цілому надзвичайно складно однозначно оцінити нормативні акти, прийняті в останні роки існування СРСР. По-перше, їх прийняття сприяло які-сним змінам, переходу від майже повної ізоляції до нормальних міжнародних економічних відносин. По-друге, ці акти в принципі гарантували СП господар-чу самостійність та невтручання в їх дії з боку органів управління. По-третє, більшість нормативно-правових актів постійно змінювалась та коригувалась у бік лібералізації. Це забезпечило масштаби та достатньо високий динамізм спільного підприємництва в ті роки. Проте нестикування окремих актів та норм аж до взаємовиключення, їх дублювання, та коригування при проходженні з, верхніх рівнів управління до нижніх; недоступність частини нормативних актів для західних бізнесменів через нерозвиненість оперативно-інформаційних засобів; непослідовність у питаннях, оподаткування свідчили про половинчатість прийнятих законодавчих рішень. Все це у тій чи іншій мірі відобразилось у перших законодавчих актах, прийнятих у незалежних державах - колишніх рес-публіках СРСР16 квітня 1991 р. парламент України прийняв Закон УРСР "Про зовніш-ньоекономічну діяльність". У Законі подано повне визначення терміна "Спільне Підприємство": "Спільні підприємства - це підприємства, які базуються на спільному капіталі суб'єктів господарської діяльності Української РСР та суб'єктів господарської діяльності інших республік Союзу РСР або іноземних суб'єктів господарської діяльності, на спільному управлінні та на спільному розподілі результатів та ризиків".Закон України "Про господарські товариства", прийнятий 19 вересня 1991 р., регулює організаційно-правові засади заснування СП. Так, згідно зі ст. З "іноземні громадяни, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, а також міжнародні організації можуть бути засновниками та учасниками госпо-дарських товариств нарівні з громадянами та юридичними особами України...". Спільне підприємство як різновид господарського товариства, відповідно до цього Закону, може мати одну з п'яти правових форм: а) акціонерне товарист-во; б) товариство з обмеженою відповідальністю; в) товариство з додатковою відповідальністю; г) повне товариство; д) командитне товариство.В цілому протягом 1991-1992 років в Україні було сформовано досить лі-беральне законодавство щодо іноземних інвестицій. Водночас у ньому було чимало недоліків. І найбільш суттєвим з них є невідповідність у термінології. Так, у Законі України "Про власність" і Законі України "Про підприємстві" під спільними підприємствами розуміються суб'єкти, засновані на змішаній формі власності. При цьому немає чіткої вказівки на наявність іноземної частки в ка-піталі підприємства. На цій підставі до категорії СП могли бути віднесені суб'єкти, засновані за участю лише фізичних та юридичних осіб України. На цьому етапі виникла проблема розмежування понять "спільного" і "змішаного" підприємства. А після введення Закону "Про іноземні інвестиції" з'явилось по-няття "підприємство з іноземними інвестиціями", що ще більше загострило проблему термінології. Крім того, у згаданому законі не було визначено мінімального розміру та виду іноземних інвестицій, для яких встановлювалися по-даткові пільги. Існував завуальований імпорт товарів під виглядом вкладів у статутні фонди СП з наступною реалізацією третім особам. Виникла також по-треба у диференціації пільгового режиму для інвестицій у валюті, у формі май-нових прав, технологій тощо.Усунути недоліки Закону "Про іноземні Інвестиції" був покликаний Де-крет Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 р. "Про режим іноземно-го інвестування". Було введено нове поняття - «кваліфікаційна іноземна інвес-тиція», тобто, визначалися умови, необхідні для набуття чинності пільгового оподаткування. По-перше, частка іноземного інвестора в статутному фонді підприємства повинна бути не менше 20%. По-друге, визначався мінімальний обсяг інвестицій. У грудні 1993 р. вийшов Закон України «Про Державну програму за-охочення іноземних інвестицій в Україні». Програмою були обумовлені пріори-тетні сфери для іноземного інвестування (це в основному агропромисловий комплекс, виробнича діяльність, будівництво, зв'язок, транспорт). Для поліп-шення інвестиційного клімату передбачався розвиток інфраструктури міжна-родного бізнесу, встановлювався новий перелік вимог до одержання пільг іно-земними інвесторами. Державна програма заохочення іноземних інвестицій внесла багато про-гресивних моментів у розвиток іноземного підприємництва, хоча і не передба-чала суттєвих змін відносно пільгового оподаткування. Особливості оподаткування прибутку підприємств з іноземними інвес-тиціями було визначено у Законі України "Про оподаткування прибутку під-приємств", прийнятому 28 грудня 1994 р. Основне нововведення Закону поля-гало у тому, що податком обкладався не доход від діяльності, а тільки прибу-ток. Відповідно до ст. 7 означеного Закону прибуток підприємств з іноземними інвестиціями, зареєстрованих до набуття чинності цим Законом (тобто, до 1 січня 1995 р,), не оподатковується протягом п'яти років з моменту внесення кваліфікаційної інвестиції. Ті підприємства, що зареєстрували іноземні інвес-тиції в свій статутний фонд після 1 січня 1995 р., повинні були оподатковува-тись на загальних підставах.Незважаючи на прагнення уряду впорядкувати державне управління іноземними інвестиціями, проблем у цій сфері залишалось чимало. Зокрема, це стосується порядку ввезення іноземного капіталу. Більша частина інвестицій в Україну надходила у вигляді майнового вкладу (виробничі лінії, офісна техні-ка, меблі і т. п.). Раніше ввезення в Україну цього капіталу не обкладалося дер-жавним митом. Але 16 листопада 1995 р. був прийнятий Закон України "Про деякі питання оподаткування підакцизних товарів", згідно з яким скасовува-лися всі пільги, передбачені законодавчими актами України відносно сплати ввізного мита, акцизних зборів, а також ПДВ. Ці заходи звели рентабельність вкладення капіталу в Укра-їну до мінімуму.19 березня 1996 р. Верховна Рада України прийняла Закон України "Про режим іноземного інвестування". Найважливішою суттєвою рисою нового Закону є те, що для іноземних інвесторів на території України встановлюються національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності. Тим самим Закон фактично зрівнює умови для зарубіжних та вітчизняних інвесторів, що є своєрідною спробою встановлення паритету між інтересами вітчизняних виробників та потребами формування сприятливого інвестиційно-го клімату в Україні.Закон звільнив від мита майно іноземного інвестора, яке ввозиться в Україну як внесок до статутного фонду підприємств з іноземними інвестиція-ми, якщо воно не відчужується протягом трьох років (раніше таке май-но звільнялося від сплаті; мита без обмежень у термінах його відчуження); виключив можливість націоналізації; надав гаранти вільного використання прибутку і його переказу за кордон. Позитивним є те, що державна ре-єстрація іноземних інвестицій, за Законом, здійснюється лише після фактично-го їх внесення, тоді як відповідно до попереднього Декрету їх можна було реєструвати і до моменту внесення. Також чітко визначено момент набут-тя підприємством статусу підприємства з іноземними інвестиціями - день зарахування іноземної інвестиції на його баланс.В цілому прийнятий Закон важко оцінити однозначно. Одним з найбільш сут-тєвих недоліків Закону є також відсутність гарантії звільнення іноземного інве-стора від нових видів податків, яка надавалась Декретом від 20 травня 1993 р. Ще один негативний момент - відсутність вказівки на джерело виплати компе-нсації іноземному інвестору у разі нанесення йому державними органами збит-ків. Таким чином, Закон України "Про режим іноземного інвестування" мо-жна назвати виправданим за змістом, але непослідовним - за формою викла-дення основних положень.Про актуальність проблем іноземного інвестування свідчить те, що про-цес законотворчої діяльності у даній сфері не припиняється. Так, у 1998 р. ви-йшов Указ Президента України "Про деякі питання іноземного інвестування ", а в 1999 р. - Указ Президента України "Про залучення іноземних інвестицій в економіку України". Зокрема, в останньому глава держави постановляє "уста-новити, що не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість операції з передачі основних фондів, що ввозяться іноземними інвесторами для внесення до статутних фондів створюваних за їх участю на території України юридич-них осіб в обмін на їх корпоративні права". У травні 1999 р. було прийнято За-тон України «Про внесення зміни до ст. 19 Закону України «Про інвестиційну діяльність», у якому визначено поняття захисту інвестицій і державних гарантій цього захисту. Окремо слід виділити Указ Президента України "Про Основні напрямки інвестиційної політики на 1999-2001 роки". У документі, зокрема зазначається, "що залученню іноземних інвестицій в економіку України заважають часті зміни законодавства та відсутність надійних гарантій захисту для іноземних інвесторів, занадто високий рівень ставок оподаткування, повільні темпи приватизації, складна система ведення бухгалтерського обліку, яка не відповідає міжнародним стандартам". Серед завдань інвестиційної політики Президент виділив "... сприянню залученню іноземних інвесторів до довгострокових інвес-тиційних проектів, практичне забезпечення системи гарантій для них". Питання про важливість залучення та ефективного використання Інозе-мних інвестицій було внесено до проекту "Україна: поступ у XXI століття. Стратегія економічної та соціальної політики на 2000-2004 рр. (Послання Президента України до Верховної Ради України). Зокрема, до стратегічних пріоритетів України віднесено такі напрямки, як "Завдання інвестиційної стратегії та "Удосконалення зовнішньоекономічної діяльності". У документі за-значається, що "особливої уваги вимагають інвестиційні проекти із змішаним фінансуванням - з використанням державної частки інвестицій як гарантії ці-льового спрямування інвестиційних ресурсів та можливістю дальшої привати-зації".
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5
