RSS    

   Віра як риса характеру

Віра як риса характеру

Віра як риса характеру

Віра зовсім не є поняттям, що відповідає інтелектуальному клімату сучасності. Звичайно це поняття асоціюється з вірою в Бога й з релігійними доктринами, на противагу раціональному й науковому мисленню. Останнє, як уважають, ставиться до області фактів, на відміну від області трансцендентного, у якій науковому мисленню немає місця і яка є лише область дії віри. Для багатьох таке протипоставлення представляється непридатним. Якщо віру не можна погодити з раціональним мисленням, вона повинна бути елімінована як анахронізм, пережиток більше ранніх стадій культурного розвитку людства й заміщена наукою, що оперує фактами й теоріями.

Чи може людина жити без віри? Чи не передається віра "з молоком матері"? Хіба ми не повинні вірити нашим друзям, тим, кого ми любимо, і хіба не повинні вірити в самих себе? Чи можемо ми жити без віри в дієвість норм нашого життя? Дійсно, без віри людина стає порожньою, втрачає надію й боїться самого свого існування.

Для більше ясного розуміння справжньої проблеми, може бути, краще почати з обговорення проблеми сумніву. Сумнів теж звичайно розуміється як сумнів у чомусь - будь те яке-небудь припущення, та або інша ідея або яка-небудь людина; але воно також може розглядатися і як установка, що просочує наскрізь людську особистість, так що об'єкт сумніву має лише другорядне значення. Щоб зрозуміти цей феномен, варто провести різницю між раціональним і ірраціональним сумнівом. А потім ми спробуємо в такий же спосіб розібратися й з вірою.

Ірраціональний сумнів - це не реакція свідомості на яке-небудь помилкове або відверто помилкове припущення, а скоріше такий сумнів, яким, емоційно й інтелектуально, пофарбоване все життя людини. Для неї в жодній галузі діяльності не існує нічого, що має властивість правдивості; усе піддається сумніву, ні в чому немає впевненості.

Найбільш крайньою формою ірраціонального сумніву є невротично обумовлений сумнів. Людина, примушена сумніватися у всім, щоб вона не думала або не робила. Сумніву часто піддаються найбільш важливі життєві питання, але часто сумніви мучать і по дрібницях: яке, наприклад, плаття надягти, піти чи ні в гості й т.п. Однак у кожному разі, безвідносно до об'єкта сумніву -- важливий він або дріб'язковий, -- сумнів болісний для людини, розморює її.

Психоаналітичне вивчення механізму невротичного сумніву показує, що воно раціоналізує несвідомий емоційний конфлікт, основою якого є недостатня інтегрованість особистості, а також надмірне почуття безсилля й безпорадності. Тільки усвідомивши джерело сумніву, може людина впоратися з паралізацією волі, що саме й виникає з переживання внутрішнього безсилля. Якщо справжня причина не усвідомлюється, людина знаходить якесь інше рішення, що, хоча й незадовільно, все-таки дозволяє зняти стан болісного сумніву. Одним з таких псевдо рішень може бути, наприклад, змушена діяльність, у якій людина знаходить полегшення хоча б на час. Іншим може стати прийняття тієї або іншої "віри", у якій людина, так сказати, палить свої сумніви.

У наш час типовою формою сумніву є, однак, не активна, описана вище, а скоріше установка індиферентності: все можливо, немає нічого певного. Росте число людей, які сумніваються у всім - у роботі, у політики, у моралі, але, що гірше всього, ці люди думають, начебто такий стан є нормальним станом розуму. Вони почувають себе самотніми, спантеличеними, неспроможними змінити що-небудь; у житті вони покладаються не на власні думки, емоції, відчуття, а додержуються офіційно прийнятих стандартів, що від них і очікується. Хоча активний сумнів цим людям-автоматам не властиве, його місце займає індиферентність і релятивізм.

На противагу ірраціональному сумніву раціональний сумнів ставиться до тих вимог, положень і норм, визнання яких залежить від віри в авторитет, а не випливає із власного досвіду. Цей тип сумніву відіграє важливу роль у становленні особистості. Адже дитина спочатку засвоює ті ідеї й вимоги, покладаючись на незаперечний авторитет батьків. Потім, поступово знаходячи самостійність, незалежність від їхнього авторитету, вона починає проявляти до всьому критичне відношення. Процес дорослішання дитини починається з того, що вона висловлює сумнів щодо того, що раніше приймала на віру; і чим доросліше стає дитина, чим більшу незалежність від своїх батьків він виявляє, тим більше розвивається в неї критична здатність.

Раціональний сумнів в історичній ретроспективі став одним з головних рушійних сил сучасного стилю мислення й найбільш плідним імпульсом для розвитку сучасної філософії й науки. Тут теж, як і у випадку індивідуального розвитку, раціональний сумнів був пов'язаний зі звільненням від авторитету церкви й держави.

Що стосується віри, то ми й тут проводимо різницю, що було зроблено у відносини сумніву: між ірраціональною й раціональною вірою. Під ірраціональною вірою ми розуміємо віру в особистість, ідею або символ, засновану не на власному інтелектуальному або почуттєвому досвіді, а на емоційному підпорядкуванні якомусь ірраціональному авторитету.

Перш ніж продовжити, зупинимося докладніше на зв'язку між підпорядкуванням і інтелектуальними й емоційними процесами. Численні дані свідчать, що людина, що відмовилася від своєї внутрішньої незалежності й підкорилася якому-небудь авторитету, прагне підмінити власний життєвий досвід вимогами авторитету. Найбільш виразним прикладом може бути ситуація гіпнозу, у якій людина підкоряється волі іншої особи й, перебуваючи в стані гіпнотичного сну, готова думати і почувати те, як і що вселяє йому гіпнотизер. Навіть після виходу зі стану гіпнотичного сну вона продовжує додержуватися вказівок, навіяних гіпнотизером, хоча думає при цьому, що діє винятково по власному розумінню й ініціативі. Якщо, наприклад, гіпнотизер вселить, що в певну годину їй стане холодно і доведеться надягти пальто, то й у постгіпнотичному стані вона відчує викликаний перед тим стан і виконає відповідні дії, будучи при цьому переконаним, що й випробовуване нею відчуття й дії обумовлені реальною дійсністю і його власним волевиявленням.

Хоча ситуація гіпнозу являє собою найбільш яскравий приклад, що демонструє взаємозв'язок між підпорядкуванням авторитету й розумовим процесам, проте й у більшості щодо простих ситуацій виявляється той же механізм. Реакція людей на вождя, що володіє великою силою навіювання, -- приклад такої напівгіпнотичної ситуації. У цьому випадку теж беззастережне прийняття його ідей відбувається не на основі переконаності слухачів, що припускає їхні власні міркування або критичну оцінку ідей, а на їхньому емоційному підпорядкуванні ораторові. У такій ситуації в людей виникає ілюзія згоди з висловленими ідеями, ілюзія їхнього раціонального схвалення. У дійсності ж ситуація прямо зворотна: люди приймають його ідеї тому, що вже підкорилися його авторитету в напівгіпнотичному стані. Гітлер дав непоганий опис цього процесу у своїх коментарях до рекомендацій із проведення пропагандистських мітингів переважно у вечірні годинники. Він говорив, що "вищий ораторський талант владної апостольської натури полягає в тім, що саме в цей час (увечері) йому вдається легше всього й найбільш природним образом скорити своїй волі людей, які відчувають у собі слабку силу опору, чим скоряти людей, які ще повною мірою мають сильну волю й у кому в повну міру звучить власний голос".

Для ірраціональної віри висловлення "Вірю, тому що безглуздо" - має повну психологічну обґрунтованість. Якщо хто-небудь робить заяву, що звучить цілком розумно, він цілком ординарний, нічим не відрізняється від інших людей. Якщо ж, однак, він насмілиться висловити щось із погляду розуму абсурдне, то самим уже цим фактом він показує, що виходить за межі повсякденного здорового глузду й має якусь магічну силу, владою, що піднімає його над звичайною людиною.

Самий яскравий приклад сучасної ірраціональної віри - віра в лідера диктаторського режиму. Її захисники намагаються доводити дійсність цієї віри апеляцією до факту, що мільйони готові віддати за неї своє життя. Якщо віру визначати в термінах сліпої відданості людині або справі, вимірюваною готовністю віддати за них своє життя, то воістину віра пророків у справедливість і любов і віра інших у владу сили була б в основі своєї однієї й тієї ж, різнячись лише по об'єкті. Тоді віра борців за волю й віра їхніх гнобителів відрізнялася б лише остільки, оскільки була б у вірою в різні ідеї.

Ірраціональна віра -- це фанатична переконаність у чомусь або в кому _ те, суть якої в підпорядкованості особистому або поза особистому ірраціональному авторитету. Раціональна віра, навпроти, є тверде переконання, засноване на продуктивній інтелектуальній і емоційній активності. У структурі раціонального мислення, у якій, як передбачається, немає місця вірі, раціональна віра є саме важливою. Як, наприклад, учений приходить до нового відкриття? Невже він проводить експеримент за експериментом, збирає факт за фактом, не думаючи подумки того, що прагне знайти? Важливі відкриття подібним чином відбувалися вкрай рідко. Та й навряд чи взагалі можливо прийти до якихось важливих висновків, рішенням, якщо просто ганятися за порожніми фантазіями. Процес творчого мислення в будь-якій області людських прагнень часто починається з того, що можна було б назвати "раціональним передбаченням", що є результатом певної попередньої стадії вивчення, рефлективного мислення й спостереження. Коли вчений успішно збирає емпіричні дані, або виводить математичну формулу, або й те й інше, те щоб зробити своє первісне передбачення більше правдоподібним, він, як говорять у таких випадках, висловлює робочу гіпотезу. Ретельний аналіз цієї гіпотези з метою перевірки її застосувань і численних даних, підтверджували її, приводили до створення більше адекватної гіпотези, а в остаточному підсумку, можливо, і до її включення в більше широку теорію.

Історія науки повна прикладами віри в розум і пророкування істини. Коперник, Кеплер, Галілей, Ньютон - кожного з них надихала непохитна віра в розум. За неї Бруно був спалений на багатті, а Спіноза вигнаний із громади. На кожному етапі, з висування гіпотези до моменту формулювання теорії, необхідна віра: віра в передбачення як раціонально обґрунтовану ціль, віра в гіпотезу як у ймовірний і правдоподібний проект і віра в створену теорію, принаймні до того моменту, поки не буде досягнутий консенсус щодо її обґрунтованості й доказової сили. Така віра базується на власному досвіді, упевненості в силі розуму, спостереженні й міркуванні. Якщо ірраціональна віра приймає щось за істину тільки тому, що або більшість, або якийсь авторитет уважають це істиною, то раціональна віра припускає незалежність переконань, заснованих на власному продуктивному спостереженні й міркуванні.

Страницы: 1, 2


Новости


Быстрый поиск

Группа вКонтакте: новости

Пока нет

Новости в Twitter и Facebook

                   

Новости

© 2010.