RSS    

   Онтогенез особистост

Онтогенез особистост

Онтогенез особистості

Генетична психологія ґрунтується на логіко-методологічних засадах: пізнання і розуміння об'єкта дослідження можливі лише за умови простеження, виникнення і становлення об'єкта. Тож, з генетичної точки зору, для того, щоб зрозуміти, що таке особистість, треба пояснити і показати (відтворити в моделях) процес її становлення, визначити, яким чином і в результаті дії яких саме закономірностей і механізмів виникає і розвивається особистість як цілісність. Цей шлях пошуку допомагає відповісти на запитання «Що розвивається?», «Що є об'єктом розвитку?».

Є сенс поставити фундаментальне питання, яке не було поставлене ані Г. Костюком, ані В. Слободчиковим (як, загалом, й іншими дослідниками): це питання про витоки, рушійні сили саморозвитку цілісної особистості. Тут працює генетична логіка: констатація наявності явища (саморозвитку), його опис зовсім не означає його справжнє розуміння, коли ми не вирішимо, як, завдяки яким витокам це явище виникає і розвивається. З іншого боку, увага до феномену саморозвитку не є випадковою -- адже це сутнісна, ключова функція особистості. Можна сказати так: особистість існує як цілісна структура, що забезпечує реалізацію функції саморозвитку, саморуху. Отже, як з'являється така функція?

Всебічний поглиблений аналіз людського існування, а також численних теоретичних уявлень про нього дає змогу нам визначитись у цьому аспекті: витоком саморозвитку (а отже, і особистості в цілому) є потреба як енергетично-інформаційна сутнісна якість, що забезпечує експансію життя в онто- і філогенезі. Потреба є як єдина вихідна інтенційна сила, діяльність якої «запускає» складну систему «особистість» і забезпечує її розвиток як саморозвиток. Вона, ця сила, є унікальним носієм динаміки життя, зокрема, життя людини. Потреба породжує не просто існування, і не просто онтогенез; саме потреба зумовлює унікальне явище життя і його розвитку: еволюція життя виявляється спрямованою, і спрямована вона в бік постійного ускладнення і прогресу. Таким чином, потреба визначає наявність у біологічній еволюції детермінанти: розвиток виявляється детермінованим не наявним рівнем морфологічної, анатомічної будови чи функціонування, він детермінований майбутнім -- це рух до ускладнення. Таке явище отримало в сучасній науці назву «ортогенез». Потреба в такому її розумінні є джерелом існування і розвитку будь-якої живої істоти, а не лише людини. Однак, нам уявляється, що за своєю власною природою потреба є динамічною і відкритою до самозмін. Тому вона здатна модифікуватися в межах систем, де вона діє, і ця модифікація породжує нові, більш складні функції!, відповідно, структури, що покликані їх реалізувати. Самозміна і здатність еволюціонувати означає, що потреба рослини, тварини і потреба людини -- це єдиний за глибинною природою енергетично-інформаційний носій, але ті зміни, що він отримав, знаходячись у межах окремої ланки життя (наприклад, рослинної), призводять до того, що подальша її дія, подальше всезагальне її існування вимагає і з необхідністю породжує більш складні системи, що її реалізують.

Ми недаремно зачіпаємо і підкреслюємо тут глобальність природи потреби. Адже це дає змогу зрозуміти нерозривну єдність всього живого, що існує на Землі. З іншого боку, таке розуміння сприяє вирішенню теоретико-логічної проблеми визначення дійсного місця цього явища в ряді відомих інтенцій живої істоти і, безумовно, людини. Найлегше і найшвидше впадає в око близькість потреби до фрейдівського libido, і отже, виникає бажання ототожнити ці інтенції. Але ця близькість є уявною і абсолютно не відповідає дійсності. Якщо говорити про Фрейда, то у нього libido означає лише сексуальний потяг «в первинному медичному сенсі». Libido тут справді є силою, вияв якої забезпечує дію інстинкту продовження роду і через нього -- експансію життя. Отже, libido, за Фрейдом, -- енергетичне утворення виключно вузько-сексуального спрямування, і з іншого боку, породжує воно (і, водночас, виявляється) в інстинктивній, тобто -- спрощеній, схематизованій, біологічно-запрограмованій поведінці. Таке розуміння дуже далеке від нашого уявлення про потребу, хоча слід зазначити й таке: за самим сенсом слова, за його етимологією, libido, загалом, є повністю адекватним нашому розумінню потреби, хоча й не тотожним. Редукція терміну, швидше за все, не задовольняла самого автора, який в своїх пізніх роботах все більше схилявся до всезагального значення цього явища, кінець кінцем вирішивши ввести новий (для себе, звісно) термін «ерос», що означає фундаментальну життєву силу, а швидше, навіть -- «космічне начало існування». Однак ретельний аналіз робіт цього періоду засвідчує, що З.Фрейд, працюючи реально з цим поняттям, все ж залишається в межах суто сексуально-інстинктивних. Важливим для нас є відзначення парадигмального положення Фрейда щодо протистояння соціального лібідозній енергетиці, при виключно конфліктному підґрунті розвитку структури і динаміки особистості.

Потреба, безумовно, є плином енергії життя, але вона не є сексуальним інстинктом. І вона взагалі не є інстинктом. Останній в точному розумінні являє собою виключно біологічно запрограмовану поведінку. Така поведінка може зумовлюватись потребою, і відбувається це лише в найбільш елементарних, розрізнених актах організмічного функціонування.

Потреба є початковим поєднанням цих двох сил, які в своїй єдності і створюють могутній потік нескінченного існування. Витоки соціального, безумовно, знаходяться в найпростішій взаємодії живих істот, яка є абсолютно необхідним атрибутивним фактом, точно таким за значущістю, як і розмноження. Таким чином, потреба початкова є поєднанням двох глобальних прагнень -- розмноження і взаємодії («біологічного» і «соціального»). Однак це неможливо без іншого, і це є, якщо хочете, -- імператив існування живого. Точно так, як організму, щоб жити, треба боротися з оточенням (на всіх рівнях живого), йому необхідно і бути разом з іншим живим, а це викликає розвиток відповідних форм поведінки.

Першою атрибутивною змістовною ознакою потреби є її гетерогенність: біологічне і соціальне тут початкове складають суперечливу але абсолютно нерозривну єдність.

Інша важлива характеристика потреби пов'язана з її інформаційним аспектом. Кожне відгалуження потреби породжує живу істоту як суб'єкта реалізації її суттєвої функції. Поки живе істота -- в ній існує відгалуження потребою, яке є саме відгалуженням, тобто воно залишається складовою єдиного потоку потреби. Численні життєві вияви і контакти живої істоти, всі її зміни вбираються (асимілюються) потребою, залишаються в ній, збагачують і урізноманітнюють цей нескінченний енергетичний плин величезною цільністю нової інформації. Кожна зустріч двох істот, що відбувається з метою власного продовження через створення і народження нової істоти, означає не лише подвоєння енергії, а й подвоєння інформації, різноманітність існування. Саме це є вихідною умовою розвитку. Отже, другою атрибутивною властивістю потреби є її здатність до розвитку (саморозвитку).

Аналіз філо- і онтогенезу живого засвідчує, що нескінченний плин потреби, її саморозвиток не є випадковим і хаотичним. Він має спрямування на постійне ускладнення і підвищення інтегрованості. Цей рух завершується в умовах Землі «виходом» потреби на позицію можливості усвідомлювати саму себе (рефлексія). Але можна відповідально говорити про те, що це не є дійсним кінцевим етапом становлення потреби: просто людство виникло на цьому етапі і потреба відрефлектувала саму себе. Але рух продовжується... Таким чином, третя атрибутивна ознака потреби полягає в тому, що її розвиток є спрямованим і являє собою ортогенез.

Важливою атрибутивною властивістю потреби є її здатність до породження. Ця креативна якість виявляється в усьому, що пов'язане з життям.

Наступна атрибутивна властивість потреби полягає в тому, що вона існує лише у формі втілення в породжену нею живу істоту. Поза живим ми не маємо такої енергетично-інформаційної біосоціальної сутності, якою є потреба. Можна уявити собі, що вона пов'язана з суто фізичною енергетикою Всесвіту, але виникає і існує виключно як втілена в біологічну істоту. Тут, швидше за все, ми маємо ефект, схожий з тими явищами мікросвіту, відкриття яких призвело до необхідності створення принципу доповнюваності: жива істота існує водночас і як структура, і як втілена в ній потреба. З іншого боку, потребу ми не можемо охопити іншим шляхом, окрім вивчення живої істоти, як її вияву. Отже, все залежить від ракурсу дослідження.

Атрибутивною властивістю слід вважати її афіліативну природу. У цій роботі показано, що дійсною формою існування потреби є любов. У контексті аналізу потреби ми схильні розглядати любов досить широко, вважаючи її силою, що протистоїть космічній ентропії і зумовлює рух всіх живих істот (не лише людей) одне до одного. І саме результатом цього руху є народження.

Нарешті, необхідно зазначити, що важливою атрибутивною ознакою потреби є нескінченність її існування. Завершеним (кінцевим) є існування організму, особистості як носіїв і втілення потреби. Але завдяки зустрічі і через неї потреба продовжує своє існування і є нескінченною в часі. Нам здається, що аналіз атрибутивної властивості відкриє нові аспекти значення часу в житті.

Перелічені атрибутивні властивості потреби окреслюють (нехай поки що і схематично) її природу.

Лише тепер ми можемо провести аналіз онтогенезу особистості, який є формою існування і дискретним виявом-втіленням потреби.

В контексті цього передчувається посилена увага наших читачів до терміну «потреба». Традиційно, принаймні, у вітчизняній психології, це поняття використовується для опису найбільш примітивних, нерозвинених, суто натуральних енергетичних тенденцій організму (і -- виключно організму), реалізація яких забезпечує його чисто біологічне адаптивне існування. За рахунок чого має долатися так витлумачена потреба? Звісно за рахунок соціокультурних, вищих потреб. Звідки беруться ці потреби?.. І от відповідь на це питання являє собою справжній «момент істини», оскільки вона водночас є методологічною позицією, яка буде реалізовуватись у подальших теоретичних побудовах авторів. Існують три варіанти відповіді: особистісні (власне, людські, соціокультурні, -- термінологічні тонкощі тут не є важливими) потреби є такими, що «закладені» в людині початкове і потім -- «розгортаються». В цій відповіді біля кожного слова можна сміливо ставити знак питання: ким, куди і як закладені, що означає -- «початкове», чому і за якими механізмами розгортаються?

Страницы: 1, 2


Новости


Быстрый поиск

Группа вКонтакте: новости

Пока нет

Новости в Twitter и Facebook

                   

Новости

© 2010.