Реферат: Місце України в глобалізаційних процесах
За 20 років питома вага товарів, що втілюють у собі високі технології, збільшилась у міжнародній торгівлі вдвоє. Це сприяє піднесенню загального рівня світового технологічного розвитку, розширює можливості використання технологічних ресурсів менш розвинутими в економічному відношенні країнами. Широка міжнародна кооперація в галузі науки й техніки, обмін технологією, патентами та ліцензіями формують постійно діючу міжнародну науково-технологічну систему.
Сфера міжнародного виробництва як елемент глобальної економіки викристалізовується нині на основі взаємодії трьох найголовніших процесів: міжнародної спеціалізації та кооперування виробництва, спільної інвестиційної діяльності й спільного підприємництва. Найвиразніше тут проявляється роль ТНК, спільних підприємств, вільних економічних (експортних) зон тощо. Відносини у сфері міжнародного виробництва визначають зміст, динаміку і структуру господарської взаємодії в інших підсистемах світової економіки.
У процесі посилення глобалізації господарського життя органічно поєднуються національні та інтернаціональні форми виробництва. На цій основі розвивається міжнародне (багатонаціональне) виробництво внаслідок взаємодії в єдиному виробничому процесі різноманітних за своїм походженням ресурсів і факторів. Найяскравіше це проявляється в діяльності ТНК, спільних підприємств, при реалізації міжнародних інвестиційних проектів, у межах вільних економічних зон тощо. У цілому на вказані форми міжнародного виробництва тепер припадає від 30 до 50 % матеріального, фінансового й технологічного обороту світової економіки.
Функціональною сферою світової економіки, в якій віддзеркалюється рух різноманітних ресурсів, що переміщуються між країнами, регіонами, фірмами та юридичними особами, є міжнародний обіг, світова торгівля. Про зростаюче значення міжнародної торгівлі в сучасному світовому економічному розвитку свідчать такі дані. У 1900 році обсяг світової торгівлі щодо світового валового національного продукту (ВНП) становив 12 %, а в середині 80-х років — уже 26 %. Співвідношення середньорічних темпів зростання світової торгівлі й світового виробництва в другій половині XX ст. показане в табл. 2.1.
Таблиця 2.1
Середньорічні темпи зростання світової торгівлі й світового
виробництва, %
Роки |
Світовий експорт |
Світове виробництво |
1950—1956 | 8,2 | 5,2 |
1957—1966 | 7,7 | 4,5 |
1967—1976 | 6,8 | 4,5 |
1977—1986 | 3,8 | 2,5 |
1987—1994 | 5,3 | 2,8 |
1995 | 2,4 | 2,3 |
1996 | 5,8 | 3,0 |
1997 | 8,6 | 2,5 |
1998 | 5,5 | 3,2 |
1999 | 8,9 | 3,3 |
Наведені цифри переконливо свідчать про випереджаюче зростання міжнародної торгівлі порівняно з соціальним продуктом. Розгортаються процеси, пов'язані з поглибленням міжнародного поділу й кооперації праці, глобалізацією господарських зв'язків, посиленням взаємозалежності країн і регіонів світу.
Найважливіші тенденції в розвитку міжнародної торгівлі спричинені вирішальним впливом на її динаміку й структуру сучасної науково-технологічної революції, радикальних змін, що відбуваються в системі «наука—техніка—виробництво». Різко загострюється конкуренція на світових ринках товарів і послуг, посилюються регіоналізація міжнародної торгівлі та відповідна сегментація єдиного світового ринку; зростає інтерналізація торгівлі, тобто відносно відокремлюється міжфірмовий товарообмін з метою економії на ринкових трансакціях; дедалі виразніше проявляються процеси натуралізації товарообміну (бартер), особливо між державами колишнього СРСР, що загрожує відкинути ці відносини на рівень простої форми обміну.
Обсяг світового експорту досяг у 1997 р. близько 5,5 трлн. дол. Серед найбільших експортерів — США, Німеччина, Японія, Франція, Велика Британія, частка яких становить майже половину світової торгівлі. Серед провідних країн за обсягом експорту на душу населення — Сінгапур, Гонконг, Бельгія, Швейцарія, Нідерланди.
Істотні зрушення стались у структурі світового товарного експорту. Головна і зрештою довготривала тенденція полягає в тому, що в загальному товарообороті збільшується частка готових промислових виробів при відповідному зменшенні питомої ваги сировинних товарів.
Важливою функціональною складовою економічної структури світу є міжнародна валютно-фінансова система, В умовах стрімкого розширення ринкових відносин за рахунок держав Центральної, Південно-Східної Європи та колишнього СРСР роль цієї суто економічної сфери світового господарського життя незмірно посилюється, збільшуються масштаби та обсяги міжнародних фінансово-кредитних операцій, зростає кількість суб'єктів валютно-фінансових відносин, з'являються нові міжнародні та регіональні валютно-кредитні організації. За оцінками, річний обсяг міжнародних фінансових операцій у 10—15 разів перевищує масштаби світової торгівлі, тобто сягає приблизно 150 трлн. дол.
Найхарактернішими ознаками міжнародної валютно - фінансової системи є: наявність «плаваючих» валютних курсів, що функціонують на основі Ямайських угод (1976 р.); диверсифікація ліквідних засобів унаслідок впровадження в обіг міжнародних спеціальних прав запозичення (СПЗ) та регіональних (євро) валют, підвищення ролі в міжнародних розрахунках валют провідних індустріальних держав (США, Японії, Німеччини, Англії, Франції); функціонування розгалуженої системи міжнародних фінансових центрів, що забезпечують переміщення фінансових ресурсів у світовому масштабі; створення світової телекомунікаційної мережі (СВІФТ), яка об'єднує міжнародну валютно-фінансову систему в органічну цілісність, надає їй відчутних рис глобального характеру.
Світові гроші — головна ланка міжнародної валютної системи. Вони є логічним продовженням внутрішніх грошей, вищою формою їх функціонального застосування. Міжнародну валютну систему складають два головні грошові блоки: резервні національні валюти та наднаціональні валюти. Головна функція міжнародної валютної системи — ефективне опосередкування платежів за експорт та імпорт між окремими країнами і створення сприятливих умов для розвитку міжнародної системи виробництва й поділу праці.
На основі всебічного розвитку валютно-кредитних відносин замкнуті економічні системи (як це було ще донедавна в колишньому СРСР) трансформуються у відкриті, що зумовлює їхнє взаємне зближення, інтегрування в глобальній економіці.
Глобалізацією можна назвати процес зміщення у напрямі створення більш інтеґрованої та взаємозалежної світової економіки. Цей процес має дві основні складові: глобалізацію ринків і глобалізацію виробництва.
Глобалізацією ринків називається процес об'єднання історично відокремлених і відмінних між собою національних ринків в один великий ринковий простір. Часом доводиться чути, що смаки й уподобання споживачів різних націй починають змінюватися у напрямку певної глобальної норми і таким чином сприяють утворенню глобального ринку. Всесвітнє визнання таких споживчих товарів, як кредитні картки "Сiticorp", напої "Соса Соlа", джинси "Levi’s", гамбургери "МсDоnald's", часто наводять як приклади, що підтверджують наявність цієї тенденції. Продаючи стандартизовані види продукції в усьому світі, ці компанії допомагають створювати глобальний ринок. Щоб взяти участь у формуванні глобальних ринків і скористатися перевагами від їх глобалізації, компанія не обов'язково має дорівнювати за масштабами згаданим транснаціональним гігантам.
На сьогоднішній день більшість глобальних ринків не є ринками споживчих товарів — у цій сфері національні смаки та уподобання часто виявляються настільки різними, що гальмують процес глобалізації. В основному глобальними є ринки товарів промислового призначення і товарів для задоволення універсальних потреб в усьому світі. До цієї групи належать ринки алюмінію, нафти, пшениці, ринки товарів промислового призначення, таких, як мікропроцесори, мікросхеми комп'ютерної пам'яті, реактивні літаки комерційного призначення, ринки фінансових активів.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16