Быстрый поиск

Стратегія міжнародної економічної діяльності України

Зміст
Вступ
1. Теоретичні основи формування стратегій міжнародної діяльності країни
2. Місце України в міжнародній економіці
2.1 Аналіз географічної і товарної структури експорту товарів та послуг за 2008 рік та січень 2009 року
2.1.1 Аналіз експорту
2.1.2 Аналіз імпорту
2.2 Аналіз інвестиційної діяльності України за 2008 рік
2.3 Співпраця України з міжнародними організаціями
2.3.1 Співробітництво з Міжнародним банком реконструкції та розвитку (МБРР)
2.3.2 Співробітництво з Європейським банком реконструкції та розвитку (ЄБРР)
2.3.3 Співробітництво з Європейським інвестиційним банком (ЄІБ)
2.3.4 Співробітництво з Чорноморським банком торгівлі та розвитку (ЧБТР)
2.3.5 Співробітництво з Північним інвестиційним банком (ПІБ)
3. Розробка стратегії міжнародної економічної діяльності України
3.1 Стратегія економічного розвитку України
3.1.1 Розвиток експортного сектору
3.1.2 Розвиток імпортного сектору
3.1.3 Географічна та регіональна політика, співпраця з іншими країнами
3.2 Перспективі співпраці України з міжнародними організаціями
Висновки
Перелік використаної літератури
Додатки
Вступ
Проблема розробки ефективної стратегії міжнародної економічної діяльності України залишається актуальної впродовж всього періоду існування України як незалежної держави. В період глибокої економічної і політичної кризи, в якій перебуває Україна на сьогоднішній день, стратегічне планування і створення такої політики зовнішньоекономічної діяльності, яка б максимально враховувала інтереси нашої країни і її абсолютні і порівняльні переваги, стають найбільш гострими проблемами, вирішення яких неможливо відкладати на довший строк.
Метою даного дослідження є виявлення теоретичних основ формування стратегії міжнародної економічної діяльності України (МЕДУ), аналіз статистичних даних про експортно-імпортні відносини країни, виявлення спрямованості зовнішньоекономічній діяльності і формування своєї точки зору з приводу розробки стратегії МЕДУ.
Не можна не відмітити, що Україна вже зробила значний крок до членства в світових економічних організаціях, про що свідчить приєднання її до ВТО. Ще в 2005 р. був вибраний основний напрям зовнішньої політики України - євроінтеграція.
Але й досі Україна не робить конкретних кроків, які б вивели вітчизняну економіку на новий шлях розвитку. Ми хочемо досягнути європейського рівня, але не хочемо бачити, що, по-перше, необхідно змінити погляд на речі, змінити існуючі рамки, йти інноваційним шляхом. Потрібно відмовитися від неприбуткових галузей, і, замість того, зосередити зусилля на розвитку перспективних.
У цьому науково-дослідницькому завданні я розробила комплекс заходів, які здатні покращити існуючий стан української економіки та виділила перспективні галузі розвитку, в які потрібно інвестувати час і грошові кошти, і які в майбутньому будуть не тільки прибутковими, але й конкурентоспроможними на європейському та світовому ринку.
1. Теоретичні основи формування стратегій міжнародної діяльності країни
Слово «стратегія» належить до часто вживаних в різних сферах людської діяльності. Проте лише в небагатьох випадках воно використовується для позначення певної сукупності теоретичного і практичного досвіду. Під економічною стратегією розвитку мають на увазі розраховану на певний проміжок часу цілісну систему дій суб'єкта міжнародної економіки, направлених на реалізацію мети, завдань, пріоритетів його економічного відтворення з урахуванням комплексу внутрішніх і зовнішніх чинників і рисок [8, с. 543].
На сьогоднішній день у вітчизняній економічній літературі відсутнє комплексне, стале поняття «Стратегія міжнародної діяльності країни». Одним з найповніших, на мій погляд, є наступне:
Зовнішньополітична стратегія держави -- це система концептуальних підходів, яка визначає життєво важливі національні інтереси держави і засоби їх забезпечення шляхом взаємодії з навколишнім світом.
Зовнішньополітична стратегія -- це, швидше, абстрактно теоретичний феномен.
М. Портер, найбільший фахівець сучасності, в області конкуренції і стратегії пропонує розуміти під стратегією «створення унікальної і вигідної позиції, що передбачає певний набір видів діяльності». Він відзначає, що «стратегія -- це вирішення компромісів у конкуренції. Суть стратегії полягає в тому, щоб вибрати те, від чого можна відмовитися. Без компромісів не було необхідності вибирати і, таким чином, не було необхідності в стратегії». Стратегічне позиціонування повинне визначати не тільки вибір видів діяльності, але і їх взаємозв'язок. Якщо операційна ефективність -- це проблема досягнення чудових показників по окремих видах діяльності, то стратегія - це проблема вибору комбінації видів діяльності.
Існує також широке розуміння зовнішньополітичної стратегії, як поєднання концептуальних принципів і практичних дій держави, направлених на забезпечення національних інтересів.
Процес вибору, визначення і ухвалення міжнародної стратегії країни дуже складний і здійснюється у декілька етапів:
1. визначення стратегії;
2. реалізація стратегії;
3. оцінка суті.
Перший етап є найважливішим і вимагає найбільших затрат коштів та часу. Залежно від можливостей певної країни, її амбіцій, здібностей впливу на інших учасників міжнародних відносин, кожна країна вибирає свою стратегію.
Так, наприклад, для держав з обмеженими можливостями і скромними амбіціями просторовим лімітом стратегії може бути регіон або навіть субрегіон. Інші ж сприймають географію своїх національних інтересів ширше. Сьогодні лише декілька держав має можливість здійснювати зовнішньополітичну стратегію в географічно найширших межах (США, Росія).
Країна при виборі стратегії також повинна враховувати свої національні інтереси, які можуть бути, як життєво важливими і мати надзвичайне значення для виживання, безпеки і життєздатності країни, так і гуманітарними (допомога країнам світу) або менш важливими.
Зовнішньополітична стратегія утілюється не тільки всіма засобами зовнішньої політики (дипломатія, економічні зв'язки, застосування воєнної сили, культурні впливи, і тому подібне), але і шляхом підтримки її внутрінаціональними заходами, які при певних обставинах грають навіть більшу роль, ніж міжнародна діяльність.
Очевидним є тісний зв'язок всіх складників здійснення стратегії з внутрішнім станом держави.
На вибір стратегії впливають наступні чинники:
1) Стабільні (комплекс природно географічних умов, зокрема клімат, географічне розташування);
2) Нестабільні (історичний досвід і особливості національної свідомості);
3) Змінні -- стан і динаміка змін в міжнародній системі; -- характер режиму, а також традиції суспільної дискусії, відносно міжнародної стратегії держави; -- економічні можливості і розміри держави; -- технологічний потенціал держави; -- світоглядна основа міжнародної стратегії, тобто комплекс уявлень про міжнародне середовище і перспективи його розвитку.
Отже, при виборі міжнародної стратегії, необхідно враховувати економічні, політичні, соціально-психологічні чинники, національні інтереси, глобальність сучасної економіки і рівень розвитку інших країн, а також особливості кожної нації і відмінні риси стратегів.
Розглянемо найбільш поширені види міжнародних стратегій:
1. Залежно від напряму формування і реалізації зовнішньоекономічної політики держави:
1.1. Меркантилізм - орієнтація на накопичення коштовностей. Політика обмеження імпорту і розширення експорту завдяки втручанню держави. Основним засобом регулювання є мито і встановлення бар'єрів.
1.2. Протекціонізм - захист внутрішньої економіки за допомогою мит і кількісного обмеження імпорту і/або експорту.
1.3. Вільна торгівля. Активна участь в МРТ. Політика невтручання (тільки забезпечення безпеки, нейтралізація державної підтримки експорту іншими країнами).
1.4. Агресивний протекціонізм - захист інтересів найбільш розвинених, монополізованих галузей економіки. Політика: за рахунок великих цін на внутрішньому ринку отримати монопольно високий прибуток.
1.5. Колективний протекціонізм. Результат діяльності інтеграційних груп суб'єктів МЕД. Порівняльна лібералізація взаємної торгівлі а також здійснення узгодженої єдиної протекціоністської політики щодо інших країн.
2. Залежно від характеру взаємодії політики і економіки держави розрізняють наступні моделі:
2.1. Ліберальна модель
Відкидає тотальне регулювання економіки державою, яка паралізує спонтанні сили розвитку, вирівнювання і регенерацію суспільства, стагнацію і руйнування економіки.
У основі ліберальної стратегії лежить модель ідеальної взаємодії політики і економіки, основний механізм якої представлений у вигляді вільного (від державного регулювання) ринку і стихійної регенерації, а також розподілу різних товарів і послуг.
МІНУСИ: Дана стратегія «сліпа» до жорсткої конкурентної боротьби найменш пристосованих учасників ринку. Узгоджуючись з моделлю класичного лібералізму (ранній капіталізм), дана стратегія вимушує весь час починати спочатку, використовуючи метод проб і помилок.
2.2. Консервативна модель
У основі даної стратегії лежить модель взаємодії політики і економіки, причому система управління і її інститути володіють особливим авторитетом і покликані утримувати під контролем сили, що порушують порядок. Передбачає сильну державу і стійкі інститути, що підтримують порядок силою.
МІНУСИ: Неефективна, коли спостерігається недолік зв'язків інститутів і суспільства, підтримки, технологій і правдивості.
2.3. Дискусійно-теоритична стратегія
У основі лежить модель взаємодії політики і економіки, при якій ефективній є політика регулювання мовної комунікації. Іншими словами, гроші і влада - самостійні комунікаційні засоби політики інтеграції, яка найчастіше здійснюється без соціальної інтеграції. Основними інструментами оптимальної взаємодії політики і економіки є гроші, наявність влади і максимальної кількості голосів у виборчій боротьбі. Базовим принципом в поданій стратегії покликана бути домовленість, яка дозволить звільнити соціально-інтеграційні сили політики і забезпечити їй контроль за функціонуванням і розвитком економіки, а стало бути, і суспільства.
Дана стратегія ефективна в умовах розпаду «відмерлих» економічних і соціальних відносин. Дискусії виконують функцію пояснення суті політичних явищ і рішень.
МІНУСИ. Взаємодія - це рух, а будь-який рух не дає можливості передбачати все. Більш того, механізм дискусії не дає можливості прийти до остаточного рішення, іноді паралізує політичні дії.
2.4. Стратегія стимулювання експорту
Способи стимулювання:
Пряме субсидування - експортні премії (субсидії) - фінансові пільги, що надаються урядом або приватними організаціями фірмам-експортерам на вивіз певних товарів за кордон. Вони покривають частину витрат національних виробників і таким чином підвищують їх конкурентоспроможність на зовнішніх ринках. Субсидуватися також може виробництво товарів, направлених на внутрішній ринок. ГАТТ забороняє даний вид стимулювання, хоча він і досить поширений, особливо для виробників сільськогосподарської продукції, і при вивозі капіталомістких і дорогих товарів. Наприклад, продукції авіаційної і суднобудівельної галузей.
Непряме субсидування передбачає фінансові пільги окремим галузям народного господарства або економіці в цілому на отримання кредитів, оплату податків, витрат на електроенергію, транспорт і так далі. Поширеним також є страхування експорту, яке найчастіше здійснюється через надання державних гарантій на експортні кредити.
Податкове стимулювання експорту:
· Надання додаткових пільг експортерам, наприклад, звільнення експортних товарів від посередніх податків;
· Розширення номенклатури товарів, експортерам яких повертаються митні збори;
· Передбачається звільнення від виплати податків на матеріали, використані у виробництві експортних товарів;
· Знижується пряме оподаткування підприємств для часткової компенсації їх витрат як експортерів;
· Дозволяється створювати неоподатковувані податком грошові форми для розвитку експорту;
· Передбачається відстрочення виплати податків;
· Упроваджується система умовного безмитного ввезення.
3. Залежно від сили впливу на інші країни (геополітичні стратегії):
3.1. Стратегії світових лідерів (США, Росія);
3.2. Стратегії регіональних лідерів (Країни ЄС, Китай, Бразилія);
3.3. Стратегії окремих країн.
Швидкий розвиток геополітичних процесів обумовлює розподіл політичного, економічного, ресурсного потенціалу між країнами. Домінуванню США протистоять країни Європи і Азії.
4. Залежно від моделей трансформації:
4.1. Китайська (Китай, В'єтнам, Монголія) - передбачають формування риночних відносин в умовах старої командно адміністративної системи;
4.2. Угорська - означає поступовий перехід до ринкових відносин шляхом перетворень;
4.3. Польська або „шокова терапія”;
4.4. Чехословацька - спирається на традиції ринкової культури;
4.5 Прибалтійська, специфіка якої в малих масштабах народного господарства;
4.6. Російська - заснована на формальній приватизації, розвитку підприємництва
4.7. Українська, обтяжена проблемами суверенітету, економічній незалежності, проблемами державної побудови.
5. Залежно від ступеня розвиненості країни:
5.1. Стратегія використання природних ресурсів
Її використовують, в основному, країни з багатими запасами нафти - країни Персидської протоки, Венесуела, частково Індонезія. Суть її полягає в експорті природних ресурсів із залученням іноземних інвестицій і наступним використанням отриманих доходів для підвищення благополуччя населення і розвитку ряду галузей, орієнтованих на внутрішній ринок. Як правило, це невеликі держави, здатні тривалий час жити за рахунок експорту сировини, яка здобувається, і палива.
5.2 Стратегія «переслідування»
Суть її в тому, що промисловість, яка спирається, головним чином, на дешеву робочу силу, освоює виробництво конкурентоспроможної продукції, яка проводилася раніше в розвинених індустріальних країнах, і заповнює ніші на ринках, з яких ці країни витискуються дешевшими виробами. На перших етапах споживачеві не пропонуються нові продукти: основний тиск робиться на відновлення вже створених зразків за нижчою ціною. Такої стратеги дотримувалися Японія, південна Корея, інші країни Південно-східної Азії. Значним ступенем її використовує сьогодні Китай.
5.3 Стратегія «передових рубежів», якої дотримуються США, Німеччина і інші розвинені країни Європи, а в останніх 25 років і Японія. Полягає в тому, щоб, спираючись на досягнення науково-технічного прогресу, створювати нові продукти і технології, формувати попит на них і нові ринки. Класичний і найбільш успішний приклад - комп'ютерна революція і інформаційні технології, батьківщиною яких сталі США.
Отже, існує величезна кількість стратегій міжнародної діяльності, які може вибрати та або інша країна.
Проте, вибираючи їх, важливо враховувати не тільки першочергові цілі держави, але і ряд чинників, залежно від яких одні стратегії будуть ефективнішими, ніж інші.
Стратегія -- це сукупність генеральних (загальних) цілей і засобів їх досягнення, що визначають напрям дій на довготривалу перспективу. Від її вибору залежить не тільки процвітання окремої країни, але і всієї світової спільноти в цілому.