Типологія країн як чинник конкурентоспроможност
p align="left">Прикладом відсутності біля країн конкурентної переваги подібного роду є залучення іноземних робітників в розвинених країнах на важкі, малооплачувані і непрестижні роботи в будівництві, міському господарстві і тому подібне Отже, соціальні операції, які країна повинна виконувати для залучення бізнесу даного типа, - це:ведення домашніх господарств як постачальників найбільш дешевої
робочої сили (наявність праценадлишкового сільського господарства, як
правило, є в даному випадку конкурентною перевагою);
будівництво і експлуатація комунального житла і пов'язаних з ним
інженерних комунікацій.
Для того, щоб привабити в країну фірми з оброблювальних галузей виробництва, виробників продукції з великою часткою доданої вартості, виробників кінцевої продукції, необхідно створити умови не стільки для економії на вартості робочої сили, скільки для економії на її підготовці. Якість робочої сили, використовуваної в бізнесі даного типа, істотно вище, і, відповідно, працедавця цікавлять не лише ціна, але і освіта, кваліфікація, досвід роботи.
Відповідно, чим країна повинна вигідно відрізнятися від країн-конкурентів в цьому випадку? Наявністю соціальної сфери, що забезпечує такі стандарти життя, які дозволяють відтворити робочу силу відповідної якості. На цю якість, окрім звичайних побутових умов життя працівника, повинні працювати:
виділена в окрему галузь і така, що знаходиться поблизу місця
проживання охорона здоров'я
дошкільна і середня освіта його дітей (теж майбутніх кваліфікованих
працівників)
сфера побутових послуг, що економить час
сфера організованого дозвілля, що заповнює його.
Умовами залучення в країну бізнесу високого класу, що саморозвивається, тобто керівника життєвим циклом свого продукту і, отже, своїм власним життєвим циклом, потрібні умови ще привабливіші.
Чим живе бізнес даного типа? Як правило:
добре сегментованими ринками
«нишевими» маркетинговими стратегіями
налагодженими зв'язками із споживачами, тобто роботою не стільки
на випадковий ринок, скільки на замовлення
не просто кваліфікованою, а добре освіченою робочою силою,
здібною до саморозвитку і через це що повідомляє розвиток бізнесу.
Як правило, це бізнес крупних мегаполісів, міст з наявністю не просто соціальної сфери, але діяльності по підготовці висококласних професіоналів, що передбачає наступні операції:
вища освіта;
елітна дошкільна і середня освіта, на нього що працюють;
елітна охорона здоров'я;
наукову діяльність в академической.и вузівською формах;
різноманітне культурне життя (вже не просто організоване дозвілля).
2-3 і 1-2 - типи конкурентних переваг, пов'язаних із здатністю країни реалізовувати неекономічні критерії розвитку. Дані типи цікаві тим, що:
як правило, бізнес, що працює на території країни, -
національний, оскільки, при всій цивілізованості сучасного західного
бізнесу і співтовариства взагалі, фірми з явними ззовні або зсередини
заданими екологічними, соціальними і інтелектуальними стандартами
розвитку за кордон не виводяться;
у даних двох випадках країна не стільки прагне привабити бізнес,
скільки прагне обмежити негативні зовнішні ефекти його
функціонування;
не стільки країни хочуть сподобатися бізнесу, скільки бізнес
прагне потрапити в ці країни.
Тобто володіння конкурентними перевагами цих типів є серцевина національної господарської моделі (національної господарської бази), що ретельно оберігається або, навпаки, вельми внутрішньо стійкою, не вимагаючою спеціального захисту.
Можна сказати, що саме 1.2 і 2.3 - і є глобальні конкурентні переваги, конкурентні переваги економічних супердержав. На чому вони будуються? На умінні створити адекватні умови для самореалізації особи. За експлуатацією цих конкурентних переваг коштує привласнення соціальної ренти як доходу на людський капітал, екологічної ренти як доходу на природу як єдине ціле, як природню середу життя, інтелектуальної ренти як доходу на творчість і співтворчої ренти як доходу на спільну творчу діяльність.
Конкурентна перевага 2.3 реалізується, окрім іншого, і в присвоенні ренти на іноземних:
природу;
людський капітал;
творчість.
Особлива умова, яка повинна створюватися для наближення циклу життєдіяльності країни до повного циклу життєдіяльності, - заохочення творчої діяльності (вільного розпорядження часом) в індивідуальних і колективних формах. На 2.3 працюють:
політика монопольно занижених цін на світових ринках сировини;
промислове і технологічне шпигунство, а також збору відкритої інформації інтелектуального характеру за відсутності захисту прав інтелектуальної власності в інших країнах;
створення умов для «притоки мізків» з-за кордону
Таблиця 3
Взаємозв'язок соціальних і господарських конкурентних переваг країн
Хоз.тіп країни | Тип господарських конкурентних переваг | Тип соціальних конкурентних переваг | Соц.тіп країни | |
1-2 | Привласнення співтворчої ренти | Соціально організована можливість спільного індивідуального використання спільного вільного часу | 1-2 | |
2-3 | Привласнення екологічної, інтелектуальної і соціальної ренти | Соціально організована можливість індивідуального використання вільного часу | 2-3 | |
3-4 | Можливість набору і підготовки добре освіченого персоналу | Можливості для різноманітного робітника і вільного час супроводження | 3-4 | |
4-5 | Економія на підготовці кваліфікованої робочої сили | Заощадження часу на виконання домашньої роботи (за рахунок комуналізації сімейних функцій) | 4-5 | |
5-6 | Додатковий прибуток від експлуатації дешевої робочої сили | Заощадження часу на експлуатацію житла | 5-6 | |
6-7 | Додатковий прибуток від відмінностей в кон'юнктурі товарних і фінансових ринків, економія на рентних платежах 2 типи | Заощадження часу на ухвалення рішень (за рахунок можливості містити людей похилого віку) | 6-7 | |
7-8 | Економія на рентних платежах 1 типа, економія на транспортних витратах і ін. вигоди місця розташування, відносні: безпека бізнесу, рівень бюрократизації ін. адмініс-тративні умови доступу до місцевих ресурсів і ринків | Заощадження часу на виконання військових і поліцейських функцій | 7-8 | |
8-9 | Економія на податкових платежах | Цивільні права | 8-9 |
На 1.2 працюють більшою мірою:
екологічне законодавство усередині країни;
захист прав інтелектуальної власності
організований пошук і заохочення діяльності обдарованих людей (перш за все дітей) і створення для них особливих умов.
Як видно з аналізу господарських конкурентних переваг, їх створення тісно пов'язане з виконанням країною сукупності соціальних операцій, тобто ще раз підтвердилася логіка ідеї комплексного соціально-економічного розвитку - атрибуту національної економіки, як глобального конкурента, висунута в п 2.1
Таким чином, соціальні конкурентні переваги країни, як умови виконання соціальних операцій певної якості (соціального типа), тісно пов'язані з її господарськими конкурентними перевагами як умовами виконання господарських операцій певної якості (господарського типа) (таблиця 3).
Такий взаємозв'язок зайвий раз звертає увагу на особливості конкуренції країн: на відміну від фірм вони конкурують одночасно на двох полях, і логіка цієї конкуренції така (рис.10)
Тут варто було б ще раз повернутися до теоретичної основи даної роботи і зіставити отримані класифікації конкурентних переваг країни з класифікаціями Р. Вернона і М. Портера. У таблиці 24 виділені ті типи конкурентних переваг, які не називалися в двох вказаних теоріях і обгрунтування складу яких належить авторові даної роботи.
Завершення викладу концепції життєвого циклу країни вимагає уточнення стадій цього циклу і співвідношення їх із стадіями життєвого циклу продукту. Традиційні країнні класифікації (розвинені країни, країни, що розвиваються, з перехідною економікою) так чи інакше ототожнюють поняття про країну з поняттям про фірму і продукт. З цієї точки зору, користуючись логікою теорії Вернона, можна було б уточнити дану класифікацію, виділивши групи країн «створюючі-впроваджуючі», «зростаючі», «стагнуючі» і що «деградують» залежно від домінуючого складу господарських операцій, що виконуються країною.
Проте якщо узяти до уваги той факт, що країна виконує не лише господарські операції, але і соціальні, а за соціальними операціями коштують переваги жителів країни, критерій розвитку не настільки однозначний. Жителям може бути абсолютно чужий який-небудь образ господарської діяльності. Крім того, соціальний розвиток - відтворення людини - набагато триваліше по термінах і не так очевидно і вимірний і оцінюваний, як господарське.
Еволюція країни, перехід її від одного соціального і господарського типа до іншого, таким чином, набагато триваліший і суперечливий процес, ніж перехід продукту з однієї стадії свого життєвого циклу на іншу і навіть чим перехід підприємства з однієї стадії розвитку на іншу.
Крім того, кожен з перерахованих типів має як свої конкурентні переваги, так і слабкості порівняно з іншими типами. Немає типа, який був би кращий за інших, кожен соціальний тип хороший по-своєму - в цьому відзнака типологічного підходу від рейтингового, в рамках якого, як вже наголошувалося, є свої лідери, а є і аутсайдери.
Переваги жителів можуть і не бути однозначними, оскільки ризики, що знаходяться в процесі переходу, можуть в очах жителів перекрити отримувані переваги.
Черговість переходів не зумовлена: наприклад, до 1 або 2 типові господарського і соціального життя не обов'язково минати через 3-й і 4-й, оскільки цінності сучасної цивілізації не безперечні і не очевидні, про що свідчать хоч би дослідження глобальних проблем економічного зростання, згадувані вище.
Тому, ймовірно, має сенс позначати не стільки назви типів країн, скільки називати процеси переходу від одного типа до іншого.
ВисновокНаукові узагальнення і принципово нові виводи методологічного характеру, зроблені автором, полягають в наступному:
Кожна група чинників, що визначають місце країни в мирохозяйственных зв'язках, виникала на певному етапі світового економічного розвитку, відповідала певній формі конкуренції країн на світовому ринку і була кругом конкурентних переваг країн.
Постіндустріальний етап світового економічного розвитку зробив особливо значущим чинник економічного розвитку країни, наявність в ній потенціалу розвитку, що дозволяє ініціювати розробку, виробництво і реалізацію нових продуктів.
Територіальний розпад крупних держав і економіко-політичних союзів, лібералізація їх внутрішніх і зовнішніх економік привели до зростання міжнародної мобільності і відтворюваності чинників і результатів виробництва.
Зростання мобільності і відтворюваності практично всіх результатів і умов мирохозяйственной діяльності перетворило глобалізацію на доведений до абсолюту процес транснаціоналізації економіки, в результаті якого світова економіка перетворюється на «глобальний конструктор», що дозволяє людям і підприємствам будувати господарські комбінації, практично не прив'язуючи свою діяльність до території який-небудь однієї країни, а використовуючи весь світовий простір. Відповідно, чинники бізнесу, пов'язані з особливостями національної культури, життєвого і господарського устрою країн розміщення стають все менш значущими для світових виробників і продавців.
Глобалізація має як позитивні, так і негативні сторони: Позитивні моменти глобалізації - нові можливості ефективнішого розміщення світових мобільних і відтворних ресурсів і зростання світового виробництва і доходу. Негативні моменти пов'язані з нерівномірним розподілом зростання світового доходу між різними країнами унаслідок довільного запозичення одними з них стереотипів способу життя і господарської діяльності інших, в перспективі чреватого глобальними конфліктами соціального і екологічного плану.
Список використаної літературиАрхангельський Ю.С., Коваленко і.І. Міжгалузевий баланс.- Киев:вища школа, 2007.-246с.
Бандурін в.В., Булатов а.С. Світова економіка. Підручник. К., Юріст', 1999
Бандурін в.В., Рачич б.Г., Чатіч М. Глобалізация світової економіки .-К.: Буквиця, 2008.-304 с.
Буренін а.Н. Ринки похідних фінансових інструментів. М., 1996.
Бюхер К. Возникновеніє народного господарства. Публічні лекції і нариси. /Под. ред. Кулішера І. М.-Пг.: О. Богданова, 1923.-256 с.
Валовая т.Д. Європейська валютна система.- 1986.
Гаджієв к.С. Введення в геополітику. Підручник для вузів. К.: Видавнича корпорація «Логос», 1998.
Боргів С. І. Глобалізация економіки: нове слово або нове явище? К.: ВАТ Вид-во “Економіка”, 1998.
