Світові фінансові банківські кризи: важелі та заходи демпфінування, їх вплив в зарубіжній і вітчизняній практиц

p align="left">- вдосконалення політики валютних інтервенцій у напрямі підвищення її узгодженості з процентною політикою;

- прискорений розвиток строкового сегменту валютного ринку та системи інструментів страхування валютних ризиків;

- активніше використання гнучкого валютного курсу за призначенням - як компенсатора негативних зовнішніх шоків та засобу підтримки конкурентоспроможності товаровиробників;

- перехід у валютному регулюванні до фактичної «прив'язки» курсу гривні до «кошика валют» - до складу кошика могли б увійти, зокрема, долар США, євро, фунт Великої Британії, швейцарський франк, юань КНР, тощо.

На мій погляд, антикризові заходи монетарної політики будуть успішними лише за підтримки їх виваженою фіскальною політикою. Цьому сприятимуть, зокрема, коректна політика управління бюджетними коштами на єдиному Казначейському рахунку НБУ, узгодження заходів Мінфіну щодо розміщення тимчасово вільних коштів серед комерційних банків з діями НБУ та розробка механізмів використання їх для стабілізаційних цілей.

Також, на мою думку, важливою є коректна інформаційна політика, яка має знижувати рівень інфляційних і курсових очікувань, підвищувати довіру до банківської системи та дій НБУ. Закладення урядом до проекту Держбюджету нереальних інфляційних та курсових орієнтирів, невизначеність валютної політики НБУ відіграє несприятливу роль щодо інфляційних й курсових очікувань, підриває довіру до дій монетарної влади, що робить спекулятивні тенденції неконтрольованими. Для вирішення цієї проблеми доцільно підвищувати рівень поінформованості населення щодо перспектив інфляційних процесів та орієнтирів курсової динаміки, оперативно висвітлювати ситуацію в банківській сфері і обґрунтовувати причини застосування комплексу заходів для її врівноваження.

Висновки до розділу 3

Аналіз основних важелів та шляхів демпфінування наслідків світової фінансової кризи в банківській системі України на прикладі ВАТ АБ «Укргазбанк» показує, що в банку виникла класична криза «касового розриву», коли строковість ресурсної бази банку є коротше, ніж строковість активної бази операцій банку:

- при ажіотажі всі короткострокові та середньострокові депозити клієнтів були достроково відкликані та з строкових перемістились в поточні («касові») вимоги до повернення;

- міжбанківський ринок не зміг задовольнити обсяги необхідних запозичень банками, оскільки у всіх банків одночасно виникли проблеми з ажіотажним попитом вимог на повернення готівкових коштів;

- іноземні міжбанківські ринки також не мають вільного обсягу готівкових коштів;

- всі кредити (активи до повернення) перемістилися з короткострокових та середньострокових у довгострокові (пролонговані та неповерненні), тобто планова база короткострокових надходжень коштів до банків була практично ліквідована ;

- падіння обсягів виробництва та закриття виробництв в Україні (криза попиту на продукцію) привела до різкого падіння надходження готівкових коштів на рахунки підприємств.

Шляхами відновлення фінансової стійкості та платоспроможності для ВАТ АБ «Укргазбанк» було застосування наступних двох важелів:

- стабілізаційне рефінансування з боку НБУ;

- рекапіталізація банку з відновленням короткострокової бази ресурсів за рахунок додаткової емісії акцій і знаходження або приватного інвестора, або держави.

При реалізації цих шляхів відновлення фінансової стійкості на першому етапі в 4 кварталі 2008 року ВАТ АБ «Укргазбанк» отримав стабілізаційний кредит в 1,2 млрд. грн. від Національного банку України під заставу акцій статутного фонду, тобто фактично власність банку є закладеною в Національному банку України (беззаставні стабілізаційні кредити НБУ не надає за законом)

На другому етапі в березні 2009 року Укргазбанку ухвалили рішення про пропозицію державі увійти до акціонерного капіталу кредитно-фінансової установи при додатковій розширеній емісії акцій.

В першій половині червня 2009 урядом України було рекапіталізовано (націоналізовано) три «проблемні» банки: «Укргазбанк», «Родовід Банк» та «Київ». Загалом було витрачено 9.57 млрд. гривен. Мінфін надрукував ОВДП, ними уряд сплатив за банки, а потім за ці державні облігації банки отримають «живі» кошти в НБУ. В Укргазбанку уряд отримає 84,21 % акцій за 3,2 мільярди гривень.

Національний банк України, реалізуючи програму подолання наслідків світової фінансової кризи, у 2009 році прийняв низку організаційних документів, які є практичною програмою фінансового оздоровлення банківської системи України

1. Постанова Правління НБУ від 2 червня 2009 року N 315 «Про схвалення Методики розрахунку економічних нормативів регулювання діяльності банків в Україні».

2. Постанова Правління НБУ від 30 квітня 2009 року N 259 «Про затвердження Положення про регулювання Національним банком України ліквідності банків України».

3. Постанова Правління НБУ від 1 грудня 2008 року N 405 «Про затвердження Спеціального порядку здійснення заходів щодо фінансового оздоровлення банків».

Проведений аналіз програм і інструментарію підтримання стійкості банківської системи України на період подолання наслідків фінансової кризи визначають необхідність:

1. Посилення ролі НБУ в процесах курсоутворення шляхом як активних валютних інтервенцій, так і підвищення жорсткості правил торгівлі на валютному ринку;

2. Розвитку механізмів управління гнучким валютним курсом з метою недопущення його різких стрибків і збереження оптимальної динаміки реального обмінного курсу гривні шляхом зниження темпів інфляції;

3. Зміни концепції регулювання руху капіталів у напрямі зняття обмежень на приплив капіталу і ужорсточіння контролю за його відпливом за «тіньовими схемами»;

4. Зміцнення стабільності банківської системи, розширення її ресурсних можливостей та інструментів підтримки економічного зростання;

5. Активізації політики рефінансування, розгляду можливості зменшення норм обов'язкового резервування, збільшення лімітів і послаблення вимог до застави при отриманні банками кредитів від НБУ;

6. Посилення контролю за спекулятивними угодами на міжбанківському валютному і ресурсному ринках;

7. Посилення спроможності фінансового сектору до ринкової «стерилізації» частини надлишкової грошової маси, що знаходиться на руках у населення через розширення спектру цінних паперів для роздрібного продажу та розвиток фінансової інфраструктури, зокрема - страхової мережі;

8. Розробки механізмів заміщення зовнішніх ресурсів у вигляді облігаційних позик, синдикованих кредитів і потоків спекулятивного капіталу внутрішніми ресурсами у спосіб підвищення ролі у структурі грошової пропозиції каналу рефінансування, шляхом розміщення бюджетних коштів у банківській системі та залучення коштів населення.

Антикризові заходи Уряду та Національного банку зі стабілізації ситуації у банківсько-фінансовій сфері повинні спрямовуватись на фактичну націоналізацію великої частки банківської системи України за рахунок законодавчо допустимої рекапіталізації (викупу контрольного пакету акцій додаткової емісії, яка в 810 разів перевищує існуючий статутний фонд) банківських установ за участю держави, норми якої повинні регулюватися на законодавчому рівні.

ВИСНОВКИ

Глобальний етап розвитку світової фінансової системи призвів до розмежування і початку відносно самостійного існування реального та фінансового секторів світової економіки з наростанням домінування останнього, а також сформував нові параметри світової фінансової системи. Процеси дерегуляції, інтеграції та конвергенції міжнародних фінансових ринків, виникнення фінансових конгломератів, транснаціональних банків та корпорацій, що сприяли подальшій дерегуляції фінансових ринків та зменшенню впливу на них держави заклали основи для використання фінансових ринків розвинутими країнами в якості дієвих механізмів перерозподілу світового багатства та призвели до формування центру та периферії світової фінансової системи. Керуючи фінансовими потоками в певних сегментах світової фінансової системи (рух інвестиційного та позичкового капіталів, валютно-фінансові відносини), розвинуті країни отримують потужні важелі впливу на економіки країн периферії та можливість використання цих важелів з метою нееквівалентного перерозподілу світового багатства.

Домінуючою тенденцією процесу фінансової глобалізації стала фінансова транснаціоналізація, яка носить одновекторній і вмотивований характер та може бути трактована як диверсифікація інтересів домінуючих країн центру системи на національні сировинні, товарні та фінансові ринки країн периферії з метою перерозподілу світового багатства на свою користь. Тоді як глобалізація, що, за визначенням, повинна мати своїм наслідком взаємопереплетіння та взаємозбагачення національних економік і є багатовекторним процесом, унеможливлюється саме завдяки маніпуляціям країн центру системи світовими фінансовими ресурсами.

Формування світового фінансового ринку стало основою колосальної експансії глобального капіталу, і особливо - спекулятивного капіталу. Це створює загрозу світових фінансових криз, що охоплюють більшість країн світу. Події останнього часу, а саме європейська валютна криза 19921993 рр., мексиканська фінансова криза 1994 р. й особливо загострення фінансових проблем у Південно-Східній Азії в 1997 р. та Росії й Бразилії в 1998 р., з новою силою привернули увагу до міжнародних фінансових проблем, але не завадили спалаху нової світової фінансової кризи 20072009 років, основаної на спекуляціях з незабезпеченими іпотечними кредитами в США.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19