Значення психологічної уваги. Методи взаємодії психолога та клієнта в рамках психоконсультативної допомоги
Значення психологічної уваги. Методи взаємодії психолога та клієнта в рамках психоконсультативної допомоги
Міністерство Освіти України
Рівненський Інститут Слов'янознавства
Контрольна робота з психологічного консультування
на тему
“Значення психологічної уваги.
Методи взаємодії психолога та клієнта в рамках психоконсультативної допомоги”
Виконала
студентка IV курсу
групи П-42
Козел Т.І.
Перевірив
Грищук М.М.
Рівне-20010
План
Загальне поняття про увагу.
1.1. Основні функції уваги.
1.2. Види уваги.
2. Психоконсультативна допомога, методи взаємодії психолога з клієнтом.
2.1. Принципи та методи консультування
2.2. Етапи і побудова консультації
2.3. Технологічні правила консультування
2.4. Особистість консультанта
2.5. Психологічні особливості клієнтів
Список використаної літератури.
1. Загальне поняття про увагу
Увага - це особлива властивість людської психіки. Вона не існує самостійно - поза мисленням, сприйняття, роботи пам'яті, руху. Не можна бути просто уважним - можна бути уважним, тільки роблячи якусь роботу. Тому увагою називають виборчу спрямованість свідомості на виконання визначеної роботи. Форми прояву уваги різноманітні. Вона може бути спрямована на роботу органів почуття ( зорова, слухова і т.п. увага ), на процеси запам'ятовування, мислення, на рухову активність. Прийнято вважати, що існують три типи уваги: мимовільна, довільна і після довільна. Виділяють також властивості, чи параметри уваги:
1) концентрація уваги виражається в ступені зосередженості на об'єкті;
2) стійкість характеризується тривалістю зосередженості, умінням не відволікатися протягом визначеного періоду часу;
3) обсяг уваги характеризується кількістю одночасно сприйманих об'єктів;
4) розподіл - здатність одночасного виконання декількох дій;
5) переключення - здатність змінювати спрямованість уваги, переходити від одного виду роботи до іншого.
Найбільш важливі для роботи параметри концентрації і стійкості.
Психічна діяльність не може протікати цілеспрямовано і продуктивно, якщо людина не зосередиться на тому, що вона робить. Наприклад людина, захоплена малюванням. Вона цілком заглиблена у свою роботу, зосереджена на ній, обмірковує, який колір вибрати, як розташувати предмети на листі. При цьому вона може не чути про що говорять присутні, не відгукуватися, якщо її покликають. У цьому випадку говорять, що вона зосередила увагу на тому, що робить, відволікаючись від всього іншого. Це свідчить, що людина не може одночасно думати про різні речі і виконувати різноманітні роботи. Тому в кожен окремий момент її свідомість направляється на ті предмети і явища, що є для неї найбільш важливими і значними.
1.1 Основні функції уваги
Під спрямованістю варто розуміти насамперед виборчий характер психічної діяльності, навмисний чи ненавмисний вибір її об'єктів. У поняття спрямованості включається також і збереження діяльності на відомий проміжок часу. Недостатньо тільки вибрати ту чи іншу діяльність, щоб бути уважним, треба удержати цей вибір, зберегти його. Порівняно легко направити увагу на той чи інший чи предмет дії. Значно важче зберегти його протягом необхідного часу.
Коли ми говоримо про увагу, те маємо на увазі також зосередженість, поглибленість у діяльність. Чим складніше поставлена задача перед людиною задача, тим напруженіше, інтенсивніше та більш поглибленою буде її увага, і, навпаки, чим легше задача, тим менш заглибленою є її увага.
У той же час зосередженість зв'язана з відволіканням від усього стороннього. Чим більше ми зосереджені на рішенні даної задачі, тим менше зауважуємо все навколишнє, вірніше, ми зауважуємо, що відбувається, але нечітко. Таким чином, при уважному ставленні до якогось предмета, він (цей предмет) виявляється в центрі нашої свідомості, все інше сприймається в цей момент слабко, виявляється на периферії сприйманого. Завдяки цьому відображення стає ясного, виразним, представлення і думки утримуються у свідомості доти, поки не завершиться діяльність, поки не буде досягнута її мета. Тим самим увага забезпечує ще одну функцію - контроль і регуляцію діяльності.
Увага зазвичай виражено в міміці, у позі, у рухах. Уважного слухача легко відрізнити від неуважного. Але іноді увага спрямована не на навколишні об'єкти, а на думки й образи, що знаходяться у свідомості людини. У даному випадку говорять про інтелектуальну увагу, що трохи відрізняється від уваги сенсорної (зовнішньої). У деяких випадках, коли людина виявляє підвищену зосередженість на фізичних діях, є сенс говорити про моторну увагу. Усе це свідчить про те, що увага не має свого власного пізнавального змісту і лише обслуговує діяльність інших пізнавальних процесів.
1.2 Види уваги
За своїм походженням і способам здійснення, зазвичай, виділяють два основних види уваги: мимовільне і довільне. Мимовільна увага, найбільш проста і генетично вихідна, її називають також пасивною, змушеною, тому що вона виникає і підтримується незалежно від мети, що поставлені перед людиною. Діяльність захоплює людину в цих випадках сама по собі, у силу своєї захопливості чи несподіванки. Людина мимоволі віддається предметам, що впливає на її, явищам, виконуваній діяльності. Тільки-но ми почуємо по радіо цікаву новину, як мимоволі відволікаємося від роботи і прислухаємося. Виникнення мимовільної уваги зв'язано з різними фізичними, психофізіологічними і психічними причинами. Ці причини тісно зв'язані між собою, але їх для зручності можна розділити умовно на категорії.
До першої групи причин відносяться характер і якість подразники, насамперед його сила чи інтенсивність. Усяке досить сильне роздратування: голосні звуки, яскраве світло, сильний поштовх, різкий запах мимоволі залучають нашу увагу. Важливу роль при цьому грає не стільки абсолютна, скільки відносна сила подразника. Тому якщо вдень кроки в коридорі не привертають уваги, то ті ж кроки вночі в повній тиші змусять нас прислухатися. Особливе значення має контраст між подразниками. Те ж саме відноситься до тривалості подразника, а також до просторової величини і форми предмета. У ту ж групу причин варто віднести і таку якість подразника, як його новизна, незвичайність. При цьому під “новизною” розуміють не тільки поява подразників, яких раніше не було, але і зміна фізичних властивостей діючих подразників, чи ослаблення припинення їхньої дії, відсутність знайомих подразників, переміщення подразників у просторі.
До другої групи причин, що викликають мимовільну увагу, відносяться ті зовнішні подразники, що відповідають внутрішньому стану людини, і насамперед наявним у неї потребам. Так, сита і голодна людина будуть по-різному реагувати на розмову про їжу.
Третя група причин зв'язана з загальною спрямованістю особистості. Саме по цьому, йдучи по одній і тій же вулиці, двірник зверне увагу на сміття, архітектор чи художник - на красу будинку. Спрямованість особистості тісно зв'язана з її колишнім досвідом і почуттями, тому їх також включають у цю групу причин. Те, що цікаво нам, що викликає в нас визначену емоційну реакцію, є найважливішою причиною мимовільної уваги.
На відміну від мимовільної довільна увага керується свідомою метою. Вона тісно зв'язано з волею людини і виробилася в результаті трудових зусиль, тому її ще називають вольовою, активною, навмисною. Прийнявши рішення зайнятися якоюсь діяльністю, ми виконуємо це рішення, свідомо направляючи нашу увагу навіть на те, що нам нецікаво в дану хвилину, але чим необхідно займатися. Основною функцією довільної уваги є активне регулювання протікання психічних процесів.
Причини довільної уваги по своєму походженню не біологічні, а соціальні: вона не дозріває в організмі, а формується в дитини при її спілкуванні з дорослими. На ранніх фазах розвитку функція довільної уваги розділена між двома людьми - дорослим і дитиною. Перша виділяє об'єкт із середовища, вказуючи на нього і називаючи словом, дитина відповідає на цей сигнал, просліджуючи жест, схоплюючи предмет чи повторюючи слово. Таким чином, даний предмет виділяється для дитини з зовнішнього поля. Згодом діти починають ставити мету самостійно. Слід зазначити тісний зв'язок довільної уваги з мовою. Розвиток довільної уваги у дитини виявляється спочатку в підпорядкуванні свого поводження мовнії інструкції дорослих, а згодом, по мірі оволодівання мовою - у підпорядкуванні свого поводження власній мовній інструкції.
Незважаючи на якісну відмінність від мимовільної уваги, довільна також зв'язана з почуттями, з інтересами, з колишнім досвідом людини. Однак вплив цих моментів при довільній увазі не неопосередковане, а непряме. Воно опосередковується свідомо поставленими цілями, тому в даному випадку інтереси виступають як інтереси мети, інтереси результату діяльності. Сама діяльність може безпосередньо не займати нас, але так як її виконання необхідне для рішення поставленої нами задачі, то і вона стає цікавою в зв'язку з цією метою.
Ряд психологів виділяють ще один вид уваги, що, подібно довільній, носить цілеспрямований характер і вимагає первісних вольових зусиль, але потім людина як би “входить” у роботу: цікавими і значними стають зміст і процес діяльності, а не тільки її результат. Така увага була названа М. Ф. Добриніним після довільною. Наприклад студент, що вирішує важку математичну задачу - спочатку вона його може зовсім не захоплювати. Він береться за неї тільки тому, що її потрібно зробити. Студенту приходиться повертати себе до рішення постійними зусиллями. Але от рішення почате, правильний хід намічається, задача стає більш зрозумілою. Студент усе більше захоплюється нею, вона його захоплює, він перестає відволікатися: задача стала для нього цікавою. Увага з довільної стала як би мимовільним. Однак, на відміну від справді мимовільної уваги, після довільна залишається зв'язаною зі свідомими цілями і підтримується свідомими інтересами. У той же час вона несхожа і з довільною увагою, тому що тут немає чи майже немає вольових зусиль.
