанство сприяло формуванню ідеї причетності окремої маленької людини до колективу: колектив (починаючи з сім'ї) -- цінність більш високого порядку, ніж особистість окремої людини. В роки колективізації комуністичні ідеологи Китаю дуже вдало використовували цю особливість світогляду китайця. Філософія даосизму пропагувала кожній людині позицію невтручання у природний розвиток подій, що культивувало політичну й соціальну пасивність.
Сплетіння філософських догм і природних якостей китайського народу наклали відбиток на суперечливу ходу соціально-економічного розвитку Китаю. В Середньовіччя Китай був однією з найцивілізованіших країн світу і мав розвинуту на ті часи економіку, основою якої було сільське господарство. Феодальний Китай, мабуть, був найбільш сприятливим середовищем для втілення конфуціанських ідей, вплив яких на всі сфери суспільства, в тому числі й на економіку, був найвідчутнішим. Китай довгий час залишався найбільшою країною Азії за економічним потенціалом. За деякими розрахунками, в 1800 р. на Китай припадало 33% світового промислового виробництва (тоді як на всю Європу - 28%, на США -- 0,8%)
Проте феодальні порядки тривали в Китаї надмірно довго; вони консервувалися, не в останню чергу, пануванням ідеології, яка засуджувала будь-які зміни в існуючому соціально-політичному ладі. В XIX столітті, коли в Європі й США вже давно існувала капіталістичні відносини, здійснювався промисловий переворот, а в Японії відбувалася революція Мейдзі, економічні відносини в Китаї застигли на рівні феодальних порядків. Це гальмувало розвиток продуктивних сил країни. Історичною трагедією для китайського народу стала колоніальна експансія імперіалістичних держав. Наприкінці XIX й на початку XX століть Китай опинився поділеним на "сфери впливу" між Великою Британією, Францією, Німеччиною, Росією та Японією. Пограбування ресурсів Китаю призвело до різкого падіння його економічного потенціалу. В 1900 р. частка Китаю у світовому промисловому виробництві знизилася до 6% (Європи, навпаки, підвищувалася до 62%, США -- до 24%).
Розвал економіки призвів до стрімкого падіння рівня життя населення. З XIX ст. розпочалася широкомасштабна еміграція з Китаю. Найгірші часи для китайського народу припадають на ЗО -- 40-ві роки минулого століття, коли розпочалася агресія Японії проти Китаю. Економіка країни була відкинута майже на століття назад; бідність, злидарство стали повсякденною нормою великих мас народу.
Після розгрому Японії у Другій світовій війні і за підтримкою СРСР склалися сприятливі умови для завершення революції під керівництвом Комуністичної партії Китаю. В 1949 р. було проголошено Китайську Народну Республіку. В країні розгорнулися соціально-економічні перебудови, які мали неоднозначні наслідки.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8
