RSS    

   Статус біженців у Європейському Союз

осліджено, що загалом, для держав-членів ЄС у процесі імплементації ними положень відповідних міжнародно-правових актів на національному рівні характерними є відсутність синхронності та значні відмінності у виборі пріоритетних проблем, а також стратегій та способів їх розв'язання;

відповідними міжнародно-правовими актами органів ЄС у сфері захисту прав та забезпечення правового статусу біженців не передбачене

встановлення окремих часових обмежень щодо реалізації лише окремих прав зазначеної категорії населення (наприклад, щодо їх права на працевлаштування в державі притулку), проте в окремих державах-членах ЄС такі обмеження застосовуються на практиці;

практична реалізація правового статусу біженців у державах-членах ЄС ускладнюється різними чинниками - держави-члени ЄС, приміром, доволі часто скорочують загальні обсяги соціального забезпечення біженців та шукачів притулку, визначають пріоритетним фінансування заходів сприяння реалізації лише їх окремих прав;

національне законодавство України у сфері захисту прав біженців свідчить про одночасне використання підходів, визначених як нормами Конвенції 1951 р. та Протоколу 1967 р., так і правових актів, ухвалених органами ЄС: з одного боку - Україна створює більш сприятливий (порівняно з Конвенцією 1951 р) режим захисту прав біженців, а з іншого - звужує можливість допуску біженців на свою територію шляхом запозичення західноєвропейської концепції „третьої безпечної країни”;

вимоги адаптації законодавства України до права ЄС у сфері захисту прав та регулювання правового статусу біженців логічно вестимуть до заміни національного режиму забезпечення правового статусу біженців в Україні режимом найбільшого сприяння, передбаченим актами органів ЄС у цій сфері регулювання, що позитивно вплине на проведення чіткішого розмежування правового статусу громадян держави, а також іноземців та осіб без громадянства.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що основні результати дисертаційного дослідження можуть бути використані в діяльності державних органів України, які займаються питаннями співробітництва з ЄС та питаннями міграції, а також удосконалити чинне міграційне законодавство щодо питань забезпечення реалізації правового статусу біженців.

Досягнуті результати становлять практичний інтерес: а) у політичній сфері (положення та висновки дисертаційної роботи можуть бути основою для подальшої розробки цілісної державної міграційної політики в Україні); б) у правотворчості (проаналізовані в дослідженні досвід правотворчості іноземних держав може бути застосований у процесі вдосконалення існуючої системи вітчизняного імміграційного законодавства, особливо у сфері захисту прав біженців); в) у правозастосовчій діяльності (використання отриманих результатів може сприяти удосконаленню діяльності державних органів щодо управління імміграційним процесом та у сфері забезпечення прав біженців зокрема.

Теоретичне значення роботи полягає в тому, що сформульовані в дисертації висновки і теоретичні положення можуть сприяти подальшому розвитку вітчизняної науки та європейського права, а її результати можуть бути використані для подальших наукових досліджень, пов'язаних із інтеграцією України до Європейського Союзу, а також в сфері вивчення права ЄС.

Пропозиції та висновки, сформульовані за результатами проведеного дисертаційного дослідження можуть бути використані у навчальному процесі при вивченні курсу міжнародного публічного права, а також при викладанні спеціальних курсів і підготовці наукових розробок, навчальних посібників, що стосуються не тільки проблем вимушеної імміграції, а й прав людини взагалі.

Апробація результатів дисертації. Підсумки розробки проблеми в цілому, окремих її аспектів, отримані узагальнення та результати були оприлюднені: на міжнародній науково-практичній конференції “Міжнародне право після 11 вересня 2001 року” (м. Одеса, квітень 2004 р), на міжнародній науково-практичній конференції “Теоретико-прикладні проблеми протидії організованій злочинності та злочинам терористичного спрямування” (м. Львів, 8-9 квітня 2005 р); на міжнародній науково-практичній конференції „Митна політика України в умовах інтеграції до світової спільноти” (м. Дніпропетровськ, 14 квітня 2006 р); на всеукраїнській науковій конференції „Механізм правового регулювання правоохоронної та правозахисної діяльності в умовах формування громадянського суспільства” (м. Львів, 9 листопада 2007 р), а також використано під час читання курсу “Міжнародне публічне право” для студентів та курсантів Львівського державного університету внутрішніх справ.

Теоретичні аспекти роботи використовувались авторкою у навчальному процесі під час проведення занять з міжнародного публічного права, зокрема, за темами: „Захист прав людини в міжнародному праві” та „Міжнародне гуманітарне право”.

Публікації. Основні теоретичні положення й висновки дослідження висвітлені у восьми наукових статтях, які опубліковані у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура і обсяг дисертації. Структура дисертації складається зі вступу, двох розділів (які містять шість підрозділів), висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації - 234 сторінок, в тому числі список використаних джерел - 478 найменувань - на 53 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, з'ясовано зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначено об'єкт, предмет, мету і завдання дослідження, охарактеризовано методологічну основу; розкрито наукову новизну роботи, її практичне та теоретичне значення, подано інформацію про апробацію і публікації результатів дослідження, визначається його структура й обсяг.

Розділ 1 "Становлення та розвиток міжнародно-правового регулювання статусу біженців" складається з трьох підрозділів та висвітлює базові теоретико-методологічні засади міжнародно-правового статусу біженців у Європейському Союзі. Підрозділ 1.1 "Ступінь наукової розробленості теми" присвячено з'ясуванню ступеня вирішення проблеми статусу біженців у Європейському Союзі. У вітчизняній науковій літературі особливості регулювання статусу біженців у рамках ЄС та його державах-членах є малодослідженими. Залежно від мети та характеру наукового аналізу в межах кожної галузі знань сформувалися специфічні підходи до аналізу феномену біженців, зокрема, до його визначення, типології та методики дослідження. Загалом, проблеми забезпечення захисту прав біженців та реалізації їх міжнародно-правового статусу розглядаються дослідниками у тісному зв'язку із міжнародними міграційними процесами. Аналіз спеціальних літературних джерел дав можливість виділити коло питань, які потребують поглибленого вивчення:

1) основні недоліки сучасного міжнародного механізму захисту прав біженців (а саме, відсутність оновленого універсального визначення поняття „біженець” та відсутність механізму міжнародного контролю за виконанням державами їх зобов'язань у досліджуваній сфері регулювання);

2) характерні риси правового статусу біженців, які ставлять його у ранг особливого комплексного правового явища;

3) особливості прийнятих на регіональному рівні визначень поняття „біженець” (особливо тих, що спрямовані на розширене тлумачення поняття „біженець”, визначеного Конвенцією 1951 р., а також Протоколом 1967 р. до неї); аналіз правового статусу таких категорій, як „біженці”, „шукачі притулку”, „вимушені переселенці” тощо;

4) особливості становлення та функціонування інституту біженців у Європейському Союзі; історичний міжнародний досвід щодо регулювання забезпечення реалізації правового статусу біженців;

5) ступінь відповідності норм українського законодавства щодо регулювання правового статусу біженців нормам відповідних міжнародно-правових актів у досліджуваній сфері регулювання тощо.

Підрозділ 1.2 "Еволюція поняття „біженець” та специфіка міжнародно-правового статусу біженців" присвячено висвітленню еволюції поданого у міжнародно-правових актах поняття „біженець” щодо охоплюваних ним категорій осіб. Констатовано, що лише після Першої світової війни державами були здійснені перші спроби спільного надання допомоги особам, які шукали порятунку в інших країнах від загроз, що існували у державах їх громадянської приналежності або постійного місця проживання. З часом у міжнародно-правовій практиці критерії встановлення статусу біженців поступово розширювалися.

Для розгляду проблем еволюціонування поняття „біженець”, важливе значення має затвердження Статуту Міжнародної організації у справах біженців. Проте слід відзначити, що МОБ створювалася як тимчасова спеціалізована установа ООН, до компетенції якої було віднесено реєстрацію, визначення статусу, репатріацію, переселення, правовий та політичний захист біженців. Наступним кроком у становленні міжнародно-правових механізмів регулювання статусу біженців стало створення Генеральною Асамблеєю ООН у 1951 р., Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців. Аналіз чинних установчих документів цього органу привів до висновку про те, що Статут УВКБ ООН потребує нових доповнень, що стосуватимуться внесення у визначення поняття “біженець” змін, які легалізують нові напрями діяльності Управління у сучасних умовах.

Значний науковий інтерес при дослідженні еволюції поняття “біженця” становить також аналіз основних понять та критеріїв, згідно яких статус біженця визначається за Конвенцією 1951 р.

З точки зору міжнародного права, зміст правового статусу біженців складають їх права, свободи та обов'язки, передбачені нормами загальних і спеціальних міжнародних угод і відтворені в національних законодавчих актах держав. Враховуючи наведене, в дисертації звертається увага на такі положення. По-перше, біженці нарівні з іншими категоріями населення, незалежно від того, законним чи незаконним є їх перебування на території держави, користуються основними правами людини, які носять універсальний характер. По-друге, біженці користуються притаманними лише їм правами та привілеями, передбаченими положеннями універсальних та регіональних міжнародних договорів, що безпосередньо регулюють їх правовий статус. По-третє, важливу роль у визначенні особливостей реалізації правового статусу біженців відіграють системоутворюючі керівні принципи визначення порядку та методів забезпечення реалізації правового статусу біженців. По-четверте, до моменту отримання рішення щодо надання особі статусу біженця чи відмови у такому наданні така особа ще не підпадає під поняття „біженець”, а є лише шукачем притулку, обсяг прав якого - набагато вужчий порівняно з правовим статусом біженців. По-п'яте, Конвенцією 1951 р. передбачається, що біженцем може бути і особа без визначеного громадянства, що дещо змінює її правовий статус, який визначатиметься також на основі положень Конвенції про статус апатридів 1954 р., і Конвенції про скорочення випадків без громадянства 1961 р. По-шосте, існують дві основні категорії біженців, правовий статус яких відрізняється з огляду на джерело надання їм допомоги, - „конвенційні” та „мандатні” біженці. По-сьоме, особливості міжнародно-правового статусу біженців тісно пов'язані зі специфікою визначеного національним законодавством статусу біженців у його порівнянні зі статусом іноземних громадян та осіб без громадянства, які перебувають на території певної держави.

Страницы: 1, 2, 3, 4


Новости


Быстрый поиск

Группа вКонтакте: новости

Пока нет

Новости в Twitter и Facebook

                   

Новости

© 2010.