Реферат: Вплив малих доз радiацii

     Т-хелпери (iндуктори). Iснус три типи цих клiтин. Перший -

iмфоцити, що впiзнають елементи головного комплексу  гiстосумiс-

ностi. Вони мають специфiчнiсть до антигенiв, зв'язаних iз влас-

ними Iа-бiлками. Цi лiмфоцити iндукують пролiферацiю В-клiтин i

iх диференцiювання до антитiл-утворюючих клiтин. Другу групу скла-

дають Т-хелпери, що впiзнають iмуноглобулiни. Вони володiють  спе-

цифiчнiстю як до антигену, так i до власних  iзотопiчних  детермi-

нант. Активують  В-клiтини, що  мають  такi ж детермiнанти. Третя

група Т-хелперiв секретус лiмфокiнiн (IЛ-2). Вони впiзнають анти-

ген у комплексi з власними Ia-детермiнантами.

     Регуляторна функцiя Т-хелперiв полягас в здатностi стимулю-

вати В-клiтини до пролiферацii i диференцiацii в антитiлоутворюючi

клiтини. Вiдповiдь В-клiтини на бiльшiсть бiлкових антигенiв  пов-

нiстю залежить вiд допомоги Т-клiтин. Такi антигени - тимусозалеж-

нi.

     Допомога Т-хелперiв здiйснюсться двома способами. Перший -

пряма взасмодiя Т-хелпера i реагуючоi В-клiтини (когнантна допомо-

га). У цьому випадку Т-клiтина розпiзнас детермiнанти  антигенноi

молекули, уже фiксованоi на В-клiтинi. Також розпiзнаеться продукт

МНС-гена на поверхнi В-клiтини (МНС класу II). Другий спосiб поля-

гас в утвореннi розчинних неспецифiчних хелперних  факторiв - лiм-

фокiнiнiв. Це обидва фактори росту (в першу чергу фактор, що регу-

люс пролiферацiю В-клiтин i вiдповiдь на антигенну стимуляцiю).

     Одна й та ж Т-клiтина може здiснювати  хелперну функцiю як на

основi когнантноi взаемодii, так i  з  допомогою  медiатора. Деякi

Т-клiтини вiдiграють роль пiдсилювача хелперноi дii. Вони дiють на

вже стимульованi В-клiтини.

     Т-супресори складають групу клiтин, якi  здатнi  пригнiчувати

iмунну вiдповiдь. Т-супресори дiють, регулюючи чисельнiсть Т-хел-

перiв. Прямий вплив цих клiтин на В-лiмфоцити вивчений недостатньо.

     Супресорна система включас три клiтиннi форми. Форма Ts 1 спе-

цифiчна до антигену i виробляе фактор TsF 1. Вiн активус Ts 2, cпе-

цифiчний проти  iдiотипiв  антитiл  до  антигену, зв'язаного  Ts 1.

TsF 2 активус клiтину TsF 3, яка супресорно дiс на хелпернi Т-клi-

тини.

     Iснують також Т-контрсупресорнi клiтини (з фенотипом Ly 1).Во-

ни запобiгають iнактивацii Т-хелперiв супресорними клiтинами. Вiдi-

грають важливу роль для розвитку iмунологiчноi  толерантностi  при

активнiй супресii.

     T-цитотоксичнi клiтини несуть маркери, схожi iз супресорними

клiтинами (Lyt 2).Вони лiзують клiтини, що несуть на поверхнi ан-

тигени, до яких специфiчнi данi лiмфоцити.

     Перша стадiя  лiзису - розпiзнавання антигену i молекул кла-

су I на поверхнi клiтини-мiшенi. Далi йде руйнування цiсi клiтини.

Т-цитотоксичнi клiтини можуть брати участь в декiлькох циклах лi-

зису, самi при цьому не руйнуючись. Iх називають ще Т-кiллерами.

Кiллернi клiтини вiдiграють важливу роль в захистi вiд  вiрусних

захворювань та в протипухлинному iмунiтетi.

     Особливу групу складають природнi кiллери (ПК). Вони здатнi

вбивати деякi види пухлинних клiтин, використовуючи зовсiм  iншi

способи розпiзнавання, нiж Т- i В-лiмфоцити [   ].

    Iснують данi про рiзноманiтну радiочутливiсть популяцiй  i

субпопуляцiй лiмфоцитiв: найбiльш радiочутливими вважаються Т-су-

пресори, а найбiльш радiорезистентними - Т-хелпери [   ]

     Проте деякi автори вважають, що вiдмiнностi в радiочутливо-

стi в умовах in vivo можуть бути обумовленi якимись певними фак-

торами, можливо навiть рiзними  пропорцiйними  спiввiдношеннями

окремих лiмфоцитних субпопуляцiй. Тому N. Nakamura з спiвавтора-

ми (1990) оцiнили вiдповiдь кожноi субпопуляцii Т-лiмфоцитiв на

iонiзуюче випромiнення в умовах in vitro. Дослiдники використали

методику клонування Т-клiтин у присутностi фактору росту iнтер-

лейкiну-2 (IL-2). Дослiдження показали, що фракцiя колонiй лiм-

фоцитiв CD4+ становила 30-50% вiд загальноi кiлькостi  клiтин i

фракцiя колонiй CD8+ - 15-20%.  Взагалi, бiльше 97%  сортованих

клiтин несли на своiй поверхнi CD4 чи СD8 -поверхневi антигени.

Доза опромiнення не перевищувала 5 Гр, оскiльки при бiльшiй дозi

клiтини гинуть.

     Результати чiтко продемонстрували, що радiочутливiсть CD4+

i CD8+ -лiмфоцитiв дуже схожа. Аналiз колонiй несортованих лiм-

фоцитiв показав, що вони несуть поверхневi маркери CD4- i CD8-

(тобто, не мають хелперних чи супресорних властивостей). Хоча не

було точно визначено, чи присутнiй на них маркер дорослих лiмфо-

цитiв CD3, вченi вирiшили, що бiльшiсть iз них - натуральнi кiл-

лери. Виявилося, що радiочутливiсть цих клiтин також не вiдрiз-

нясться вiд радiочутливостi CD4+ чи CD8+. N.Nakamura робить вис-

новок, що в умовах in vitro гiпотеза про найбiльшу  радiочутли-

вiсть Т-супресорiв не пiдтверджусться. Можливо, в цих умовах пе-

реважну бiльшiсть клiтин з поверхневим антигеном  CD8  складають

тi, що не виконують супресорних функцiй [   ]

1.4 ДIЯ IОНIЗУЮЧОГО ВИПРОМIНЮВАННЯ НА Т-КЛIТИННИЙ IМУНIТЕТ

     Як же реагують попередники Т-лiмфоцитiв на iонiзуючче опромi-

нення? Вплив радiацii на iмунну систему (зокрема, ii тимусозалежну

ланку) вивчений недостатньо. Т.Ю.Харченко зi спiвавт. (1994) прове-

ли дослiдження на мишах, здiйснивши опромiнення в перiод  органоге-

незу. Закладка i формування тимусу мишей проходить на 7-12 добу ро-

звитку ембрiону. Саме в цей перiод органiзм найбiльш  чутливий  до

дii iонiзуючого опромiнення, його результатом може бути спотворен-

ня або загибель новонароджених.

     На 9-ту добу ембрiонального розвитку мишей закладасться стро-

ма тимусу, на 13-ту - закiнчусться перша  хвиля  заселення  тимусу

лiмфоiдними попередниками, проходить формування кiркового i мозко-

вого шарiв тимусу, здiйснюсться  перебудова  генiв  - i  -ланцюгiв

рецептора Т-клiтин для Thy-антигену. До 17-i доби завершусться пе-

ребудова генiв клiтинного рецептору, проходить його експресiя  на

поверхнi тiмоцитiв, формуються основнi субпопуляцii СD4-8-,CD4+8+,

CD4-8+, CD4+8-  -тiмоцитiв. З цими ж  термiнами  пов'язана  друга

хвиля заселення тимусу клiтинами-попередниками Т-лiмфоцитiв.

     В цi критичнi термiни розвитку тимусу опромiнювали  вагiтних

самок з наступним дослiдженням вмiсту i популяцiйного складу клi-

тин тимусу i селезiнки. Дози  опромiнення  варiювали  вiд 0,15 до

4 Гр. Аналiз проводили в першу добу i через 2 тижнi пiсля народже-

ння. При опромiненнi на 9-й день вагiтностi плiд гинув  при  дозi

0,5 Гр, на 13-ту добу - при дозi 0,7 Гр, при опромiненнi на 17-ту

добу доза 0,15-4 Гр не перешкоджала вагiтностi i пологам.

     Виявилося, що при дозi радiацii, меншiй 1 Гр, значних змiн у

клiтинностi тимусу немас. А при дозах 0,15 i 0,3 Гр спостерiгасть-

ся навiть пiдвищення клiтинностi. Опромiнення в дозах 1, 2 i 4 Гр

на 17-ту добу розвитку приводить до зниження клiтинностi тимусу i

селезiнки, доза в 1 Гр на 13-ту добу - до зниження клiтинностi ли-

ше в селезiнцi. Можливо, тiмоцити в цей перiод бiльш резистентнi,

нiж в пiзнiшi термiни. Справдi, на 13-ту добу розвитку 100%  тiмо-

цитiв  складають  СD4-8- -попередники Т-клiтин, яким властива  до-

сить висока радiорезистентнiсть.

     Данi свiдчать про вищу радiорезистентнiсть тiмоцитiв 17-ти до-

бового плоду, нiж тiмоцитiв дорослих мишей. Очевидно, i в цьому ви-

падку мова йде про рiзне спiввiдношення субпопуляцiй тiмоцитiв, що

вiдрiзняються  в радiочутливостi. Дiйсно, вмiст  радiорезистентних

CD4-8- -клiтин складас в цей перiод 40%, тодi як у дорослих  мишей

3-5%.

     I все ж у опромiнених в ембрiональний перiод мишей сплостерi-

гасться вiдставання в клiтинностi тимусу, яке при дозi менше 1 Гр

лiквiдусться на 30-ту добу (пiсля цього клiтиннiсть  навiть  вища,

нiж у неопромiнених). При дозi бiльше 2 Гр вiдставання залишасться

i пiд кiнець мiсяця. Для клiтин селезiнки характернi глибшi змiни,

якi не лiквiдуються до 30-i доби життя. Зате при опромiненнi в до-

рослому вiцi клiтиннiсть тимусу швидше вiдновлюсться у мишей, якi

були опромiненi у перiод внутрiшньоутробного розвитку.

     Вмiст у тимусi i селезiнцi Thy 1+, CD4+ та CD8+ -клiтин прак-

тично не вiдрiзнясться по вiдносному складу вiд контролю (опромi-

нення проведене на 14-ту добу вагiтностi, оцiнка стану - через 14

дiб пiсля народження). Вченi роблять  висновок, що  описанi  вище

змiни у вмiстi тiмоцитiв в результатi опромiнення зумовленi  дiсю

радiацii переважно на юнi тiмоцити, без iстотного впливу на послi-

дуючу диференцiацiю клiтин-попередникiв, що вижили, i  дивергенцiю

субпопуляцiй [   ]

     Звичайно вважають, що враження лiмфоiдних популяцiй тимусу с

результатом виключно пошкоджуючоi дii iонiзуючого  опромiнення  як

такого.В той же час с багато доказiв стресорного ефекту опромiнен-

ня i можливостi спустошення тимусу i розвитку лiмфопенii в резуль-

татi пiдвищення сироваточного рiвня  кортикостероiдiв, зумовленого

стресом.

     М.П.Савiна та А.А.Ярилiн (1994) провели дослiдження, в якому

намагалися  виявити, чи впливас на клiтиннiсть тимусу локальне оп-

ромiнення  гiпоталамуса, гонад, селезiнки  та  стегна. Експеримент

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11