Управління процесом митного оформлення товарів, що переміщуються як об’єкт лізингу (на матеріалах ТОВ з ІІ "Іріола-Фрахт" - концерна SCANIA(Швеція))

p align="left">ГК визначає такі види лізингу: фінансовий чи оперативний. Як ЦК, так і ГК передбачають можливість правого регулювання відносин лізингу (за окремими видами та формами) спеціальними законами. На сьогодні таким є Закон про фін лізинг - основний документ, що визначає правові аспекти, який набув чинності 16.01.2004 р.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону про фін лізинг «фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу». Положення Закону застосовуються до відносин, які випливають із договору фінансового лізингу, за яким лізингодавець зобов'язується придбати у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відносини лізингодавець - лізингоодержувач нагадують звичайний договір оренди, проте мають місце істотні відмінності, а саме:

1) лізингодавець при укладанні договору фінансового лізингу ще не є власником майна, що підлягає передачі за договором лізингу. На нього покладається обов'язок тільки придбати його у власність. У зв'язку з цим відносини фінансового лізингу відповідають визначенню непрямого лізингу згідно із ч.1 ст.806 ЦК.

Прямий лізинг, що передбачає передачу лізингоодержувачу у користування майна, що належить лізингодавцю на правах власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем, не регулюється нормами Закону про фін лізинг, а регулюється гл.58 ЦК, положеннями ст. 292 ГКУ. Крім того, потрібно враховувати, що до відносин, пов'язаних із лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю продаж та про договір поставки;

2) предмет лізингу передають завжди на конкретний строк; більше того, Закон про фін лізинг встановив нижню межу - він не повинен бути менше одного року;

3) лізинговий платіж, на відміну від орендного, має особливу структуру (склад витрат, що відшкодовуються лізингоодержувачем).

Предметом лізингу є неспоживча річ, яка характеризується індивідуальними ознаками і віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

В усіх трьох нормативних документах - ГК, ЦК і в Законі про фін лізинг є перелік об'єктів, що не можуть бути предметами договору лізингу. Ними не можуть бути:

- земельні ділянки;

- інші природні об'єкти;

- цілісні майнові комплекси (ЦМК) підприємств та їх відокремлені структурні підрозділи (філії).

Предметом фінансового лізингу можуть бути тільки основні фонди. На сьогодні лише Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» у редакції від 22.05.97 р. № 283/97ВР (далі - Закон про прибуток) дає визначення терміна «основні фонди». Згідно із пп.8.2.1 цього Закону основними фондами визнаються «матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом».

У межах договору фінансового лізингу, відповідно до Закону про фін лізинг, не передбачається переходу права власності на предмет лізингу до лізингоодержувача. Лізинг полягає винятково у наданні права користування предметом лізингу. Така умова щодо лізингу закріплена і у ЦК.

Проте згідно із ч. 1 ст. 8 Закону про фін лізинг лізингодавець може передавати своє право власності на об'єкт лізингу іншій особі, при цьому відповідні права та обов'язки лізингодавця за договором лізингу переходять до нового власника предмета лізингу.

Якщо лізингоодержувач бажає придбати у власність предмет фінансового лізингу, то для цього слід укласти з лізингодавцем окремий договір купівлі продажу предмета лізингу. Право власності на предмет фінансового лізингу в такому разі переходить до лізингоодержувача з моменту сплати ним визначеної договором ціни, якщо договором не передбачене інше (ч. 2 ст. 8 Закону про фін лізинг).

Предмет фінансового лізингу не може бути конфісковано, на нього не може бути накладено арешт у зв'язку з будьякими діями або бездіяльністю лізингоодержувача (ч. 3 ст. 8 Закону про фін лізинг).

Згідно зі ст. 4 Закону про фін лізинг суб'єктами лізингу можуть бути:

1) лізингодавець - юридична особа, яка передає право володіння і користування предметом лізингу лізингоодержувачу;

2) лізингоодержувач - фізична або юридична особа, яка отримує від лізингодавця право володіння і користування предметом лізингу;

3) продавець (постачальник) - фізична або юридична особа, в якої лізингодавець купує майно, яке згодом передасть як предмет лізингу лізингоодержувачу;

4) інші юридичні або фізичні особи, які є сторонами багатостороннього договору лізингу (дилери, брокери, торгові посередники, страхові і сервісні компанії тощо).

Таким чином, відповідно до Закону про фін лізинг лізингодавцем може бути лише юридична особа. Це обмеження стосується тільки відносин за договором фінансового лізингу і є його особливістю. А оскільки згідно із ч. 3 ст. 806 ЦК особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом, і щодо фін лізингу таким законом є саме Закон про фін лізинг, то цивільно-правові відносини у межах договорів фін лізингу мають ґрунтуватись на нормах цього Закону.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.07.2001 р. № 2664III (далі - Закон про фінансові послуги) фінансовий лізинг належить до фінансових послуг, які за ч. 1 ст. 5 цього Закону надаються фінансовими установами.

Однак у ст. 4 Закону про фін лізинг лізингодавцем визначено просто юридичну особу і у ній не міститься обмеження щодо надання послуги з фінансового лізингу лише фінансовими установами.

Крім того, потрібно взяти до уваги ч. 4 ст. 5 Закону про фінансові послуги, а саме: «можливість та порядок надання окремих фінансових послуг юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, визначаються законами та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг, виданими в межах їх компетенції».

Таким чином, юридичні особи, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, мають право надавати послуги з фінансового лізингу на загальних підставах. Аналогічний висновок зроблений у листах Держфінпослуг від 09.07.2004 р. № 702/113/1 та від 12.07.2004 р. № 715/1112. Однак систематичне надання фінансових послуг (три і більше договорів) передбачає взяття на облік юридичної особи, яка надає послуги з фінансового лізингу, в Держфінпослуг. Це передбачено в п. 1.4 Положення про надання окремих фінансових послуг юридичними особами - суб'єктами господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, затвердженого розпорядженням Держфінпослуг України від 22.01.2004 р. № 211*.

Відповідно до п. 2 ст. 6 Закону про фін лізинг істотними умовами фінансового лізингу є:

- предмет лізингу;

- термін лізингу;

- розмір лізингових платежів;

- інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін повинна бути досягнута згода.

Якщо в договорі не буде встановлено періодичності внесення лізингової плати, то платіж здійснюється щомісяця (ст. 762 ЦКУ).

Аби уникнути невизнання договору укладеним, доцільно враховувати й істотні умови, згадані в ст. 284 ГК, наприклад, про відновлення орендованого майна та умови його повернення чи викупу.

Відповідно до ст. 16 Закону про фін лізинг лізингові платежі можуть включати:

- суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу;

- платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно;

- компенсацію відсотків за кредитом;

- інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

На практиці лізинговий платіж містить такі елементи:

1) вартість предмета лізингу (її частину);

2) витрати лізингодавця з транспортування, встановлення, монтажу предмета лізингу;

3) витрати на митне оформлення (мито, митні збори та інші витрати);

4) витрати на реєстрацію предмета лізингу, а також інші витрати на придбання і передачу предмета лізингу;

5) відсотки за залучений кредит у випадку придбання за рахунок кредитних коштів;

6) витрати на одержання лізингодавцем гарантій і поручительств третіх осіб;

7) винагорода лізингодавцю (вона формується у відсотках від вартості предмета лізингу);

8) відшкодування страхових платежів за умови, що страхування предмета лізингу за договором покладається на лізингодавця;

9) податок з власників транспортних засобів, що сплачується лізингодавцем за власні транспортні засоби, які передаються в лізинг;

10) плата за послуги аудиту (аналіз фінансового стану лізингоодержувача).

Закон про фінлізинг (ст. 5) передбачає можливість укладання договору сублізингу (у разі згоди лізингодавця, яка надається у письмовій формі). До договору сублізингу застосовуються положення про договір лізингу, якщо інше не передбачено договором лізингу. Крім того, Закон про фін лізинг визначає право сторін відмовитися від укладеного договору лізингу в односторонньому порядку.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26