RSS    

   Інвестиційна привабливість ринку (на прикладі ринку комерційної нерухомості м. Києва)

p align="left">За цілями інвесторів поділяють на стратегічних та портфельних. Для стратегічного інвестора головною метою є інвестування. Як правило, він бере участь у стратегічному управлінні діяльністю об'єкта, в який інвестуються кошти. Портфельний інвестор вкладає свої кошти у різноманітні об'єкти (інструменти) з різним ступенем дохідності.

За належністю до резидентів розрізнять вітчизняних та іноземних інвесторів. Вітчизняними інвесторами є всі особи-резиденти. До іноземних інвесторів належать іноземні держави, міжнародні фінансові організації та іноземні юридичні та фізичні особи [9, с.327-329].

Прийняття інвестиційних рішень представляє собою свідомий вибір з варіантів, які ми маємо, або з альтернатив напрямку дій, які скорочують проміжок між теперішнім і майбутнім бажаним станом організації. Цей процес включає багато різних елементів, але обов'язково у ньому присутні такі елементи, як проблеми, цілі, альтернативи та рішення як вибір альтернативи. Управлінське рішення - це вибір альтернативи, дія, спрямована на розв'язання проблемної ситуації. Таке рішення є результатом управлінської діяльності менеджера - творчого процесу змістовного перетворення інформації про стан об'єкта у керуючу інформацію.

Управлінське інвестиційне рішення в організації характеризується як: свідома і цілеспрямована діяльність, що здійснюється людиною; поведінка, заснована на фактах та ціннісних орієнтирах; процес взаємодії членів організації; вибір альтернатив у рамках соціального і політичного стану організаційного середовища; частина загального процесу управління; неминуча частина щоденної роботи .менеджера.

Процес управління не еквівалентний усій діяльності організації з досягнення кінцевих цілей, а містить у собі тільки ті функції та дії, які пов'язані з координацією та встановленням взаємодії усередині організації, зі спонуканням до здійснення виробничої та інших видів діяльності, з цільовою орієнтацією різних видів діяльності.

Найбільш розповсюдженою в економічній теорії останніх років є комплексна концепція прийняття управлінських рішень. Таку точку зору поділяють і автори, бо ця концепція адекватно описує сутність прийняття рішень і відрізняється комплексною логіко-якісною послідовністю опису процесу ухвалення рішення. У рамках цієї концепції ведуться дослідження з розв'язання проблем генерації елементів задачі прийняття рішень (цілей, обмежень варіантів рішень, визначення критеріїв чи принципів вибору), змін характеристик елементів задачі за зміни зовнішнього та внутрішнього середовищ системи, багатоцільового вибору рішення, побудови імовірнісної моделі, оцінки ефективності рішення.

Важливою прикладною проблемою є розробка методологічних та технологічних положень з генерації елементів задачі ухвалення інвестиційного рішення, оскільки на сучасному етапі української економіки в умовах ринку виклад ситуацій, пов'язаних з формуванням цілей, обмежень і варіантів рішень, базується на загальних рекомендаціях емпіричного характеру [16, с.267].

Інвестиційна діяльність - це сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави з реалізації інвестицій. Ціль інвестиційної діяльності витікає з більш широкого трактування терміну інвестиції - це вкладання капіталу з метою подальшого його збільшення. При цьому, з точки зору класичної економічної теорії, приріст капіталу повинен бути достатнім, щоб компенсувати інвестору відмову від використання коштів, які він може вкласти іншим, альтернативним, способом, винагородити його за ризик, відшкодувати У прийдешньому періоді втрати від інфляції. Безпосереднім джерелом приросту капіталу й рушійним .мотивом інвестицій є прибуток, причому можлива суттєва різниця у часі між процесом інвестування і отриманням прибутку.

Згідно з законодавством інвестиції - це всі види майнових і інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької й інших видів діяльності, у результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект.

Інвестиції поділяються на реальні (прямі) і фінансові (непрямі) вкладення в цінні папери. Під реальними інвестиціями прийнято розуміти вкладення коштів в акції компаній чи у будь-який інший спосіб, якщо на ці кошти купуються будинки, машини й устаткування для господарської діяльності, у результаті якої з'являються нові товари й послуги, а інвестор отримує прибуток. Інвестиції на відновлення основних фондів також здійснюються у формі капітальних вкладень [11, с.189].

Будь-яке вкладення капіталу є результатом певного рішення, у даному випадку - інвестиційного. Управління інвестиціями - це підсистема фінансового .менеджменту, яка покликана забезпечити найбільш ефективне та раціональне розміщення інвестиційних ресурсів у межах інвестиційної політики підприємства (організації, фірми).

Для досягнення цього призначення інвестицій реалізуються такі цілі:

- забезпечення високих темпів розвитку та прибутковості підприємства за рахунок ефективної інвестиційної діяльності;

- збереження стійкості та платоспроможності підприємства під час здійснення інвестицій;

- мінімізація ризиків і прискорення реалізації інвестиційних проектів (програм) [8; 17; 26; 48].

Сучасна інвестиційна політика підприємства представлена широким комплексом дуже складних і неоднорідних інвестиційних рішень, у яких підприємство виступає як у ролі "ініціатора вкладення коштів", так і у ролі "об'єкта зовнішніх інвестицій". Ці напрямки охоплюють весь відомий спектр інвестиційних рішень як прямих, так і портфельних. Прямі інвестиції в інвестиційній політиці підприємства займають особливе місце. У силу довгострокового характеру і масштабності фінансових ресурсів, що залучаються для їхнього здійснення, прямі інвестиційні рішення сполучені з підвищеними ризиками.

У підприємств існують взаємозв'язки з зовнішнім середовищем. Стосовно інвестиційних рішень це означає, що, з одного боку, на їх результати більшою чи меншою мірою впливають фактори зовнішнього характеру. З іншого боку, інвестиції впливають на зовнішні фактори у різних формах, наприклад, через споживання сировини чи виділення шкідливих речовин [4, с.15].

Автори [1; 6; 12; 18; 19; 29] рекомендують таку послідовність (черговість) формування компонентів системного підходу до інвестиційного рішення:

- регламентація параметрів якостей рішення. Необхідно чітко сформулювати, якими мають бути параметри рішення. До параметрів управлінського рішення належать: кількісна невизначеність проблеми; ступінь ризику; імовірність реалізації рішення за показниками якості, витрат і строків; ступінь адекватності (чи ступінь точності прогнозу) теоретичної моделі фактичним даним, на підставі яких її було розроблено;

- визначення параметрів ефективності рішення. Під параметрами ефективності управлінського рішення розуміється мінімально припустима ефективність, заради якої варто братися за рішення проблеми;

- дослідження впливу факторів "зовнішнього середовища". Аналізуються фактори "зовнішнього середовища", що здійснюють вплив на якість і ефективність рішення;

- аналіз параметрів "входу" системи. Досліджуються параметри "входу" системи і вживаються заходи для їх поліпшення і підвищення якості вхідної інформації;

- моделювання ухвалення рішення. Після уточнення вимог "виходу", уточнення факторів "зовнішнього середовища", відпрацювання "входу" системи слід моделювати технологію ухвалення рішення;

- аналіз параметрів процесу і вживання заходів щодо їх оптимізації (поліпшення);

- ухвалення інвестиційного рішення. Процес ухвалення рішення містить у собі такі операції: підготовка до роботи; виявлення проблеми; формулювання цілей; пошук інформації; обробка наявної інформації; виявлення можливостей ресурсного забезпечення; ранжирування цілей; формулювання завдань; оформлення необхідних документів; реалізація завдань.

До процесу розробки управлінського рішення висуваються такі вимоги:

- якість процесу, обумовлена професіоналізмом особи (осіб), що приймає рішення, та якістю технічних засобів для прийняття рішень, яка має бути не нижче якості "входу" системи;

- організація процесу розробки управлінського рішення має відповідати принципам пропорційності, автоматичності, ритмічності, спеціалізації;

- тривалість і вартість процесу розробки управлінського рішення повинні бути мінімальними за умови відповідності рівня якості рішення пропонованим вимогам [1; 4; 21; 48].

Великий вплив на процес прийняття рішень роблять умови, у яких вони приймаються. Рішення можуть прийматися в умовах визначеності, ризику чи невизначеності. Рішення приймається в умовах визначеності, коли менеджер точно знає результат кожного з альтернативних варіантів вибору. Ситуації з наявністю визначеності називаються детерміністськими.

До рішень, прийнятих в умовах ризику, належать такі, результати яких не є визначеними, але ймовірність кожного результату відома. Ймовірність визначається як ступінь можливості здійснення даної події і змінюється від 0 до 1. Сума ймовірностей всіх альтернатив повинна дорівнювати одиниці.

Найбільш бажаний спосіб визначення ймовірності - об'єктивність. Ймовірність об'єктивна, коли її можна визначити математичними методами чи шляхом статистичного аналізу накопиченого досвіду. Приклад об'єктивної ймовірності полягає у тому, що бажаний результат складає 50 на 50.

Рішення приймаються в умовах невизначеності, коли неможливо оцінити ймовірність потенційних результатів. Це повинно мати місце, коли фактори, які потребують обліку, настільки нові і складні, що про них неможливо одержати досить релевантної інформації. У підсумку ймовірність визначеного наслідку неможливо пророчити з достатнім ступенем вірогідності [8, с.117].

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19


Новости


Быстрый поиск

Группа вКонтакте: новости

Пока нет

Новости в Twitter и Facebook

                   

Новости

© 2010.