Тероризм як проблема світового масштабу

p align="left">Попередження, виявлення і контроль виключать можливість ядерного тероризму.

Боротьба з незаконними поставками ядерних і радіоактивних матеріалів є надзвичайно складним завданням урядів у багатьох напрямах, і уряди несуть перед світовим співтовариством відповідальність за недопущення контрабанди й несанкціонованого використання, володіння й переміщення цих матеріалів через свою територію та кордони. Національна система попередження включає виконання міжнародних договорів і конвенцій; розробку, ухвалення й виконання національного законодавства в сфері поводження з ядерними й радіоактивними матеріалами; запровадження систем обліку ядерних матеріалів, ліцензування й видачу спеціальних дозволів на роботу з джерелами радіації; контроль над експортно-імпортними операціями; відповідну роботу правоохоронних органів, розвідки; прикордонний контроль. Також потрібен комплекс заходів для обмеження й ліквідації наслідків можливих актів ядерного тероризму. Окремо необхідно виділити питання фізичного захисту ядерних об'єктів, що є найважливішим для держав, які мають атомні станції (див. нижче).

Незаконний оборот розщеплюваних і радіоактивних матеріалів загрожує національній безпеці, здоров'ю населення й екології всіх країн світу. Тож потрібно підвищити світові стандарти й норми фізичного захисту; вдосконалити юридичну базу попередження й виявлення таких випадків; розширити застосування запобіжних заходів; сприяти співробітництву та обміну інформацією між державами, міжнародними організаціями; обновити з урахуванням сьогоднішніх реалій антитерористичне законодавство. Фізичний захист як перша лінія оборони Єдиним міжнародним стандартом фізичного захисту є Конвенція про фізичний захист ядерних матеріалів від 1980 р. і відповідні загальні рекомендації МАГАТЕ. Національна система фізичного захисту повинна бути спрямованою на забезпечення безпеки в сфері використання ядерної енергії, на захист від протиправних дій і незаконного обороту радіоактивних матеріалів. Будівництво системи фізичного захисту АЕС зазвичай починається з визначення кола і ролей організацій, відповідальних за її безпеку. Потім проводиться аналіз життєво важливих елементів АЕС і можливих методів та шляхів їх ураження; складається список критичного устаткування. Власне систему охорони АЕС забезпечує система інженерних бар'єрів, технічні засоби й персонал станцій. Наступним кроком є створення так званої моделі базової загрози, що ґрунтується на аналізі внутрішніх і зовнішніх загроз, терористичної, кримінальної й антиядерної діяльності угруповань усередині країни й за кордоном (тактика, зброя, спорядження, розмір терористичної групи), які можуть вдатися до спроб несанкціонованого вилучення ядерних матеріалів або диверсії. Все це разом і є загальнодержавною моделлю ядерної загрози. На жаль, в Україні таку модель не створено. Оскільки для цієї роботи необхідно задіяти спеціальні служби й відомства, то цим було б доцільно зайнятися Раді національної безпеки та оборони України, покликаній координувати й контролювати діяльність органів виконавчої влади в сфері національної безпеки. Сьогодні в Україні в сфері ядерної безпеки завдяки міжнародній підтримці вдалося досягти багато чого. Проте для вирішення виниклих сьогодні нових завдань необхідна чітка та злагоджена робота всіх відомств, відповідальних за цю сферу. Найважливішим і водночас найскладнішим питанням є ресурсне забезпечення і, передусім, фінансування. Тут потрібно не тільки сподіватися на допомогу Заходу, а й щороку передбачати в держбюджеті необхідні суми.

2. Об'єднання міжнародних зусиль у боротьбі проти тероризму

В умовах глобалізації міжнародних відносин боротьба з тероризмом тільки в національних рамках виявляється малоефективною. Потрібні об'єднані зусилля держав на парламентському, урядовому та суспільному рівнях. Експерти визнали як одну з провідних політику НАТО в боротьбі із сучасним тероризмом, основні напрями якої були започатковані на Паризькому саміті в листопаді 2002 року.

Сьогодні з міжнародним тероризмом необхідно боротися не аматорськими, а комплексними методами - на системному, міжнародному рівні. Нині стало цілком зрозуміло, що не тільки одна країна не може самотужки протистояти такому явищу, як тероризм, а й групи країн. Постала необхідність координації зусиль на рівні міжнародних організацій. НАТО у цьому розумінні є найефективнішим механізмом боротьби з міжнародним тероризмом.

Настав час утворити певну структуру швидкого реагування, яка б налічувала кілька десятків тисяч солдат і була добре підготовлена, сучасно озброєна та працювала на випередження, не допускаючи будь-яких проявів тероризму. Ця структура покликана убезпечувати населення від терористичних акцій та заходів, які призводять сьогодні до загибелі десятків тисяч людей.

Міжнародний тероризм - це форма силового зіткнення цивілізацій в умовах глобалізованого світу. Передусім ідеться про протистояння іудейської та мусульманської цивілізацій як найбільш радикальних і агресивних. У цю боротьбу втягується і християнська цивілізація, особливо її католицька та протестантська гілки. Втім, православні народи також не залишилися осторонь, найпаче враховуючи розширення зони військових конфліктів на іракську територію. У війні в Іраку беруть участь військові контингенти з православних країн, зокрема Болгарії та України. Не можна забувати і про інтереси таких цивілізацій, як буддійська чи архаїчно-природних культів, характерна для країн Африки і деяких ареалів Азії та Латинської Америки.

Сенс розвитку будь-якої цивілізації визначає її ставлення до людського життя. Найбільш утилітарний підхід до цього питання існує в мусульманській цивілізації, що розглядає жертву з боку носіїв мусульманських цінностей і, тим паче, представників інших цивілізацій, як нормальне, повсякчасне явище. Особливо активно таку лінію проводять радикальні мусульманські угруповання. Тому міжнародний тероризм став знаряддям саме в руках мусульманської цивілізації у її боротьбі за чільне місце у світовій спільноті та світовому господарстві. а також заради посилення своїх позицій. Ситуація, що виникла у світі після 11 вересня 2001 року, підштовхує світову спільноту до вироблення закону стосовно такого нового виду конфліктів ХХІ століття, як війна з тероризмом. Національна стратегія захисту Сполучених Штатів (The National Defense Strategy of the United States) відкривається промовистим твердженням -- «Америка є нацією на війні». Далі йде розшифрування цього твердження: «сьогоднішня війна -- проти терористичних екстремістських мереж, включно з їхніми державними й недержавними прихильниками». Цій війні було дано багато визначень -- «війна з тероризмом», «глобальна війна з тероризмом» або навіть «тривала війна». Все це, по-суті, означає одне: використання військової чи іншої сили для ураження терористів скрізь, де їх буде виявлено. У Сполучених Штатах є визнання факту війни з тероризмом і її політичних та юридичних наслідків. Власне, що це -- «війна взагалі», «нова форма воєнних дій» чи «протистояння зі світом тероризму»? Це справді війна у межах наявної юридичної структури -- чи, як її визначив президент США Джордж Буш у меморандумі Білого дому від 7 лютого 2002 року, «нова парадигма»? «Цю нову парадигму вводимо не ми, а терористи. Вона потребує нового трактування законів війни, яке при тому було б сумісне з женевськими принципами», зазначається у меморандумі. Чи не означає це таке: президент Буш вважає, що традиційний закон збройного конфлікту (який часто кваліфікується у США як «закон війни» й відповідно ілюструється чотирма угодами 1949 року в Женеві) не витримав випробування ХХІ століттям і потребує змін або корекції? Якщо це справді «нове трактування» американською стороною, то дуже важливо, аби воно вписувалося й координувалося з міжнародною відповіддю на тероризм як на явище, яке останнім часом набуває глобального поширення у світі. Традиційно й відповідно до практики багатьох останніх років, тероризм визначався як насамперед внутрішня проблема, стримування якої покладалося на внутрішні закони. Дії терористів, що, як, наприклад, у випадку з «Аль-Каїдою», давно вже набули міжнародних масштабів, не можуть трактуватися як звичайні злочини, які слід розглядати у світлі внутрішніх законів тієї чи іншої країни. Таким чином, постає необхідність розширення закладених у міжнародне право рамок збройного конфлікту. Очевидно, що одна країна, хоч би якою вона була могутньою, не уповноважена одноосібно чинити правосуддя від імені міжнародної спільноти. В ситуацій, яка склалася нині, можливо, є сенс створити авторитетний Міжнародний антитерористичний трибунал, який би мав чітко виписані повноваження судити і притягувати до відповідальності злочинців зі світового терористичного інтернаціоналу?

Проте якщо ми говоримо про зміну парадигми трактування законів війни з тероризмом, то чи не варто одночасно виписати відповідні закони, котрі б сприяли захистові жертв, які опинилися в зоні конфлікту, викликаного діями терористів? Не підлягає сумнівові, що необхідна зміна парадигми, відповідно до якої мали б враховуватися законні права цивільного населення, що завжди найбільше страждає від непримиренного протистояння задіяних у конфліктах сторін. Передусім повинно йтися про конфлікти, аналогічні іракському: на території цієї країни щодня від рук ісламських екстремістів гинуть десятки безневинних людей, а держава не має сили протистояти нападам терористів. Напевно, має бути визначено, що коли внутрішнє насильство досягає рівня «збройного конфлікту», то у війні з терористами можуть застосовуватися методи і засоби, які є адекватною відповіддю на посилення загрози з боку терористичних угруповань. Бо якщо у мирні часи відносини між державою та її опонентами повністю регулюються законами, що захищають права людини, то підвищення внутрішнього насильства до рівня «збройного конфлікту» переводить ситуацію у зовсім іншу площину. У площину, де неможливо повністю гарантувати права людини і її захист від осіб, котрі за ніщо мають життя своїх співвітчизників і ведуть неприкриту війну проти цивільного населення, свідомо удаючись до найбільш варварських методів винищення мирних людей. І якщо донедавна терористичні дії в основному поширювались у межах контексту національної внутрішньої боротьби, то глобалізація тероризму підштовхнула терористів із Близького Сходу розширити свої дії поза межі їхніх власних територій і здійснювати свої напади й на теренах Європи.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8