Реферат: Шпаргалка по политологии (на укр. языке)
34. Політична ідеологія. Основні ідеологічні течії сучасності (лібералізм, консерватизм, соціал-демократизм, фашизм, комунізм, націонал-соціалізм та ін).
Політична ідеологія - система концептуально оформлених уявлень, ідей і поглядів на політичне життя, яка відбиває інтереси, світогляд, ідеали, настрої людуй, класів, націй, суспільства, політичних партій. Політична ідеологія може розглядатися як форма суспільної свідомості і як явище культури. Лібералізм - об’єднує прихильників парламентського ладу, вільного підприємництва і демократичних свобод (Д. Локк, Ш. Монтеск’є, Кант, Гегель, Джеферсон, Драгоманов). Консерватизм - політична ідеологія і практика суспільно-політичного життя, що орієнтуються на збереження і підтриманняя існуючих форм соціальної структури, традиційних цінностей і морально-правових засад. Соціал-демократизм - виступає за здійснення ідей демократичного соціалізму в усіх сферах життя суспільства; важлива складова політичних лівих сил сучасності, впливова серед робітничих і демократичних кіл перусім Західної Європи. Фашизм - сформувався як політична течія в 1919 році на базі категоріального синтезу концепту нації як вищої і одвічної реальності та догматизованого принципу соціальної справедливості (Дж. Джентіле); екстремістський політичний рух, що виник в Італії на початку 20-х років. Ідеологія фашизму передбачає усунення всіх чинників, які загрожували здійсненню принципу колективної етно-культурної ідентичності; індивідуалізму і лібералізму; абстрактних демократичних цінностей, асоціальних проявів. Комунізм - вчення і теорії, які стверджують ідеал суспільного устрою, заснованого на суспільній власності в різноманітних формах, відсутності експлуатації, справедливому розподілі матеріальних благ і духовних цінностей в залежності від затраченої праці, на основі соціально забезпеченої свободи особистості. Націонал-соціалізм (нацизм) - для нього характерні расизм, шовінізм, антидемократизм, елітизм, зовнішньополітичний експансіонізм, марення про світове панування.
35. Політика і засоби масової інформації.
До ЗМІ відносять: періодичні друковані видання, які мають постійну нумерацію і періодично виходять у світ; різноманітні технічні засоби і способи передачі на відстань звукової або візуальної інформації. Функції ЗМІ в конкретному суспільстві залежать від багатьох соціально-політичних чинників: загальні функційї (гносеологічні, функцію контролю і спостереження за діями суб’єктів влади у суспільстві, функцію формування культури населення); специфічні функції (функції вибору і коментування інформації, оціносну функцію, яка істотно впливає на формування громадської думки). ЗМІ забезпечують розширену функцію людської комунікації, становлять нетрадиційні інститути прямого зв’язку з громадськістю, найважливіші засоби реалізації політичного процесу. У тоталітарних та авторитарних суспільствах ЗМІ перебувають під контролем держави. На думку багатьох дослідників, найвищим і найбільш дієвим прикладом використання ЗМІ в політичних цілях була радянська пропегенда, з опорою на яку протягом кількох десятиріч забезпечувалося тотальне комуністичне виховання практично всіх вікових груп населення і в першу чергу молоді. У демократичних суспільствах ЗМІ діють в умовах послабленого державного контролю. Вони мають набагато ширші можливості незалежного висвітлення проблем політики і влади, здійснення контролю за діями держави та недержавних впливових інститутів. У суспільствах такого типу свобода діяльності ЗМІ відбиває одну з найважливіших цінностей демократії - вільний обмін інформацією, що сприяють перетворенню плюралізму в гарант стійкості всієї політичної системи, її еволюційного розвитку. Умовою ефективної реалізації пляралістичної природи ЗМІ є формування і підтримка їх політичної культури, створення специфічних інститутів, спрямованих на забезпечення взаємодії і діалогу різних політичних сил з опорою на ЗМІ, нейтралізацію спроб їх надмірної політичної конфронтації. Необхідність такої умови пояснюється тим, що навіть у у суспільствах з давніми демократичними суспільствами взаємодія ЗМІ, предствників держави, активних політиків міє характер боротьби, в ході якої різні сторони довільно трактують рамки своєї політичної і моральної відповідальності. Виникнення нових комунікаційних можливостей ЗМІ, зростання їх впливу на всі сфери життя і поведінку людини, перетворення їх в «четверту владу» на реальній основі стимулюють взаємозв’язок між вищими формами духовної діяльності людини і технічними засобами, що використовуються для передачі інформації.
36. Світовий політичний процес. Система міжнародних політичних відносин.
Міжнародна політика - комплекс двосторонніх та багатосторонніх політичних, економічних, дипломатичних, культурних, науково-технічних відносин між державами; історично зумовлена форма інтегративних тенденцій, які виникають у процесі розвитку світового співтовариства, а також форми взаємодії між його суб’єктами. Як спосіб взаємодії між суспільними групами міжнародні політичні відносини виникають разом з виникненням цих суспільних груп. У структурі міжнародних політичних відносин розрізняють відносини між державами та діяльність недержавних суб’єктів. Важливим елементом міжнародної політики є відносини між регіональними міждержавними об’єднаннями: військово-політичним і економічними коаліціями та союзами, інтеграційними організаціями. У багатьох сучасних наукових дослідженням міжнародний політичний процес трактується як складова частина світової політики. Міжнародна політика трактується водночас як діяльність і як мистецтво щодо проведення вжиття групових або державних інтересів. Нові підходи та принципи побудови взаємовідносин між державами, започатковані з середини 80-х років, призвели до трансформації політики конфронтації та загрози ядерного конфлікту, визнання взаємозалежності держав сучасного світу, відмови від силового вирішення конфліктних проблем. Останнім часом у структурі цілей та завдань міжнародної політики визначають такі: участь у міжнародному поділі праці та пов’язаний з ним обмін технологіями, інформацією; розвиток культурних взаємин і сприяння культурному взаємозбагаченню; спільне вирішення глобальних проблем і забезпечення глобальної безпеки; захист прав людини у загальносвітовому вимірі.
37. Україна в системі міжнародних політичних відносин і її місце в сучасному геополітичному просторі.
Для молодої України національними інтересами постають раціональне державотворення і зміна суспільного ладу. В перхідний час досить різко загострюються суспільні проблеми і суперечності. У такій ситуації на перший план виходять державні інтереси, які не завжди збігаються з інтересами особи. Найважливішим завданням для держави в системі національних інтересів - це подолання кризи, розвиток і підтримка процесів соціально-культурного й духовного відродження як засади національної державності українського народу. В нинішній конкретно-історичний період державні інтереси України збігаються зі стратегічними завданнями щодо забезпечення ефективного функціонування суспільства, внутрішньої стабільності, соціальної злагоди, сприятливих міжнародних умові і колективної безпеки. Ці завдання випливають із політичної та економічної доцільності, одночасно вони постають і як національні інтереси України. Актуальним для влади є забезпечення запитів кожного члена суспільства, прав людини. За нинішніх умов будь-який уряд України ризикує втратити довіру і владу, якщо не знайде оптимальних засобів, форм і методів реалізації політики поєднання державних і особистих інтересів, а водночас - узгодження їх з національними інтересами нашої країни.
38. Міжнародні організації та міжнародні політичні відносини.
Міжнародні організації - об’єднання держав, національних громадських організацій та індивідуальних членів з метою вирішення питань регіонального або глобального характеру, відвернення та врегулювання військових конфліктів. Розрізняють організації, які виступають за мир, розброєння та безпеку; за дотримання громадських прав; проти забруднення навколишньо природнього середовища; проти расизму. Особливе місце серед міжнародних організацій посідає ООН. Усі інші міжнародні організації поділяються на міжурядові та неурядові. Серед міжурядових ОПЕК, НАТО, СНД та ін. До неурядових міжнародних органзацій належать: Всесвітня організація профспілок, Грінпіс та ін. Міжнародні організації мають керівні органи (асамблея, конгрес) та виконавчі органи (секретаріат, штаб-квартира), засоби відраховані на загальні потреби їх членами і бюрократичний апарат. Рішення міжнародних організацій мають рекомендаційний характер і підлягають ратифікації їх парламентами. Однак невиконаня рішень міжнародних організацій може викликати санкції.
39. Основні прояви кризи сучасної цивілізації та шляхи її подолання. Політичні аспекти глобальних проблем.
У сучасному світі налічується понад 60 значних соціально-політичних проблем. Серед них: 1. Відвернення війни. 2. Криза пов’язана з народонаселенням. 3. Розрив між економічно розвиненими і економічно відсталами країнами. 4. Екологічна криза. 5. Криза пов’язана з розвитком людини (створення умов для її майбутнього, здоров’я, соціальний захист). 6. Криза, пов’язана з урбанізацією. 7. Загроза духовному середовищу суспільства. До глобальних політичних проблем сучасності належать: 1. Виживання людини, тобто сомозбереження життя світового співтовариства, захист цивілізації від загибелі. 2. Планетарна відповідальність усіх народів, націй, держав, класів, політичних партій, соціальних груп, індивідів за пом’якшення і вирішення глобальних політичних проблем. 3. обов’язковість широкого міжнародного співробітництва у вирішенні глобальних політичних проблем. Глобальні політичні проблеми- едтерміноване сучасними умовами матеріального суспільного виробництва, глобальними соціально-політичними суперечностями ядерно-космічної ери, цілісне об’єктивне суспільне явище всесвітнього історичного значення, що досягло критичного рівня. Один з засобів вирішення проблем - комплексне вивчення, узагальнення і поширення національного і міжнародного досвіду як основа пошуку нових форм і засобів вирішення глобальних проблем, передавання такого досвіду майбутнім поколінням. Глобальні політичні проблеми є комплексними, тобтоо взаємозумовленими. Їх становлення і подальший розвиток можна вважати одним з підсумків взаємодії різних соціально-політичних, техніко-економічних, природніх процесів.
40. Демократія як форма і спосіб організації супільно-політичного життя.
Демократія - влада народу, народовладдя, що виходить з організації та функціонування державної влади на засадах визнання народу її джерелом і носієм, грунтується на прагненні забезпечити справедливість, рівність і добробут усіх при розв’язанні при розв’язанні проблем і питань суспільного врядування. За формою і способом здійснення демократія поділяється на безпосередню (референдум, пряме голосування) і представницьку, коли рішення приймаються через депутатів та інших народних представників. Демократія насамперед означає форомальне визнання народу джерелом влади, її сувереном, тобто суб’єктом визначення її характеру і змісту владних функцій, стосовно яких влада відіграє обслуговуючу роль. Ознакою демократії є визнання права всіх громадян на участь у формуванні органів державної влади, контроль за їхньою діяльністю, вплив на прийняття спільних для всіх рішень на засадах загального, рівного виборчого права у процедурах виборів, референдумів тощо. Ознакою демократичних порядків при прийнятті рішень вважається чітке визначення проведення всіх процедур та процесів за допомогою регламентів. Справжня демократія є альтернативою як тоталітарно-авторитарному централізму, так і анархістському децентралізму. Це такий стиль соціальних взаємин, коли їхні учасники здатні свідомо і відповідально покладати на себе функції центру, долати відчуженне ставлення до всезагального інтересу; коли авторитет сили чи майна витісняється авторитетом людяності, освіченості, компетентності. Легітимна влада демократичного суспільства залежить від волевиявлення народу. Демократія - це не тільки справедливі закони, а ще й демократично настроєне суспільство. Демократичні закони та установи не діятимуть демократично, якщо відсутня демократична свідомість громадін. За сучасних умов політичний демократизм означає: особисту, індивідуальну свободу людини; спосіб управління суспільними справами, певний режим, порядок здійснення влади; соціальну активність, участь громадян у житті держави, у розв’язанні суспільних проблем. Демократія дає окремій особистості певну міру свободи, право дяти на власний розсуд в особистому житті, свободу вибору і обрання представників влади, свободу слова.
