RSS    

   Психологічні особливості неформальних лідерів у групі дітей середнього шкільного віку

p align="left">У зв'язку з зазначеними протиріччями найбільше «синтетичне» і універсальне визначення звучить так: «під малою групою розуміється нечисленна по складу група, члени якої об'єднані загальною соціальною діяльністю і знаходяться в безпосереднім особистому спілкуванні, що є основою для виникнення емоційних відносин, групових норм і групових процесів» [2].

Групи, як і інші об'єкти наукових досліджень, мають власну феноменологію. Під феноменологією розуміється представлення й опис основних явищ, характерних для деякого об'єкта, у даному випадку - для малих груп.

Традиційно в соціальній психології вивчаються насамперед деякі елементарні параметри групи: композиція групи (або її склад), структура групи, групові процеси, групові норми і цінності, система санкцій.

Кожний з цих параметрів може здобувати різне значення в залежності від того, чи значимі в кожнім конкретному випадку, наприклад, вікові, професійні або соціальні характеристики членів групи. Тому в залежності від ситуації склад групи може бути описаний за різними показниками. Дослідникам, таким чином, відразу «задається» деякий набір параметрів для характеристики складу групи в залежності від того, яка реальна група вибирається як об'єкт дослідження.

Найбільш традиційним шляхом при вивченні даного групового параметра є здійснення пошарового аналізу структури групи. Як правило, він виробляється шляхом виділення «визначених систем внутрішньо-групових відносин, що ієрархічно розташовуються в «просторі» групового функціонування» [13]. Найчастіше в якості таких виступають системи формальних (ділових, офіційних) і неформальних (неофіційних) міжособистісних відносин.

Формальні (офіційні) відносини є результатом «реалізації членами групи визначених інституціонально заданих функцій у сфері ведучої діяльності групи за рішенням задач, поставлених перед нею в рамках більш широкої соціальної спільності (організації)» [13]. Іншими словами, формальні відносини - це ті відносини відповідальної залежності, у які люди вступають між собою в процесі виконання ними своїх прямих службових і суспільних функцій, це відносини «по вертикалі», тобто в системі «керівник - підлеглий» [25].

Формальні відносини є тією основою, на якій виникають і будуються неформальні відносини. Неформальні (неофіційні) відносини - це система симпатій і антипатій, притягань і відштовхувань, любові і ворожості, що випробують друг до друга члени малої групи, реалізуючі свої соціальні ролі, тобто виконуючи свої прямі службові і суспільні функції.

Перелік групових процесів також не є чисто технічною задачею. Г. М. Андрєєва вказує, що як сам перелік, так і «з'єднання» процесів, що протікають у групі, і інших характеристик групи дотепер не цілком вирішена для соціальної психології проблема. Вітчизняні психологи, дотримуючись принципу діяльності, віднесли до групових процесів насамперед такі процеси, що організують діяльність групи.

Насамперед, це процес утворення малих груп, причому сюди можуть бути віднесені не тільки безпосередні способи формування групи, але і такі психологічні механізми, що роблять групу групою (наприклад, феномен групового тиску на індивіда і зв'язане з ним поняття конформності -- сліпого підпорядкування вимогам інших членів групи і групових норм; розвиток групової згуртованості). З погляду розвитку розглядаються лідерство (процес домінування в групі) і процес ухвалення групового рішення, «з тим виправленням, що вся сукупність процесів керування групою і керівництва нею не вичерпується лише феноменом лідерства й ухваленням групового рішення, а містить у собі ще багато механізмів» [2].

Інша група понять, використовувана соціальними психологами в дослідженнях малих груп, стосується положення індивіда в групі в якості її члена. Першим з понять, уживаних при цьому, є поняття «статус» («положення»), що позначає місце індивіда в системі групового життя. Саме широке застосування поняття статусу знаходить при описі структури міжособистісних відносин. Для виміру статусу мається спеціальна методика, а саме соціометрична методика.

Інша характеристика індивіда в групі - роль. Звичайно її визначають як динамічний аспект статусу. Багато дослідників (Андрєєва Г.М., Божович Л.И., Распопов И.В., Шпалинський В.В.) під роллю розуміють набір учинків, функцій, реалізованих індивідом, що володіє визначеним статусом.

Важливим компонентом характеристики положення індивіда в групі є система групових чекань. Цей соціально-психологічний термін позначає, що кожен член групи не просто виконує в ній свої функції, але й обов'язково сприймається, оцінюється іншими. Група через систему очікуваних зразків поводження, що відповідають кожної ролі, контролює діяльність своїх членів. Для реалізації цієї системи чекань у групі існують ще два важливих утворення: групові норми і групові санкції.

Групові норми - це визначені правила, що вироблені групою, прийняті нею і яким повинне підкорятися поводження її членів, щоб їхня спільна діяльність була можливою. Вони виконують, таким чином, регулятивну функцію стосовно цієї діяльності. Як указує Н. Н. Обозів, норми групи зв'язані з груповими цінностями, тому що будь-які правила можуть бути сформульовані тільки на підставі прийняття або відкидання якихось соціально значимих явищ.

Для забезпечення дотримання групових норм у кожній соціальній спільності існує система санкцій - механізмів, за допомогою яких група «повертає» свого члена на шлях дотримання норм. Санкції можуть бути двох типів: заохочувальні (позитивні) і заборонні (негативні).

Таким чином, вище був представлений набір основних понять, що відбивають феноменологію малих груп у соціальній психології.

При аналізі досліджень, присвячених проблематиці малих груп, помітний інтерес вітчизняних і закордонних учених до явища лідерства в системі групових відносин. З огляду на важливість даного феномена для успішної діяльності групи, необхідно більш детальний його розгляд.

1.2 Лідерство і керівництво в малій групі

Віддаючи належне ролі в підвищенні успішності функціонування малої групи «феноменам керування груповим процесом» [17], психологи приділяють особливу увагу вивченню явищ лідерства і керівництва в малих групах. Під лідерством звичайно розуміють процес внутрішньої соціально-психологічної самоорганізації і самоврядування в групі. Це явище виникає в системі неофіційних, неформальних відносин, разом з тим виступаючи і як засіб організації відносин цього типу, керування ними. Поряд із самим явищем лідерства, що припускає визначений зв'язок і взаємодію між ініціатором і організатором групової діяльності, з одного боку, і членами групи - з інший, необхідно розрізняти і поняття лідера.

Лідер - це член групи, що спонтанно висувається на роль неофіційного керівника в умовах визначеної, специфічної і, як правило, досить значимої ситуації, щоб забезпечити організацію спільної, колективної діяльності людей для найбільш швидкого й успішного досягнення загальної мети.

Іноді поняття лідера ототожнюється з поняттям «авторитет», що не цілком коректно: звичайно, лідер виступає як авторитет для групи, але не всякий авторитет обов'язково означає лідерські можливості його носія. Лідер повинний організовувати рішення якоїсь задачі, авторитет такої функції не виконує, він просто може виступати як приклад, як ідеал, але зовсім не брати на себе рішення задачі. Тому феномен лідерства - це досить специфічне явище, не описуване ніякими іншими поняттями [17].

Для характеристики явища лідерства як процесу часто використовується поняття динаміки. Під динамікою лідерства маються на увазі всілякі зміни, зв'язані як зі змістом (статусом і типами), так і з масштабами лідерства, що функціонує в соціальної як мікро-, так і макросередовищу.

Стосовно до мікросередовища (тобто саме до малих груп) можна говорити про різний ступінь стійкості або динамічності, змінюваності лідерів, про природу і механізми цієї зміни одного лідера іншим [2].

Також проявом динаміки процесу лідерства можна вважати використовувані багатьма психологами при характеристиці явища лідерства в малих групах два і більш види лідерів, лідерських ролей.

У 50-і роки американським дослідникам Р. Бейлзу і Ф. Слейтору удалося виділити дві фундаментальні лідерські ролі: роль ділового, інструментального лідера (the task leader) і роль експресивного, соціально-емоційного лідера (the social-emotional leader), а сам факт їхньої наявності одержав назву феномена рольової диференціації лідерства. Було показано, що ці ролі зв'язані з різними аспектами групового функціонування: роль інструментального лідера включає дії, спрямовані переважно на рішення поставленої перед групою задачі, а роль емоційного лідера припускає дії, що відносяться в основному до сфери внутрішньої інтеграції групи [13]. Функції емоційного лідера - психологічний клімат у групі, турбота про оптимальне врегулювання міжособистісних відносин. Звичайно він виступає в ролі арбітра, порадника. Інструментальний же лідер бере на себе ініціативу в специфічних видах діяльності (завдяки своєї особливої компетентності в тих або інших справах) і координує загальні зусилля по досягненню цілей.

У рідких випадках можливий збіг рис інструментального й емоційного лідерів в одній особі. У такій ситуації можна констатувати виникнення універсального лідера.

Для виділення різних видів лідерства в психології часто використовується поняття стилю лідерства. Стиль лідерства - це сукупність засобів психологічного впливу, якими користується лідер для надання впливу на інших членів групи, серед яких він має високий статус. Традиційно розрізняють три основних стилі лідерства: авторитарний, демократичний і ліберальний.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11


Новости


Быстрый поиск

Группа вКонтакте: новости

Пока нет

Новости в Twitter и Facebook

                   

Новости

© 2010.