RSS    

   Від "комплексу неповноцінності" до особистісного росту

Від "комплексу неповноцінності" до особистісного росту

13

Міністерство освіти і науки України

Черкаський національний університет

імені Богдана Хмельницького

Реферат

З курсу „Основи психології”

Від "комплексу неповноцінності" до особистісного росту

студентки 1-Є курсу

факультету романо-германської

філології

Афоніної Інни

Черкаси 2006

План

  • Вступ
    • Формування характеру.
    • Поняття “волі"
    • Любов людини до себе
    • Метод знаходження внутрішньої сили
    • Робота з власними страхами
    • Самооцінка
    • Матеріалізація думки на фізичному плані
    • Створення мислеобраза
    • Створення тверджень
    • Висновок
    • Список літератури
Вступ

Життя людини-це її характер. Як буде вона вести себе і почувати в ситуаціях життя, така і буде її доля.

Характер - це під структура особистості, утворена індивідуальною своєрідною сукупністю стійких особистісних особливостей, які зумовлюють ставлення особистості до дійсності, і типовий для певної особистості спосіб поведінки. Характер людської особистості завжди багатогранний. У ньому можуть бути виділені окремі риси або якості особистості.

Як твердить психологія, характер кожної людини майже повністю сформований вже по закінченні школи. Але я, особисто, маю трохи інші переконання, які я винесла з власного досвіду. Я вважаю, що людина може змінити себе у будь-якому віці, якщо вона справді цього захоче.

Кожна людина у своєму характері має певні риси, але які б вони не були, без впевненості у собі і своїх діях, без любові до себе жодні мрії та цілі життя не будуть досягнуті.

Неповага і нелюбов до себе, невпевненість-це і є так званий “комплекс неповноцінності”. Люди з цим “комплексом" дуже рідко досягають певних висот у житті, майже завжди вони нещасливі. Саме тому з “комплексом неповноцінності" потрібно боротися. Треба усвідомити себе і почати робити перші кроки до шляху самовдосконалення.

Отже, мета мого реферату - пояснити які риси характеру повинна розвивати в собі людина з “комплексом неповноцінності" і описати певні методи знаходження внутрішньої сили, щоб насправді і зараз досягти особистісного росту.

Формування характеру.

З позиції сучасної психології, характер - це змінна функціональна доцільна структура, яка бере участь в процесах адаптації індивіда до світу і формується в процесі цієї адаптації. Як пов'язані генетичність і вплив навколишнього середовища на формування характеру? Більшість психологів схильні до думки, що детермінанти властивостей характеру слід шукати як в особливостях фенотипічних форм, так і у середовищних взаємодіях.

Міра відносної участі генетичних і середовищних факторів у формуванні характеру може мати дуже велику різницю. Генетичні і середовищні впливи на характер за умови несприятливого збігу обох факторів можуть сумуватися і дати великі відхилення - аж до паталогічних форм, за умови сприятливого збігу, коли генетичні фактори мають аномальний характер, аномалія може не реалізуватись.

Друге питання - це часові рамки формування характеру. Дослідження показують, що перші ознаки стабілізації характеру відбуваються у перші дні життя людини. Вік від 1-3х до 9-10ти років є сенситивним періодом становлення характеру людини. Початок його формування залежить від того, як мати (або той, хто замінює її) спілкується з дитиною.

Любов до праці, охайність, відповідальність та інші “ділові ” властивості, як і їхні антиподи, формуються пізніше у дитячих іграх, посильній домашній праці. Передумовою формування характеру є стимулювання дорослими цього процесу. Риси характеру, які проявляються у взаємовідносинах з людьми, спілкування, формуються в початкових класах школи в умовах взаємодії з новими шкільними друзями, вчителями.

Вольові риси характеру розвиваються та закріплюються у підлітковому віці, а базові цнотливість, світоглядові основи характеру - в ранній юності.

По закінченні школи характер практично сформований. Характер впливає на всі інші якості особистості, на її пізнавальні, вольові, емоційні процеси і стани. Від інших рис особистості характер відрізняється своїм раннім формуванням і стійкістю.

Але я особисто вважаю, що характер можна змінити у будь-якому віці.

Поняття “волі"

Воля - це підструктура особистості, яка виражається у свідомій активній детермінації і регулюванні людиною своєї цілеспрямованої діяльності і поведінки всупереч зовнішнім і внутрішнім перешкодам. Воля потрібна при виборі мети, при ухваленні рішення, при подоланні перешкоди. Воля забезпечує активність особистості. Однією з найважливіших характеристик вольової поведінки є само детермінація. Здійснюючи вольовий акт, людина діє довільно, тобто за своїм наміром і не підкоряється впливам зовнішніх причин. Вона виходить за рамки вимог ситуації. Довільність і надситуативність - основні принципи вольової поведінки.

Вольові якості особистості - це сформовані в процесі надбання життєвого досвіду властивості особистості, пов'язані з реалізацією волі і подоланням перешкод на життєвому шляху.

Психологи називають безліч вольових якостей особистості.

Цілеспрямованість - це свідома й активна спрямованість особистості на певний результат діяльності.

Цілеспрямованість є узагальненою мотиваційно-вольовою властивістю особистості, яка визначає зміст і рівень розвитку інших вольових якостей.

Ініціативність - це активна спрямованість на здійснення дії. Вона лежить в основі стартового етапу будь-якого вольового акту.

Ініціативність пов'язана із самостійністю. Самостійність - це свідома й активна установка не піддаватися впливу різних факторів, критично оцінювати поради й пропозиції інших людей, діяти згідно зі своїми поглядами і переконаннями.

Самостійність може проявитися лише при наявності витримки. Витримка - це прояв гальмівної функції волі. Вона дозволяє загальмувати ті дії, почуття, думки, що заважають здійсненню необхідної дії.

Рішучість - властивість, що виявляється в умінні приймати і впроваджувати в життя швидкі, обґрунтовані і тверді рішення. Вона підтримує ініціативу при постановці мети.

Енергійність - це властивість, пов'язана з концентрацією всіх її сил для досягнення поставленої мети. Однак її недостатньо для досягнення результату. Енергійність мусить поєднуватись з наполегливістю. Наполегливість - це властивість, яка виявляється в умінні особистості мобілізувати свої сили для постійної і тривалої боротьби з труднощами, іти до поставленої мети. Упертість -це нерозумна воля, тобто під час демонстрації упертості людина, власне, не володіє своєю волею.

Організованість - властивість особистості, яка виявляється в здатності розумно планувати й упорядковувати хід усієї своєї діяльності.

Самоконтроль - це властивість, яка виражається в умінні контролювати свої дії і підкоряти свою поведінку розв'язанню свідомо поставлених завдань.

Всі вольові якості дуже важливі, але потрібно ще зупинитися на понятті ”потреба самоповаги". Ці потреби розділяються на два головні типи: самоповага і повага іншими. Перший тип включає такі поняття, як компетентність, упевненість, незалежність і воля. Людині потрібно знати, що вона, людина, гідна свого становища, може впоратися із завданнями, які ставить життя. Повага оточуючих включає такі поняття, як престиж, визнання, репутація, статус, оцінка і прийняття. У цьому випадку людині потрібно знати: та, що вона робить, визнається іншими та оцінюється іншими як значуще. Таким чином задовольняється потреба самоповаги і з'являється впевненість у собі, гідність та усвідомлення того, що всі оточуючі корисні та необхідні у цьому світі. Навпроти, незадоволення цієї потреби породжує почуття неповноцінності, безглуздості, слабкості, пасивності та залежності.

Любов людини до себе

Любов людини до себе донедавна була повністю зневаженою в нашій літературі через панування ідеології, яка винятково орієнтувалась на суспільний ідеал: любов до себе таврували як егоїзм. Думка про те, що любити інших доброчесно, а любити самого себе грішно, і дотепер досить поширена серед людей в умовах нашої ідеологічної перекрученої культури. Але порушимо питання: може любити інших людина, яка не здатна любити себе?

Відповідь на нього, якщо звернутися до почуття здорового глузду, повинна бути негативною. Кожна людина така ж істота, як і оточуючі її люди, і якщо вона любить інших, то чому ж вона не повинна любити себе? Не може бути двох різних типів любові: до людей і до самого себе; любов. Як високе почуття або є, або її зовсім немає.

Відомий біблійний вираз ”Полюби ближнього як самого себе” містить у собі думку про пряму залежність між цими двома складовими загальної любові до себе і до навколишніх людей. ”Любов до інших і любов до себе буде виявлена в усіх, хто здатний любити інших" (Е. Фромм). Від любові до себе егоїзм відрізняється тим, що при проявах егоїзму існує виняткова любов до себе на шкоду такому ж становленню до оточуючих. Егоїстична у любові людина бажає всього того, що вона повинна віддавати людям, тільки для самої себе. До речі, і любов до іншого може набувати форми егоїзму. Так, мати, самовіддано і безтямно люблячи своє дитя, жертвуючи собою, потурає його егоїстичним прагненням, позбавляє аналогічного почуття не тільки себе, але й оточуючих людей. Як інакше, крім егоїстичної, можна назвати любов такої матері до своєї дитини, яка в інших людях не бачить чиїхось дітей?

Метод знаходження внутрішньої сили

Люди прагнуть волі. Прагнуть бути сильними, красивими, гармонійними істотами.

Але не всім це вдається. Ті, кому це вдалося, залишилися в памяті нащадків.

Що ж дає нам змогу стати красивими, сильними, гармонійними? Думки. І головним чином ті, які знаходяться у підсвідомості. Вони сховані від нас настільки, що тільки за ситуацією можна здогадатися, яка думка викликала ту або іншу дію.

Страницы: 1, 2


Новости


Быстрый поиск

Группа вКонтакте: новости

Пока нет

Новости в Twitter и Facebook

                   

Новости

© 2010.