Механізми обмеження застосування насилля в конфліктах
p align="left">Використання цього способу веління в конфліктній ситуації має й деякі інші передумови, до їх числа відносяться:1. прагнення сторін приховати свою участь у боротьбі, що розгортається, із психологічних, економічних або інших міркувань. Так, потужний викид «компромату» через засоби масової інформації проти того або іншого кандидата організується на виборах, як правило, його суперником, що претендує на те ж місце, хоча він при цьому, звичайно, воліє залишитися в тіні, спостерігаючи з гори, подібно мавпі з китайської притчі, як під горою б'ються тигри;
2. відома силова нерівність сторін, підвищений ризик для слабкої сторони у випадку її відкритої участі в конфлікті. Саме обставинами подібного роду продиктовані дії анонімника, що шле вищому начальству донос на свого безпосереднього керівника в надії таким шляхом вирішити на свою користь виниклі розбіжності.
Ризикованість застосування цього методу полягає в тому, що він таїть у собі небезпеку негативних наслідків в умовах, коли таємне стає явним. У цьому випадку буває важко уникнути різкого падіння престижу тієї або іншої сторони конфлікту, актів протесту або відплати.
2 Основні механізми тактики взаємного виграшу
2.1 Механізми здійснення тактики компромісу
Саме тому найбільш ефективною в порівнянні із цією тактикою, а також у порівнянні з тактиками відходу, застосування сили й використання однобічних поступок визнається тактика взаємного виграшу.
Переваги підходу «виграш - виграш» полягає в тім, що вигоду одержують обидві сторони, у зв'язку із чим ухвалене рішення здобуває більш міцний, сталий характер. У зв'язку з цим у конфліктологічній літературі ця тактика розроблена найбільше глибоко й детально, включаючи не тільки її передумови, переваги й недоліки, але й механізми її практичного здійснення.
Ці механізми покликані вирішити два основні завдання:
1. збір всебічної інформації, повної бази даних про конфлікт;
2. вироблення основних форм поводження учасників конфлікту, що забезпечують його успішне врегулювання.
Вирішення першого із цих завдань забезпечується поглибленим вивченням конфліктної ситуації, врахуванням всіх факторів, що викликали конфлікт. Як найбільш зручний спосіб її практичного здійснення пропонується складати карту конфлікту, основні елементи якої: опис суті проблем, що викликали конфлікт, визначення природи конфлікту (психологічний або соціальної); перелік учасників конфлікту (окремих осіб, груп, відділів, організацій). І найважливіше - характеристика потреб учасників конфлікту, а можливо, і виниклих у них побоювань у зв'язку з появою перешкод, що заважають задоволенню тих або інших потреб.
Однак оволодіння інформацією про конфлікт - необхідна, але недостатня умова його успішного врегулювання. Для досягнення цієї складної мети необхідно також вирішити й інше завдання - забезпечення на основі цієї інформації певним чином організованих дій, поводження учасників конфлікту. Інформація, узята сама по собі,- явище невидиме, ефемерне, погано контрольоване. Вона знаходить зримі форми тільки в спілкуванні людей, вербальному й невербальному. Народившись у процесі спілкування, конфлікт тільки в процесі спілкування може бути й переборений.
2.2 Трансформація конфліктних взаємин у відносини згоди
Трансформація конфліктних взаємин у відносини згоди досягається, як показує досвід, у результаті здійснення наступних дій або кроків:
1. необхідно виділити спеціальний час для спілкування, розмови, дискусії. При цьому часто доводиться переборювати бажання іншої сторони піти від контакту, удатися до тактики відходу. Щоб перебороти таке бажання, важливо переконати іншого в тому, що подолання розбіжностей вигідно і йому. Важливо не зв'язувати іншу сторону ніякими попередніми зобов'язаннями, крім участі в майбутньому діалозі й виключення при його проведенні залякування й погроз, тобто спроб силового тиску. Однак досить важливо завчасно домовитися про ухвалення рішення про закінчення зустрічі тільки по взаємній згоді, щоб не допустити, наскільки це буде можливо, її передчасного закінчення, тобто її припинення до створення умов для переходу до наступного етапу. Але для цього потрібно виконати й деякі інші кроки.
2. варто забезпечити сприятливу ситуацію на весь період проведення зустрічі. Що це значить? Це означає створення необхідних зручностей для спокійного проведення зустрічі. У приміщенні, де ведеться бесіда, не повинно бути сторонніх, варто уникати й телефонних дзвінків. Корисно звернути увагу й на такі дріб'язки, як температура в приміщенні, освітлення й т.п. Потрібно заздалегідь приготуватися до тривалого обговорення конфлікту у серйозній нервовій напрузі. Корисно зберігати в таємниці зміст бесід надалі до повного врегулювання конфлікту. Тільки дотримання цих основних умов проведення зустрічі забезпечить успіх головного, третього кроку регулювання конфлікту.
3. дотримання основних правил обговорення проблеми. Ці прийоми ведення переговорів будуть докладно розглянуті в одній з наступних глав, тут же вкажемо лише самі головні з них:
4. * насамперед із самого початку діалогу варто виразити оптимістичну надію на досягнення в результаті взаємовигідного рішення. Після цього корисно нагадати про необхідність дотримання попередньо погоджених умов проведення бесіди: не переривати обговорення передчасно, утримуватися від силових ігор і т.п.;
5. * після цих вступних зауважень доцільно перейти до наступного моменту бесіди: сформулювати суть виниклої проблеми й запросити співрозмовника викласти своє бачення виниклої ситуації, що й буде означати початок основного процесу переговорів. У процесі його розвитку не слід відволікатися від поставленої проблеми, обговорювати погоду, розповідати анекдоти й т.п. Не треба й виражати сумніву в успіху зустрічі. Потрібно прикласти максимум зусиль, щоб направити бесіду до конструктивного результату. Із цією метою можна, наприклад, висловити співчуття із приводу свого поводження в минулому, заявити про свою готовність піти на поступки по спірному питанню, виразити розуміння проблем співрозмовника, добрі почуття, повагу до нього, прагнення до пошуку взаємоприйнятих рішень;
6. * при налагодженні такого процесу обміну жестами примирення й наступає зрештою вирішальний момент діалогу, у підсумку якого слабшає напруженість, підсилюється довіра й досягається бажаний прорив у взаєминах, що дозволяють укласти договір про розв'язання конфлікту на взаємовигідних умовах.
7. укладання договору і є завершальною частиною процесу врегулювання конфлікту на основі тактики компромісу. Але для того щоб договір став міцним, здійсненним, він повинен бути взаємовигідний, збалансованим, компромісним. Причому рішення повинно бути конкретним, точно визначати, хто, коли й що повинен робити, і не складатися із загальних фраз про взаємоповагу, щирість один з одним і т.п. Досягнуту угода найкраще, не покладаючись на свою пам'ять, оформити в письмовому виді, а його копію вручити кожній стороні конфлікту. Звичайно, під час обговорення сімейних проблем письмовий договір може й не знадобитися, але у виробничому конфлікті він необхідний.
Розглянутий процес проведення діалогу з метою врегулювання конфлікту на основі тактики компромісу одержав найменування чотирикрокового методу. Він рекомендується конфліктологами як найбільш ефективний спосіб перетворення конфліктного поводження у відносини співробітництва.
Такими є деякі методи розв'язання конфлікту шляхом відходу, сили, однобічних і взаємовигідних поступок. Кожна із цих тактик реалізується за допомогою специфічних, тільки їй властивих засобів, механізмів.
Але існують і деякі універсальні вимоги щодо успішного розв'язання конфлікту. Їх іноді називають стратегічними. Ці вимоги виходять із необхідності врахування в кожній конфліктній ситуації деяких властивостей психіки, які так чи інакше властиві кожній людині, такі, як прагнення до волі й творчості, почуття власної гідності, віра в добро й справедливість та ін. Слід зазначити, що ці вимоги відносяться до сфери поводження, а не до сфери свідомості, до способу поводження, а не до напряму думок. Останній важко виявити, а тим більше змінити. Сфера поводження, навпроти, досить легко виявляється як на вербальному, так і на невербальному рівні, навіть у таких явищах, як вираз очей, міміка, пози й жести т інші невербальні засоби спілкування. Тому їх легше розпізнавати й коректувати, змінювати в потрібному напрямку.
Універсальні прийоми регулювання конфлікту часто розглядають методом контрасту, підрозділяючи їх на негативні й позитивні.
2.3 Негативні методи
Під негативними методами розуміються такі, які не слід використовувати в конфліктній ситуації, якщо учасники хочуть її конструктивного розв'язання, особливо в рамках розглянутих вище тактик, заснованих на принципі «виграш - виграш». До їхнього числа відносяться наступні методи:
1. постійне перебивання партнера в ході бесіди, створення перешкод до вільного вираження їм своєї позиції;
2. виявлення до іншого своєї особистої ворожості, антипатії;
3. дріб'язкові причіпки, не пов'язані із суттю справи;
4. приниження партнера, негативна оцінка його особистості;
5. спроби залякати співрозмовника, погрози;
6. підкреслення різниці між собою й партнером;
7. зменшення внеску партнера в спільну справу й перебільшення своїх заслуг;
8. систематичні відмови у відповідь на конструктивні пропозиції партнера, постійне заперечення справедливості його слів;
