Реалізація стратегії виходу на зовнішній ринок

p align="left">При виборі ринку країни-кандидати можна класифікувати за деякими критеріями:

1) розмір ринку,

2) динаміка росту ринку,

3) витрати на реалізацію 4) конкурентні переваги,

5) ступінь ризику. Мета ранжування - встановити який ринок забезпечить фірмі найбільш високий довготривалий прибуток. [74, c.56]

Після того, як фірма вирішила займатися збутом продукції в тій чи іншій країні, вона повинна вибрати найліпший спосіб виходу на обраний ринок. Фірма може зупинитися на трьох варіантах: експорт, спільна підприємницька діяльність, пряме інвестування за кордон. Деталізація цих способів наведена в таблиці:

Таблиця 1.1

Способи здійснення підприємницької діяльності

Експорт	Спільне підприємництво	Пряме інвестування
Непрямий маркетинг	Ліцензування;	Складальні підприємства;
Через вітчизняного експортера;	Підрядне виробництво;	Виробничі підприємства
Прямий маркетинг	Управління за контрактом
Через експортний відділ;	Підприємства спільного володіння.
Через збутове відділення або філіал за кордоном;
Через комівояжерів по експортним операціям;

Вибір структури комплексу маркетингу може мати наступні варіанти:

1) стандартизований комплекс маркетингу (стандартизація товарів, реклами, каналів розподілу та інших елементів. Стандартизація призводить до мінімізації витрат, оскільки не приносить великих змін);

2) принцип індивідуального комплексу маркетингу (пристосування елементів маркетингу до специфіки окремого цільового ринку).

Структура служби міжнародного маркетингу може мати 3 варіанти:

1) експортний відділ;

2) міжнародний філіал (керує, як правило, власний президент, який визначає мету діяльності даного філіалу, його бюджет тощо);

3) транснаціональна корпорація.

Отже, з врахуванням ризику, який властивий діяльності на міжнародному рівні, фірмі необхідно приймати рішення в області міжнародного маркетингу послідовно, комплексно і виважено.

Вихід підприємств на світовий зовнішній ринок - закономірність розвитку ринкової економіки. Діяльність підприємств на світовому ринку пов'язана з міжнародною виробничою й науково-технічною кооперацією, експортом і імпортом товарів і послуг.

Проблеми державного регулювання діяльності підприємств на зовнішньому ринку потребують подальшого вдосконалення. За допомогою аналізу методів міжнародного регулювання, потрібно виробити оптимальну зовнішньо економічну стратегію роботи підприємств в ринкових умовах, а саме:

забезпечення стабільності в розвитку міжнародної економіки і валютно-фінансовій сфері;

розвиток співробітництва між країнами у різних формах;

усунення дискримінації в торгівельно-економічних відносинах між країнами і угрупуваннями;

сприяння розвитку приватного підприємництва;

прийняття конкретних заходів виходу з криз в конкретній країні або на світовому ринку;

узгодження і координація макроекономічної політики держав, обумовленої об'єктивними тенденціями до економічної інтеграції в рамках окремих регіонів.

Законодавство України всіляко заохочує експорт продукції вітчизняних товаровиробників. Найсуттєвіше значення в цьому плані має встановлення нульової ставки податку на додану вартість на всі види експортної продукції (за винятком експорту продукції, яка, згідно з законодавством, звільнена від ПДВ на внутрішньому ринку України).

Сукупний зовнішньоторговельний оборот товарів та послуг у 2007 році збільшився порівняно з 2006 роком на 17.6% і становив 103.5 млрд. дол. США (у 2006 році оборот зріс на 13.50

Перевищення темпів зростання імпорту товарів та послуг над експортом становило 8.8 в. п, вперше за останні 7 років в Україні сформувалося від'ємне сальдо зовнішньоторговельного балансу у розмірі 3.1 млрд. дол. США (у 2006 році воно було додатнім та становило 671 млн. дол. США).

Вихід України на світовий ринок передбачає вирішити багато проблем принципової важливості органічного входження держави в світове господарство, використання у повній мірі можливостей для вирішення своїх внутрішніх завдань, географічних і структурних проблем зовнішньоекономічних зв'язків країни. Україна має не просто проголосити про перехід до економіки відкритого типу, але й прийняти відповідні рішення з практичної реалізації цього курсу.

Проблеми і негативні довгострокові тенденції українських зовнішньоекономічних зв'язків, які зберігаються в структурі експорту та імпорту:

переважно сировинна спрямованість експорту, превалювання в ньому енергомісткої та матеріаломісткої продукції;

деформована демографічна структура експорту та імпорту аж до монопольної залежності від окремих країн в (нафта, газ);

нераціональне і нерівномірне розміщення експортного потенціалу.

Ключові проблеми розвитку зовнішньої торгівлі України пов'язані з диверсифікацією її геополітичних або регіональних пріоритетів, з оптимізацією структури експорту й імпорту, з гармонізацією національного законодавства відповідно до вимог і норм ГАТТ/ВТО.

Для ефективного розв'язання проблем і розвитку зовнішньоекономічних зв'язків необхідна суттєва трансформація товарної структури (перехід на торгівлю товарами високого ступеню обробки), а саме:

1. Прискорений розвиток торгівлі послугами, особливо транспортно-інфраструктурними і туристичними.

2. Подальша диверсифікація географічної структури

3. Необхідно раціоналізувати у територіальному плані експортний потенціал України.

4. Необхідно проводити селективну політику в загальному процесі лібералізації зовнішньої торгівлі. Доцільним є успішне закінчення входу в структуру ГАТТ/ВТО, що очікується найближчими роками.

Основними принципами формування відкритої економіки повинні стати:

по-перше, акцент на розвиток власних галузей, що мають порівняльні і конкурентні переваги у світовій економіці регіонального (СНД) і глобального масштабу;

по-друге, високий рівень внутрішньої інтегрованості вітчизняної економіки, створення потужного національного ринку як фундаментальної основи для завоювання і закріплення за собою відповідних ніш на гостро конкурентних і високо інтенсивних світових ринках товарів і послуг;

по-третє, забезпечення подальшої фінансової стабілізації, що покращує макроекономічні умови як для національного, так і для міжнародного підприємництва, від чого залежить створення сприятливого інвестиційного клімату;

по-четверте, введення твердої конвертованої валюти;

по-п'яте, врахування різної фактороінтенсивності національних галузей і виробництв, тобто їх капітало і працезабезпеченість порівняно з іншими країнами, врахування відповідних внутрішніх витрат, цін і їх світових аналогів з тим, щоб уникнути несприятливої для України асиметрії в цінах, що погіршує умови торгівлі і призводить до суттєвих збитків.

Головна мета держави в цих у мовах - розроблення зовнішньоекономічної стратегії, визначення напрямків спрямування експортного потенціалу, підтримка галузей і підприємств в розвитку експортних виробництв та стимулювати роботу підприємств економічними методами, хоча повністю відмовитися від адміністративних важелів, як показує світовий досвід, неможливо, держава повинна регулювати, координувати і допомагати розвитку зовнішньоекономічної діяльності у відповідності з обраним напрямком. Особливе значення в цьому плані набуває створення системи стимулювання експорту, особливо найбільш ефективного і перспективного експорту - експорту готової продукції. Суттєву роль в цьому відіграють податкові пільги, формування системи кредитування і страхування зовнішньоекономічної діяльності. Держава в питанні імпорту, головним чином, за допомогою митних податків сприяє його раціоналізації.

Вплив та вагомість України на міжнародній арені залежить від стану її економіки, від рівня економічного розвитку, потенціалу і конкурентоспроможності на світових ринках. Коли стабілізуються макроекономічні показники, підвищиться рівень життя на Україні, вона матиме можливість і всі умови для вступу у ті міжнародні організації і інтеграційні об'єднання, з якими про це тільки починається діалог.

Експорт є найпростішим способом виходу на зовнішній ринок. За інтенсивністю і обсягами розрізняють нерегулярний і регулярний експорт. Нерегулярний експорт - це пасивний рівень зовнішньоекономічних відносин, коли підприємство час від часу експортує свої надлишки і продає товари місцевим оптовикам, що представляють закордонних покупців. Про регулярний експорт можна говорити тоді, коли підприємство має за мету розширити свої зовнішньоторговельні операції на конкретному ринку.

Застосовуючи стратегію експорту, підприємство виготовляє свої товари у власній країні, пропонуючи їх на експорт у модифікованому або в немодифікованому вигляді. Переваги цього способу:

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10